Один із цікавих історичних храмів Луцька незаслужено мало отримує уваги. Це й зрозуміло – він розташований дещо в стороні від центру, серед давніх казарм і навіть в наш час до нього так просто не потрапиш через загороджену територію. Його історія завжди перебувала у контексті військового розвитку.

Сьогодні це храм Великомученика Юрія Переможця Православної церкви України. Хоча будувався як храм Покрови Пресвятої Богородиці. Сьогодні він має дуже дивну архітектуру. Вона є результатом усіх перетворень, які відбулися з церквою протягом її 130-літньої історії.

У ХІХ столітті Луцьк перебував на західних окраїнах Російської імперії і вважався важливим, з військової точки зору. Значна кількість міських інвестицій в тогочасний Луцьк була зумовлена саме військовими потребами. У місті базувалися кілька полків. Серед них Камчатський 44 піхотний, Охотський 43 піхотний та Ізюмський 11 гусарський. Військових було багато, а окремого містечка для них не було. Керівництво змушене було вишуковувати і наймати розрізнені по території міста квартири.

 

 

Тому на північній околиці міста напроти вокзалу відвели значну територію для будівництва такого містечка. Креслень проекту поки що не знайдено. На будівництво храму збирали окремо кошти від жертводавців. Частину коштів виділили самі військовики. Цим питанням займалося військове керівництво в Луцьку. Так, головою будівельної комісії був командир 2 бригади 11 піхотної дивізії генерал-лейтенант Павло Каменоградський. Він похований на цвинтарі біля собору святої Трійці на Театральному майдані. Пам’ятник на його могилі зберігся.

Будівництво бригадної церкви мало ідеологічне підґрунтя. Її спорудили на честь візиту в Луцьку імператора Російської імперії Олександра ІІІ з родиною. Закладку храму, яка відбулася влітку 1897 року, освятив архієпископ Волинський і Житомирський Модест. В лютому наступного року будівництво завершили й урочисто освячували храм. Хто саме його спроектував, невідомо. Він має досить нетипову архітектуру, що вирізняє його серед інших храмів Луцька. Основний масив церкви зберігся без перебудов.

 

 

Ось як описував його історик архітектури Богдан Колосок:

«Церква має оригінальний план. Стосовно військового храму говорити про наявність в ньому бабинця не доводиться. Все ж можна вважати її тридільною з прибудованою дзвіницею. Головний вхід здійснюється з заходу через сіни, перекриті хрестовим склепінням. З лівої від сіней кімнати є вхід на дзвіницю. Нава розміром 20,5х10,5 м справді справляє враження просторої, світлої і має гарні пропорції.

Несподівано було побачити перекриття нави – відкриті в інтер'єр ажурні ферми. Їх середня частині складається з півкола, що має металеву стяжку. Застосування відкритої ферми не лише збагатило враження від інтер'єру, але значно зменшило вартість будівництва. Включення простору під дахом в об'єм нави дав змогу зменшити висоту її стін. Цей прийом не характерний для православних церков і заслуговує на те, щоб встановити джерело запозичення».

Благочинний 11 піхотної дивізії священик К. Максимович написав статтю в «Волинські єпархіальні відомості» про будівництво й освячення храму. Він зокрема згадує не тільки тих, хто організовував будівництво, збір пожертв, священиків, які займалися виготовленням іконостасу, а й те, що члени сімей офіцерів займалися прикрашання храму до його урочистого освячення. За його словами, новозбудована церква вміщувала 1000 осіб. На освячення прибули архієпископ Модест, намісник Почаївської лаври Амвросій та інше духовенство. Після завершення процесій начальник дивізії генерал-лейтенант Костянтин Вейс надіслав телеграму імператору. Той відповів подякою всім військовикам за будівництво церкви.

 

Зображення з залізничного путівника

 

Відтепер кожен, хто приїжджав у Луцьк залізницею, при виході з приміщення вокзалу в місто, бачив головний фасад церкви і казарми, які тягнулися в дві сторони від храму.

 

Поштівка 1903 року

 

Під час першої світової війни в районі вокзалу і казарм велися бої. До того ж, територія піддавалася періодичним нальотам авіації. Церква пережила ці події без пошкоджень. Зовсім інша доля її чекала в міжвоєнний період.

Після Першої світової війни в Луцьку дислокувалися частини польської армії. Середи них – 12 танковий батальйон, 24 піхотний полк та 3 дивізіон 13-го полку легкої артилерії. Церква стала вважатися військовим костелом 24 піхотного полку.

 

Храм на поштівці 1925 року

 

У 1930-х роках вирішили перебудувати церкву на костел. Взялися до архітектурних пропозицій того, як має виглядати храм. Перебудувати його було непросто, оскільки архітектура псевдоросійського стилю храму значно відрізнялася від звичної католицької архітектури, тож треба було робити радикальне втручання. Переробити планували храм як зовні так і всередині. Оскільки завдання було не просте, то пропоновані ідеї не дуже задовольняли архітекторів.

Для реалізації перебудови створили окремий комітет, який мав напрацювати ідеї візуалізації нового храму. До речі, подібні випадки перероблення православних храмів на католицькі стали масовим явищем у міжвоєнній Польщі другої половини тридцятих. Таким чином було втрачено багато храмів, у тому числі на Волині.

Першою візуалізацією перебудови храму була ідея дуже шанованого і знаного варшавського архітектора Едгара Норверта 1933 року. Він зробив кілька ескізних пропозицій, які опублікували в журналі «Архітектура і будівництво». Норверт запроектував дуже багато громадських та житлових споруд в багатьох містах тодішньої Польщі. Серед них вокзали, житлові комплекси, пошти, храми, фабрики, казино, санаторій і навіть генеральний план Любліна.

 

 

Обставини пропозицій Норверта для Луцька маловідомі, тому поки що важко сказати, чому не реалізували його ідеї. Можливо, до повноцінного проекту перебудови далі ескізів і не дійшло.

Зрештою зупинилися на проекті краківського архітектора Юзефа Галензовського. Він хотів перетворити церкву на базиліку, добудувавши її з обох боків у ширину, а також надбудувати два високі шпилі. Правда, фахове середовище Луцька сприйняло його ідею критично. Голосом товариства був консерватор Збігнєв Ревскі. У 1937 році він писав, що проект Галензовського можна прийняти тільки з певними поправками. Чи були зроблені ці поправки, невідомо. Створений раніше комітет перебудови визнав проект досконалим і рекомендував його реалізувати.

 

 

Багато зробити не встигли через початок війни. Перебудови зазнав головний фасад церкви, яка тепер стала скидатися на бароковий костел. Повністю роботи на фасаді все одно не змогли завершити. Інтер’єр же храму не зазнав змін.

У радянський час тут відкрили Музей бойової слави. Саме тоді з обох сторін головного вході були добудовані дві зали. В пізніший час розібрали надбудовані в тридцятих роках вежі і скруглили їх, завершивши куполами іншої форми, ніж оригінальні. Будівля не зберегла первинної архітектури, а трикратне втручання в її перебудову перетворили храм так, що в ньому не читаються мистецькі архітектурні течії. Правда, це стосується тільки головного фасаду. Бічні фасади збереглися майже без втручань і репрезентують псевдоросійський напрям, виконаний в цегляному стилі. Це, а також інтер’єр – найцікавіше, що збереглося від первинної церкви.

 

У радянський період вежі 1930-х були в такому вигляді

 

Релігійній громаді храм передали в 1990-х. На честь Юрія Юрія Переможця храм освятили наприкінці дев’яностих.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.