Що колись їли і як розважалися? Де були найпопулярніші луцькі точки вечірнього і нічого відпочинку? Ці питання часом отримують дуже цікаві, несподівані і колоритні відповіді, особливо коли йдеться про Луцьк у період між обома світовими війнами. У той час міська культура бурхливо розвивалася, як і місто загалом.

Стрімко збільшувалася мережа ресторанів, кав’ярень, цукерень, клубів, кнайп і наливайок. Вони урізноманітнювалися так, щоб задовольнити попити різних шарів населення. В Луцьку були як тихі і спокійні місця для інтелігентної публіки, так і гарячі «локалі» для любителів позависати в нічний час з алкоголем і не тільки.

Головною магістраллю відпочинку була вулиця Ягеллонська. У 1920-х роках вона включала нинішні вулиці Стрілецьку, Винниченка, Лесі Українки. Та за кілька років ця довга вулиця зменшилася так, що фактично з кінця 1920-х вона включала лише нинішню вулицю Лесі Українки. Отже, як і нині, це була головна вулиця, де вирувало життя – бізнесове, культурне, економічне.

Якийсь заклад, де можна було чогось поїсти та випити, був на кожному кроці. Кожен заклад славився чимось своїм, якоюсь особливою фішкою, яка відрізняла його з-поміж інших. Це вражало відвідувачів.

Краківський банкір Ольгерд Чернєвич писав про це так: «Ніде, в жодному місті, ані раніше ані пізніше не бачив стільки закладів гастрономічних. Майже в кожному другому будинку на Ягеллонській була якась кнайпа чи буфет. Одна знаменита фляками, інша пельменями, ще інша квасолею по-бретонськи. Навіть маленькі локалі з двома столиками і трьома стільцями за шинквасом все одно давали певний заробіток власнику».

Окрім закладів, які вирізнялися якоюсь своєю популярною стравою, в місті було достатньо звичайних їдалень, де за невеликі кошти можна було вибрати з широкого асортименту страв. Як і в наш час, столові зі стравами «а ля по-домашньому» знаходили своїх клієнтів і процвітали. Нерідко бувало, що їдальні та ресторани пропонували місячний абонемент на харчування, як це було в ресторані Renaissance, що розташовувався приблизно на місці нинішнього кафе «Театральне».

 

 

Щоб привабити своїх клієнтів, локалі влаштовували вечірні дансинги. Вхід міг бути платним, або безкоштовним, благодійним, чи комерційним. Ще інші запрошували на концерти відомих виконавців.

Найпопулярнішими закладами були ті, де дешево, смачно і багато розваг. Однією з культових кнайп була «U Zygmunta» на Ягеллонській. Тут збиралася публіка, щоб розважити свої шлунки смачними стравами, потанцювати. До злакового місця потягнулися й надавачі сексуальних послуг. Неподалік будинку з рестораном був пункт збору повій. Це було законно. Повіям надавалося право на працю з умовами проходження періодичного полійційного та лікарського контролю.

Інтер’єр «U Zygmunta» був вишуканим і нагадував модні варшавські ресторани. Атмосфера там була розкута та симпатична. По вечорах частенько грав бенд Mamet jazz. Серед найпоплярніших страв: риба по-грецьки, риба по-єврейськи, фаршировані баклажани, паприкові страви східної кухні, раки.

«Артистки грали типовий репертуар. Коли їх запрошували до столиків і наливали, ті розквітали сентиментальними зізнаннями. В літні гарячі ночі артистки шукали прохолоди на балконі над Ягеллонською, але не залишалися там довго. Верталися з кислими мінами, сердиті. Бо під тим балконом був головний пункт збору повій. І вони зазвичай кричали артисткам: «Вже час, колєжанко, ходи до нас, не оглядайся, все одно тебе це не мине», – згадував один із відвідувачів.

 

 

Рідкісним типом закладів у Луцьку були кабаре. Знаним кабаре, яке не раз світилося в пресі у негативному контексті, було Paryż, що розташовувалося недалеко від Окружного суду та Іверської каплиці в бік старого міста.

«Огидна лигарня» (в оригіналі використане польське слово spelunka). Так обізвала цей заклад редакція газети Życie Wołynia (Життя Волині) у червні 1924 року. Її обурило те, що тут продають алкоголь на вихідних і вночі, і що попри 7 протоколів поліції на різні порушення, заклад досі не закрили. Ця редакція вже не раз дозволяла собі більш ніж гострі висловлювання щодо різних явищ, подій і людей, через що потрапляла у судові розбірки.

Ось що вони писали про кабаре: «Paryż як інституція, що ширить моральну заразу і викликає широке обурення серед чесного суспільства, має бути негайно закрита. Ми закликаємо владу покласти край цій дірі. Розуміємо, що в нашому місті може бути розвага у вигляді кабаре, але нехай воно має хоч якусь подобу пристойності, а не стає притоном розпусти, який утримують темні типи».

З цієї чи іншої причини наступного року кабаре закрили. На його місці влаштували ресторан Polonia з широким вибором страв і смачною кухнею. Подібних відгуків про цей заклад вже не зустрічаємо.

 

 

Але народ хотів гуляти. І знаходив собі інші заклади, яких в Луцьку було вдосталь. Як писав Френсіс Скот Фіцджеральд, якого називають голосом покоління джазу, міжвоєнна доба була часом гедонізму, коли люди дозволяли собі відриватися на повну, навіть коли їм на це бракувало коштів. Це стосувалося як США, так і європейських країн. Тож не дивно, що по вечорах, ночах і ранках в Луцьку 1930-х часто бачили п’яні компанії, які галасували, веселилися і розважалися, ніби живуть востаннє. На жаль, як показала подальша історія, коли завирувала Друга світова, ці люди у своєму шаленстві були по-своєму праві, адже для багатьох із них молодість завершилася в 1939…

«Хто за це відповідає? – Запитував у редакції газети Wołyń обурений читач, який підписався як Лучанин. – 12 година ночі. Центр Луцька, ріг вулиці Ягеллонської і Красінського (в наш час на цьому розі стоїть будинок з годинником «Бім-Бом» на Театральному майдані), кілька десятків кроків від приміщення адміністрації Волинського воєводства, де завжди стоїть черговий поліції. Біля входу в певний нічний локаль, який має не дуже хорошу репутацію, рух. Чути крики та образи. Група жінок ображає одна одну найгрубішими словами. Із задоволенням повторюють огидні епітети хрипкі п'яні голоси. Проходити крізь цей натовп небезпечно, адже можна легко натрапити на образи чи погрози. Менша з них на чотирьох вилазить із закладу. Але нехай ці «нічні метелики» деінде з’ясовують між собою відносини».

Інколи подібні оказії мали цілком конкретні прізвища і то досить відомих в Луцьку осіб. Наприклад, президента міста Болеслава Жєлінського. На теперішній вулиці Винниченка, де порожній плац напроти обласної прокуратури, в міжвоєнний час стояв так званий Дім польських товариств. В цій організації був влаштований ресторан пристойного типу і загалом доброї репутації. Туди вчащала інтелігентна публіка Луцька – інженери, лікарі, посадовці (у той час термін urzędnik, тобто посадовець якоїсь адміністрації, зазвичай використовувався в позитивних контекстах), театрали тощо.

Недаремно любив сюди заходити президент міста Луцька Болеслав Жєлінський зі своєю дружиною, який залишився в історії міста прогресивним урядником, що дуже посприяв розвитку Луцька. 29 січня 1926 року опівночі до ресторану Дому польських товариств завітав Жєлінський з акторами Луцького театру ім. Юліуша Словацького. Надибали вони там уже цілком розігрітих високопосадовців воєводської адміністрації. Один із них лайливими словами почав ображати дружину президента міста і провокував бійку. Одразу покликали поліцію, але вона прийшла нескоро, тож конфлікт тривав якийсь час. Наступного дня зачинателів конфлікту звільнили зі служби.

Загалом ресторан мав добру славу. Деякий час він працював як цукерня зі смачною випічкою та солодкими виробами відомої фабрики Franboli. Наприкінці 1930-х заклад позиціонувався як бар-ресторан із назвою Mars.

 

 

У гастровідпочинковій культурі тодішнього Луцька інколи побачимо випадки, малоімовірні в наш час. Одного разу, коли п’яний відвідувач почав чіплятися до інших гостей закладу, наступного дня він публічно вибачився в газеті.

«Пана Юзефа Романовського, працівника Державного рільничого банку, найміцніше перепрошую за нічим не спровокований напад і образи, які я допустив ввечері 31.08 в ресторації Bagatela в Луцьку. Виражаю глибокий жаль через завдану йому з моєї вини прикрість. На виправдання мого дуже нетактовного вчинку прошу прийняти той факт, що я перебував у нетверезому стані і діяв несвідомо. Перепрошую також пана і пані, в товаристві яких Романовський перебував. Крім того, шкодую, якщо спіткала їх якась прикрість з боку осіб, в компанії яких я перебував. Вінцентій Войтан».

А як вам публічне застереження про те, що власні офіціанти вписували в чеки те, що клієнти не замовляли? Знову відзначився ресторан Дому польських товариств.

«Адміністрація ресторану Дому польських товариств повинна звернути увагу на махінації своїх кельнерів, які, керуючись надмірним прагненням вигоди, без вагань включали в рахунки продукти, яких клієнт не споживав».

Тож як бачимо, ресторанний світ міжвоєнного Луцька славився не лише скандалами та п’яними ексцесами, а й цілком шляхетними випадками. А також клубним дещо елітарним мікрокліматом цілком інтелігентських закладів.

Адже крім лигарень, кабаре, пивниць, нічних ресторанів, в яких хай і подавали часто смачно, були в Луцьку і заклади високої культури, де збиралася творча інтелігенція, де влаштовували літературні вечори, дискусії на політичні теми, обговорювали різні поточні справи життя міста. Звісно, тут також були музика, джаз, дансинги, оркестри, популярна тематика, алкоголь. Але не було скандалів. Марципани, печиво, халва, шоколадки, кекси, бабки, лимонади, кава, молоко – малесенький список асортименту.

 

 

Першим і головним таким закладом була звісно цукерня Розаліні. Найстаріший заклад в Луцьку, який працював із 1912 року. Практично усе, що продавалося в цукерні, було тут же і виготовлено. За винятком дуже популярних солодощів відомих марок. Розаліні виготовляв і на замовлення. Наприклад, нерідко на свята лучани робили індивідуальні замовлення. У таких випадках кондитер подавав оголошення в газетах і просив робити замовлення заздалегідь, аби усе встигнути вчасно. Розаліні приймав у себе відомих артистів, на концертах яких у цукерні й яблуку не було де впасти. Гостював у кондитера також Юзеф Пілсудський.

На стінах цукерні Розаліні висіли фото з виглядами Луцька. Для гостей – зручні дивани, столики престижної тоді фірми Tonnet. Сьогодні їх продають на аукціонах як антикварні речі. У лютому 1931 року цукерня Розаліні запровадила новинку – радіоконцерти. У той час радіо вважалося новим і прогресивним методом поширення інформації. Публічне прослуховування передач було особливістю того часу. Власник цукерні придбав радіоприймач фірми Phillips із гучним динаміком. Радіоконцерти відбувалися у цукерні кожного вечора від 20 до 23 години.

Різні види печива, штрудлів, тортів, пончиків, кексів, бабок, марципани, бісквіт, мармелад, шоколад, віденські сирники, горішки в карамелі, льодяники, морозиво, сухофрукти в цукрі… Практично все це власного виробництва.

 

Цукерня Розаліні

 

Подібний асортимент був у багатьох цукернях. Головними конкурентами Розаліні були цукерня Italia Романа Урбанського, Mokka та Patria, цукерня Моше Бляка та деякі інші. Наприклад, цукерня Моше Бляка, що розташовувався на нинішній вулиці Кривий Вал, славилася тістечками та булочками, працювала і в повоєнний час. Обладнання замінили тільки в 1960-х і випікали тут радянські тістечка.

Мокка спеціалізувалася на відмінній каві та віденських сніданках. Тут можна було також легко перекусити і насолодитися щоденними свіжими тістечками власного виробництва та з цукерні Залевського у Львові. Ця цукерня була дуже популярною не лише у Львові, а й усій країні. Вироби її можна було придбати також у Відні та Парижі, а відтепер у кав’ярні Мокка в Луцьку.

Кожної суботи та неділі у цукерні з 18 до 23 год дансинги. А щонеділі з 11 до 13 – музичні концерти. На цих заходах музику забезпечував військовий оркестр. Для танців у новій цукерні місця також було предостатньо. Тут навіть був свій гардероб. У кав’ярні завжди був великий вибір газет, краєзнавчих часописів та закордонної преси.

Цукерня з дансингом ресторанного типу Мокка також стала одним із культурних осередків Луцька. Коли у Товаристві преси Волині захотіли проводити гумористично-сатиричні концерти, щоб пожвавити зимовий Луцьк, то обрали для цього саме Мокку. У жовтні 1938 року відбулося перше таке шоу. Участь у ньому взяли місцеві журналісти зі своїми невеличкими виступами на гострі місцеві теми. Говорили і про парламентські вибори, висміювали кандидатів. Сатиричні імпрези відбувалися щонеділі з 15 до 17 год. Сьогодні це здається очевидним і звичним, але Мокка була зручна для таких заходів ще й тому, що була обладнана аудіосистемою, і сатирики спілкувалися з публікою через мікрофон.

«Тато купував нам смачне морозиво чи кремове печиво залежно від пори року. А на виніс – окрім тістечок, найкращу в світі халву, смак якої я відчуваю до цього часу», – згадував уже в похилому віці уродженець Луцька Зенон Пашковський, який все життя пам’ятав, що халва з луцьких цукерень – найсмачніша в світі.

У сквері, де нині стоїть пам’ятник Костю Шишку, до війни був будинок з дуже оригінальною турецькою кав’ярнею Dardanel. Тут працювали турки, які на місці виробляли турецькі солодощі, пахлаву, хліб, турецькі наливки.

 

 

Забутий сьогодні тип закладів – молочарні. В нашому віртуальному гастротурі пройдімося до міського парку, що колись існував на місці нинішнього драмтеатру. Або хоча б до редакції караїмського часопису, де була молочарня «Швейцарська», а нині – «Хеппі байкері».

Це щось середнє між кав’ярнею, цукернею, але з наголосом на молочний асортимент місцевого виробництва. Тут завжди можна було купити свіжі молочні вироби.

Про відкриття молочарні в парку просто неба місцева преса відгукувалася дуже схвально. Це не в кабаре «Париж» ходити.

«Це буде перший майданчик, який обстоює свою високу місію привабити цілий high-life воєводської столиці. Гроно жінок старається, аби новий храм кулінарного мистецтва і зовні виглядав солідно. Майстри пензлю працюють у поті чола. Як стало відомо, артистизм кожного куточка буде бездоганним. Варто лиш сказати, що тут будуть свіжі, чисті скатертини і серветки, не бачені до того в Луцьку в жодних закладах. Плануються також товариські вечори у четверги і неділі під акомпанемент відбірного оркестру. Одним словом, Європа! Свіжий озон з дерев та заквітчаних газонів пробудить апетит навіть у найхворобливіших істот, для яких у закладі буде дієтична кухня».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.