Озеленення міст стало актуальним трендом останні 100 років, коли люди зрозуміли, наскільки важливим є чисте повітря і як зелені зони, парки, сквери, дерева, пляжі, працюють на оздоровлення мешканців, збільшують комфорт і якість життя. Частково це було зумовлено тим, що міста розросталися, великі заводи були поруч і треба було чисте повітря.

З іншого боку, розуміння цінності озеленення поволі приходило й еволюційним шляхом. З’являлися нові дослідження, обґрунтування, концепції. Сьогодні, здається, це вже стало універсальним і базовим поняттям, ба навіть професійною навичкою архітекторів і планувальників – уміти зробити правильне озеленення в місті.

Коли ж в Луцьку почали задумуватися над тим, що місто треба озеленювати? Сьогодні розглянемо кілька історичних прикладів, які показують різні практики і підходи.

Публічні сади

Публічні сади, а кажучи сучасною мовою, парки і сквери, можуть видатися банальним явищем, бо що тут такого – на те вони і є, щоб там щось росло. Все ж варто їх виділити окремо як усвідомлене прагнення міської влади створити для публіки зелену зону, яка матиме конкретне смислове навантаження природи, естетики і комфорту. Особливо коли йдеться про міський публічний сад, на місці якого побудували згодом драмтеатр.

Та заради історичної справедливості варто згадати для початку історично перший луцький публічний сад. Він розташовувався біля Окружного суду, що в другій половині ХІХ століття розмістився у келіях колишнього монастиря тринітарів. Територія саду простягалася на південний захід від суду, де нині розташовані корпуси та стадіон Навчально-реабілітаційного центру (колишня радянська школа №8). Це був сад, сенс існування якого полягав у наявності в Луцьку місця для розваг публіки. Тут діяла театральна сцена, балаган, майданчик для приїжджих розважальних артистів, буфет. Луцькі дами одягали найкращі сукні і виходили сюди на прогулянки в супроводі чоловіків з циліндрами на голові.

Зовсім інше – другий публічний сад на Парадному майдані. Історія його появи має дуже повчальний містопланувальний бекґраунд. Раніше на цьому місці існував ринок. Його санітарний стан був просто жахливий. Навіть офіційні особи в листуваннях один з одним не соромилися описувати все негативне, що там було, приправляючи це смачними епітетами і риторичними фігурами.

Тоді в Луцьку, крім санітарного чинника ринку, часто зверталася увага на етичний і естетичний. «Клозети», розташовані неподалік великого православного собору, гнилі відходи і помийні ями різко не подобалися багатьом мешканцям і владі. Наголошувалося, що ділянка біля собору і на самому Києво-Брестському шосе є перспективною для розвитку міської забудови і наявність ринку у такому стані тут недоречна.

Зрештою, його перенесли в інше місце, а тут влаштували публічний сад. Але цього разу вже не для балаганів і розваг з алкоголем, а виключно як місце з продуманою висадкою дерев, розбитими доріжками, з сезонним квитком для відвідування і місцем для читання лекцій учням просто неба.

 

Публічний сад

 

В другій половині 1907 року зі Станції Соболєв до Луцька потягами доправляли велику кількість саджанців. Цікаво, що міська влада вирішила скористатися дешевшою працею, адже сад у Луцьку висаджували арештанти. Активні роботи із висадки парку робилися і на початку 1908 року. Основна частина саджанців була замовлена містом у розсаднику графа Замойського.

Внаслідок влаштування саду в Луцьку виникла потреба нової професії – міського садівника. Вже 1 лютого 1908 року міська управа уклала контракт із Владиславом Дембським. Він протягом трьох найближчих років мав доглядати новий сад. Також до його обов’язків входив догляд за садом біля Окружного суду й узагалі за всіма міськими плантаціями. На літній період йому дозволялося наймати помічника.

В саду була сцена, де періодично виступав духовий оркестр.

 

 

Різні сорти дерев на різних вулицях: ідея 1909 року

Окрім точкової ініціативи, як сади, маємо приклад від Луцької міської управи на все місто з 1909 року.

Спочатку в Луцьку зробили пілотний проект – висадили каштани по обидві сторони вулиці Староковельської (тепер це Винниченка). Реакція мешканців була дуже позитивна, управа провела опитування мешканців і побачила їхнє бажання долучатися до озеленення міста.

Після цього «в заботах об оздоровлении г. Луцка и его благообразии … по примеру многих заграничных городов» міська управа вирішила реалізувати значно масштабніший проект – розсадити сотні дерев по місту. Взяли кожну вулицю в центрі міста і розпланували, якими породами дерев вона має бути засаджена. Вибрали такі породи: каштан, липа, акація біла, берест, акація куляста, ясен, тополя, в’яз, клен і навіть верба. Ближче до водойм і на нижніх ділянках вулиць пропонувалися верби. На пагорбах і підвищеннях – акації. Старалися компонувати так, щоб на одній вулиці росло кілька порід, причому зберігався ритм низьких кулястих і високих дерев.

Оплачувати висадку дерев на вулицях біля своїх домівок мали самі мешканці. Вони ж і виявили бажання. Висадкою біля громадських будівель і в громадських місцях займалася міська управа.

Щоб закріпити правила, міська управа видала обов’язкову постанову, яка була підтримана волинським губернатором у 1910 році.

Те, що цю ідею не реалізували повністю, є фактом. Але такий масштаб скоріше повинен говорити не про його завершеність, а про процес, яким регулюється озеленення міста.

Тополі президента й інші приклади міжвоєння

Після Першої світової війни, коли Луцьк перебував як воєводське місто у складі Польщі, маємо продовження історії з озелененням. Чи то ініціативи краще реалізовувалися, чи архівна інформація збереглася краще, але тут матеріал значно яскравіший.

Першою великою акцією стало висадження 140 канадських тополь вздовж алеї Болеслава Хороброго (тепер це проспект Волі) за ініціативою президента міста Болеслава Жєлінського. Спочатку в місті його критикували, що алея є, а дерев на ній немає, проте досить скоро їх висадили і навесні вони гарно зазеленіли. Є фотографія, зроблена в перші роки після висадки, на якій видно роботу садівників.

 

Молоді дерева на алеї

 

Сад, закладений попередньо владою на місці ринку, продовжував функціонувати. Його реконструйовували, за необхідності ремонтували, підсаджували дерева та кущі. Це був міський парк, де відбувалися також духові концерти, діяла міська криниця, кафе. В другій половині 1930-х навколо парку прибрали старий паркан в рамках акцій по всьому Луцька щодо відкритості громадських просторів.

 

Один із варіантів реконструкції

 

Протягом міжвоєнного періоду був закладений ще один впорядкований парк – той, де зараз дитяча залізниця. У 1920-х роках тут велася масштабна забудова. Зводилися будівлі для державних службовців. Будівництво мікрорайону (урядничної колонії, як називали у той час) передбачало і влаштування парку.

У 1930-х роках, коли в районі нинішньої вулиці Огієнка будували офіцерську колонію, цей парк продовжили і назвали його на честь польського державного діяча Броніслава Пєрацького. На фото видно деякі екзотичні рослини.

 

 

У 1937 році був напрацьований план розвитку Луцька. Він передбачав, як має розвиватися місто в найближчі 30 років, тобто до кінця 1960-х. Окрема його частина – про зелені зони.

Основний зелений пояс мав проходити по долині річок Омеленівка, Сапалаївка, Застирок та частково вздовж колишнього русла Глушця. Центральний парк був запланований на ділянках міських лук біля замку Любарта і поєднувався із зеленим сквером біля колишнього монастиря бернардинів. У цьому парку планувалося відкритий басейн і спортивні споруди на річці Стир.

Історичне оточення колишнього монастиря бернардинів (тобто нинішнього Театрального майдану) та двору колишнього монастиря тринітарів (тобто нинішнього військового госпіталю на Сенаторки Левчанівської) планувалося впорядкувати шляхом пішохідного та паркового сполучення так, щоб було з’єднання центральної частини міста (ідеться про теперішню вулицю Лесі Українки) із запроектованим парком біля замку.

Ще одна велика зелена зона мала розміщуватися в районі нинішньої школи №1. Вона мала бути сполучною ланкою між двома адміністративними майданами.

 

Дерева біля суду

 

Плани 1937 року в частині озеленення не був реалізований після війни радянською владою.

Озеленення в Луцьку після війни, в радянський період, є надто обширною темою і вимагає окремої публікації. Сьогодні здається, що найбільшою повоєнною акцією в Луцьку було створення центрального парку. Вулиці засаджувалися переважно одним типом дерев.

Висвітлені кілька прикладів розширюють контекст озеленення в Луцьку і можуть дати якусь інформацію і для планування в наш час.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.