Парки і сквери як міські зони відпочинку в такому вигляді, як ми звикли, з’явилися в Луцьку в другій половині ХІХ століття. Започаткував це явище міський сад біля колишнього монастиря тринітарів, у приміщеннях якого на той час розмістили Окружний суд (зараз це вулиця Лесі Українки, на місці цього саду територія Навчально-реабілітаційного центру більш відомого як колишня школа №8).

Другою такою точкою на мапі міста до Першої світової війни був публічний сад біля православного собору – місце, де зараз стоїть драмтеатр на Театральному майдані.

У міжвоєнний час, коли Луцьк став прискорено розвиватися як адміністративний центр Волинського воєводства і коли в місто були вкладені значні інвестиції, це місце стало називатися міським парком і було оновлене. Це була велика впорядкована зелена зона. Посаджені ще перед війною дерева вже підросли і давали гарну тінь.

У цьому парку був влаштований буфет і сцена для виступів духових оркестрів. Також у цьому парку був один із безкоштовних міських міських бюветів, влаштований за проектом інженера Топольницького. А в 1930 році тут відкрили молочарню. Про неї дуже гарно відгукнулися в місцевій пресі. Так, журналіст видання «Ziemia Wołyńska» («Волинська земля») писав:

«Це буде перший майданчик, який обстоює свою високу місію привабити цілий high-life воєводської столиці. Гроно жінок старається, аби новий храм кулінарного мистецтва і зовні виглядав солідно. Майстри пензлю працюють у поті чола. Як стало відомо, артистизм кожного куточка буде бездоганним. Варто лиш сказати, що тут будуть свіжі, чисті скатертини і серветки, не бачені до того в Луцьку в жодних закладах. Плануються також товариські вечори у четверги і неділі під акомпанемент відбірного оркестру. Одним словом, Європа! Свіжий озон з дерев та заквітчаних газонів пробудить апетит навіть у найхворобливіших істот, для яких у закладі буде дієтична кухня. Підтримуймо місцеве виробництво!»

В другій половині 1930-х в Луцьку був певний такий урбаністичний рух за відкриття публічних просторів. Старий паркан, яким був обнесений парк, демонтували. Поставили більше лавок, видалили кущі. Власне, парк з огляду на його невеликі розміри і інтегрованість в довколишню забудову скоріше виглядав як сквер.

Цей парк ще пам’ятають луцькі старожили, адже він існував і після війни. Його вирубали в 1960-х для будівництва на його місці драмтеатру.

 

 Центральний міський парк

 

Ще один парк заклали в Луцьку у 1920-х роках. Він також називався «міський парк» як і центральний.

На початку 1924 року затвердили державну програму будівництва житла для урядовців. Програма торкалася майже півсотні міст та містечок у східних воєводствах. У Луцьку будували квартал, запроектований Теодором Бурше, який був випускником архітектурного факультету Варшавської політехніки.

Луцький проект Теодора Бурше на стадії планів був грандіознішим, ніж той, що вдалося реалізувати. На краще – замість суцільної території з будинками, півплощі відвели на парк. Так, по одну сторону вулиці Листопадового повстання (тепер – Шопена) почали проектувати квартал, а з іншої – парк з доріжками, які серпантином оперізували територію. На доріжках стояли лавочки, а приблизно по центру парку – фонтан. Зрештою, чи запрацював він, поки невідомо.

Ця зелена зона існує досі. Вона розташована біля дитячої залізниці. У водну чашу в 1950-х роках поставили скульптуру слоника, яка збереглася до нашого часу.

 

Міський парк на Шопена

 

Ще один парк був зовсім поруч. І пов’язаний він уз будівництво кварталу для військовиків, організованого за принципом міста-саду, ідеї англійського філософі Ебенезера Говарда.

У Варшаві працював архітектор і урбаніст Адам Кунцевич, випускник Інституту цивільних інженерів у Петербурзі. Він уже був відомий тим, що склав плани розбудов портової Ґдині та Хелма. Портові міста як і загалом море для міжвоєнної Польщі вважалися стратегічними у плані розвитку, тому бути долученим до їхнього проектування було щонайменше дуже почесно.

У 1928 році Адам Кунцевич склав проект офіцерської колонії в Луцьку. Частина площі призначалася під забудову 3-поверховими будинками, інша частина – під приватні котеджі, які дозволялося групувати по два. Загалом 53 ділянки. Як видно з плану, він нагадує кругове місто-сад Говарда. По центру – круговий майдан, навколо якого планувалися публічні споруди: бібліотека, казино тощо. Головною вулицею мала стати та, що вела прямо до центру від католицького цвинтаря (тепер Огієнка).  Дугоподібна вулиця ішла прямо над самим парком, у який була включена і річка Сапалаївка.

Як це передбачала говардівська ідея міста-саду, офіцерська колонія мала і свою смугу зелені. Якщо не брати до уваги зелень присадибних ділянок, то на південній околиці був розбитий парк із доріжками і насадженнями. Коли в 1934 році був реалізований замах на Броніслава Пєрацького представником ОУН, парк назвали на честь цього польського військовика.

 

 

На мапах 1920-х років позначений ще один парк – казармовий. Біля казарм на вулиці Вокзальній (тепер це Стрілецька) була територія, густо засаджена деревами. Чи використовувався цей парк цивільними, невідомо, адже територія казарм була обнесена парканом.

 

 Казармовий парк

 

Після часів Російської імперії волинські міста перебували в певному занепаді. Через складні обставини вони не отримували достатніх інвестицій у розвиток. А головне – не було «мозкового центру», який би планував розвиток міст.

Ситуація змінилася на краще тільки до середини тридцятих, коли з ініціативи воєводського управління створили Бюро обмірів і планів забудови міст. Першорядним завданням стало напрацювання плану розвитку для Луцька як адміністративного центру воєводства. Містобудівники перейшли до комплексного бачення усього міста.

У 1937 році план розвитку Луцька був уже напрацьований. Він передбачав, як має розвиватися місто в найближчі 30 років. Центральний парк був запланований на ділянках міських лук біля замку Любарта і поєднувався із зеленим сквером, що був на місці драмтеатру.

Новий сквер планувався і на теперішній вулиці Шевченка. Там, де зараз територія школи №1, мав бути новий майдані із адміністративними спорудами. Від нього мав тягнутися невеликий сквер до нинішнього драмтеатрі.

Невеликий сквер існував на головній вулиці міста – Ягеллонській (тепер Лесі Українки). Він оточував давню Іверську капличку. Там було зовсім небагато дерев. Можна вважати його залишком того першого міського саду, яким ми починали цей огляд. В радянський час там підсаджували нові дерева і видаляли старі. Хоча каплички вже немає, сквер існує до нашого часу.

 

Сквер з каплицею

 

У міжвоєнний час існувала ще одна сьогодні забута і малознана форма організації скверу, який поєднував функцію зеленої зони та спортивного майданчика. Ці місця називали йорданськими садами. В центральній частині Луцька таких було два. Один – біля стадіону ім. Пілсудського, другий – біля адміністрації земельного управління (тепер це Волинський краєзнавчий музей на Шопена).

Назва походить від ініціатора такого способу дозвілля Генрика Йордана, уродженця габсбурзької Галичини середини ХІХ століття. Вивчав медицину на факультетах Віденського та Ягеллонського університетів.  У 1870 році став доктором медицини. Мав практику з акушерства та гінекології. Два рази був деканом Медичного відділу Ягеллонського університету. Автор багатьох наукових праць.

Найбільше його пам’ятають за ідею встановлення спеціальних спортивних майданчиків для всебічного тренування тіла. Все почалося у 1889 році, коли за ідеєю Генрика Йордана у Кракові влаштували перший в Європі парк зі спортивними снарядами для дітей. Парк поєднував особливості власне прогулянкового парку і спортивного майданчика з великою кількістю різних тематичних зон, водоймою та приміщеннями для занять в негоду.

 

Йорданський сад біля стадіону

 

Подібні парки стали влаштовувати згодом в різних містах Польщі – Варшаві, Любліні, Катовіце. Їх стали називати йорданські сади. У міжвоєнний час вони стали дуже популярні й були влаштовані у дуже багатьох містах.

Йорданський сад біля стадіону після війни не занепав. В радянський час тут були влаштовані спортивні снаряди, а згодом – майданчик для великого тенісу. Він існував аж доки в 2016 році тут завершили будівництво нового фітнес-клубу.

В радянський час будівництво парків продовжилося. Із розширенням міста їх стало значно більше.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.