«Жидівщина» - один із давніх луцьких топонімів, який історично спочатку позначав район компактного проживання євреїв у Луцьку, а з часом – приблизно з початку ХІХ століття – став відноситися лише до одного із таких районів проживання. Найстарішого, але й найбіднішого.

Вулички цієї ділянки від Великої синагоги, зведеної у 1620-х роках, простягалися в бік Глушецької переправи, де нині сквер Андерса. Територія спершу була не дуже великою, але в міру зростання кількості єврейського населення в Луцьку вона збільшувалася. Так, станом на початок ХХ століття Жидівщина доходила аж до сучасної вулиці Кафедральної, що становило значний відсоток (приблизно третину) території колишнього острівного Луцька.

Тут було все – житло, магазини, синагоги і молитовні доми, заклади обслуговування, як перукарні тощо. Все для своїх, але все переважно в дуже занедбаному занепалому стані, який тільки могло підтримувати найбідніше населення єврейської частини Луцька. Центром цього району, як і раніше, залишалася Велика синагога, довкола якої розташовувалися менші синагоги і молитовні доми. Наприклад, кравецька синагога, Галицька, Бойкер та інші.

Тут же був шпиталь, де працювали лікарі, що мали славу на все місто, адже надавали свої професійні послуги не тільки євреям, а й місцевим християнам. Наприклад, лікар Рафаловський, який звівши віллу на нинішній вулиці Богдана Хмельницького, відкрив там приватний кабінет. Деякі з цих лікарів мали свої клініки в інших районах міста. Наприклад, гінеколог Білобран збудував приватну гінекологічну клініку на вулиці Банковій. Сьогодні в цьому приміщенні розташована Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка.

Єврейська лікарня на Жидівщині мала не тільки медичне, а й соціальне спрямування. Тут лікували євреїв, які зовсім не мали коштів на жодне лікування. Відбувалося це за рахунок благодійних внесків заможних єврейських родин.

Міський побут на Жидівщині добре зафіксований фотографами початку ХХ століття. Ми бачимо дуже старі будинки з похилими стінами, обідраними фасадами, просілими від часу карнизами і дахами. Бачимо мешканців, які задовольняються на вигляд не придатними предметами побуту. Кожен виживав як міг. Тут не було великої розвиненої мережі закладів. Мало хто з місцевих на районі міг його відкрити й мало хто міг собі дозволити туди ходити. Тому якісь вивіски закладів на фотографіях рідкісні. Інколи складається враження, що це все давно покинуте, але все ж люди там проживали.

Більшість цих будинків, за винятком цегляних, були спалені під час Другої світової. До нашого часу збереглося заледве кілька будиночків і Велика синагога, яку не змогли повністю знищити тільки тому, що вона була дуже міцна. Тому сьогодні тут такого колориту вже не побачиш.

Сьогодні фотографії Жидівщини зберігаються переважно в польських та ізраїльських онлайн-архівах. Вони дають нам змогу віртуально реконструювати той втрачений світ.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.