Протягом століть життя єврейської громади в Луцьку протікало добре і загалом безконфліктно. Але іноді траплялися випадки, коли євреям жилося несолодко і вони мусили відбиватися від складних обставин, щоб захистити себе і вижити.

Сьогоднішні ізраїльські події шокують світ, але є відчуття, що країна вистоїть. Бо євреї, як і ми, українці в нинішній війні, іншого вибору просто не мають.

Немає точних обґрунтованих відомостей, коли євреї поселилися на Волині, зокрема в Луцьку. Називають як імовірним ХІІІ, або ХІV століття. А Електронна єврейська енциклопедія пише про євреїв на Волині в ХІІ столітті.

Вигнання з Великого князівства литовського

Великого утиску євреї зазнали в часи Великого князівства литовського. Великий князь Олександр, який надав Луцьку Магдебурзьке право, у 1495 році розпорядився вигнати євреїв за межі князівства, чим перерва довгу традицію загалом нормальних толерантних відносин між різними групами всередині князівства. Причина була головно економічна. Євреї переважно займалися фінансовими справами, виступали кредиторами, володіли значними сумами, маєтками, записаними боргами тощо. Все це разом із майном і нерухомістю після вигнання євреїв з князівства переходила до великого князя. Щоб уникнути цього, деякі євреї мусили вихрещуватися.

Але так тривало не довго. У 1503 році той самий великий князь Олександр передумав і дозволив повернутися євреям на свої старі місця. Мабуть, це було пов’язано з тим, що 1501 року він також став королем Польщі і мусив проводити трохи іншу політику. Він розпорядився за повернення вигнанцям їхнього колишнього майна та дозволив вимагати колишні борги. Це призвело до тривалих судових суперечок.

Головні заняття луцьких євреїв після повернення: броварна справа, збирання податків, ремісництво, торгівля. Найбільших успіхів досягли Шамах Данилевич, Ребінко Левеєвич, Михайло Єзофович та інші. Останній був головним збирачем податків у місті в 1509 році.

Наїзд домініканців

Помітний випадок в історії міста стався під час будівництва Великої синагоги. 5 травня 1626 року король Сигізмунд ІІІ надав привілей луцьким євреям на побудову кам'яної синагоги та нової школи на тому місці, де стояла стара.

Однак будівництву чинилися перешкоди. Монахи луцького домініканського ордену, монастир із костелом яких знаходився неподалік, скаржилися, що синагога занадто близько до їхнього костелу і може висотою його перевершити.

Зведення зупинилося на 2 роки. Луцькі євреї подали до суду. Оскільки вони не підпорядковувалися міській юрисдикції, а одразу королівській, то справа розглядалася у королівському суді в місті Гродно. Суд постановив, що висота синагоги не перешкоджає монастирю і що її можна добудувати. Король Сигізмунд ІІІ видав повторний привілей, яким підтвердив попередній. У ньому йшлося, що на даху споруди за свій кошт євреї мусять встановити гармату і у випад  ку «наїздів поганських» обороняти місто разом з іншими мешканцями.

Але все ж король зазначив, щоб синагога не перевищувала висотою луцьких костелів.

 

Король Сигізмунд ІІІ

 

Захист у 1648 році

У 1648 році Луцьк зазнав нападу козаків. Місто тоді було столицею Волинського воєводства Речі посполитої. За цих подій синагога зіграла оборонну роль. Так, відомо про найманий єврейською громадою військовий загін, який захищав єврейський квартал із синагогою. Загалом місто не витримало нападу. Було пограбовано луцькі будинки, костели, та вбито кілька людей. Через що були подані заяви до суду.

Вежа з арсеналом і гарматою, зведена при синагозі, зіграла свою роль в обороні міста.

Ці події вплинули на становище єврейської громади Луцька. У 1648 році перед нападом на місто тут проживало 525 євреїв, а 1649 року їх фіксується тільки 200 людей. Багато єврейських будинків були зруйновані. Втікачі, які повернулися до Луцька, часто не знаходили своєї нерухомості і мусили тулитися в будинках родичів, або шукати кращої долі деінде. Ще 30 років громада не могла відновитися до стану подій 1648 і в ній фіксується лише 193 особи.

Обмеження Смуги осілості

Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році Луцьк був приєднаний до Російської імперії. Тут діяли свої правила стосовно євреїв і вони ніяк не могли їм сподобатися. І імперії існувала так звана Смуга осілості. Це територія, де дозволялося проживати євреям, а поза нею – ні. Луцьк входив у цю зону. Євреям заборонили тримати шинки, здавати в оренду приміщення в селах, торгувати нерухомим майном, займатися банківською діяльністю. Діяла заборона на заняття сільським господарством, обмеження при прийомі в гімназії та університети. Заборонялося проживати в сільській місцевості, а в містах – тільки у визначених зонах.

Таким місцем у Луцьку був давній район, який іменувався Жидівщина. Оскільки кількість населення збільшувалася, то з часом тут ставало жити все тісніше. Будинки добудовувалися, тулилися один до одного, вулиці як такі зникли, залишилися проходи між будинками. Мешканці не моли можливості покращити своє матеріальне становище, були дуже бідні. Тут панувала антисанітарія і будівельний пожежонебезпечний хаос.

Тільки в другій половині ХІХ століття ситуація стала вирівнюватися і деякі заможніші євреї мали змогу звести будинки на Мокрому Лузі. Але проблеми Жидівщини не зникали. Обмеження щодо громадянських прав євреї були зняті в часи Першої світової.

 

Будинки Жидівщини

 

Погром, який не відбувся

На початку ХХ століття в Російській імперії прокотилася серія єврейських погромів. Винуватців називали чорносотенцями. Луцьк був дещо віддалений від цих подій, бо місто майже повністю складалося з єврейського населення. А все ж знайшлася групка людей, які запланували здійснити напади. Немає ніяких даних, хто це був.

Чутки про те, що погром планується на Вульці, стали відомі її мешканцям. Тоді вони звернулися до офіцерів Камчатського піхотного полку армії Російської імперії, який базувався в Луцьку. Попросили військовиків допомогти їм зі зброєю. А тим часом пустили античутку, що нібито євреї вже озброєні і з люб’язною гостинністю чекають погромщиків. І навіть мають тренувальний табір за містом.

Коли настав очікуваний день нападу, його не відбулося. Чорносотенці мали збиратися неподалік православного собору, за яким уже починається Вулька. Вправно поширений твіт про єврейську самооборону спрацював, ніхто нападу так і не здійснив. Євреї з Вульки повернули військовим позичені 18 револьверів.

Голокост

Перед Другою світовою єврейське населення Луцька становило приблизно 70%. Коли гітлерівські війська захопили Луцьк у 1941 році, вони одразу утворили гетто довкола синагоги, охопивши всю Жидівщину і довколишні вулички. Режим був суворий, тут панував голод, хвороби, відбувалися погроми.

На території міста було утворене робітниче гетто, в якому працювало півтисячі осіб. Тут у грудні 1942 року сталося повстання. Бунтівники зробили 3 атаки на охоронців табору. Проте повстання було придушене. Деякі його учасники вижили.

Найтрагічніші події відбулися влітку 1942 року. Фактично, основна кількість єврейського населення була розстріляна німцями біла села Полонка. Загалом там загинуло приблизно 25 тисяч осіб. Два райони компактного проживання євреїв – Вулька та Жидівщина – були майже повністю знищені. Залишилося всього кілька будинків. Головна синагога була підірвана.

 

Гетто після погрому

 

Сьогодні в Луцьку євреїв проживає зовсім небагато. Вони об’єднані у дві релігійні громади.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.