У ХІХ столітті Європа увійшла в нову фазу розвитку. Цей час перервав вікову традицію лінійного розвитку суспільства і прискорив його. Відбувалося стрімке збільшення кількості населення, активна урбанізація, розвиток фабрик і заводів. І це – лише початок, який заклав міцні основи того, що відбувалося в ХХ столітті.

Російська імперія, у складі якої тоді перебував Луцьк, відставала. Більше того, центр Волині перемістили в Житомир, а Луцьк став просто повітовим містом, що також не дуже сприяло розвитку. Згодом ситуація стала вирівнюватися. Ближче до кінця століття промислове виробництво Волинської губернії сконцентрувалося у Житомирі та Луцьку. Більшість виробів реалізовували на місцях, проте з Луцька частину везли у Королівство Польське. У 1880-х вже фіксують 6 заводів у місті: миловарня, свічарня, маслобійня, броварня, фарбувальна та тютюнова фабрики. Швидко їхня кількість подвоюється. Та більша частина промисловості все ж зосереджується у дрібних приватних руках. Діє ціла мережа майстрів та робітників. У 1903 таких налічується аж 665. Серед кількох десятків тодішніх луцьких професій зустрічаємо колоритних майстрів: літографи, шпалерники, пряничники, черепичники, чемоданники, водовози тощо.

На зламі століть засновуються справжні великі підприємства міста. Абрам Глікліх у 1890-х відкриває цегельню «Лучанин». Брати Шнайдери та Вацлав Земан засновують і розвивають великі броварні, чиї пива п’є вся губернія, а деякі сорти отримують міжнародні відзнаки. Брати Свободи в перші роки ХХ століття на Красному одразу за мостом засновують ливарню, яка діє наступні сто років. У 1909 році в Луцьку з’являється електрика – Альфонс Яр на концесійних умовах будує електровню і починає продавати електричну енергію за абонементами і одночасно освітлює головну вулицю міста. У цьому ряді підприємств і великих промислових об’єктів виділяються і млини. Усі разом вони формують промислову картину тогочасного Луцька.

У 1901 році Луцька міська дума розглядала прохання Липи Пінчука дозволити йому влаштувати паровий млин за православним кладовищем на Вульці (на місці нинішніх корпусів Педагогічного коледжу). Наступного року за таким дозволом звернулася дворянка Михайлина Трепко. Вона планувала відкрити млин на вулиці Кредиторській (тепер Братковського) з газомоторним двигуном, а Лейзор Птіц просив дозволу на свій паровий млин. Міська дума не мала ніяких заперечень. У 1903 році в місті працювало вже 4 млини. Вони виготовляли борошно переважно для десятків місцевих пекарень. Ті уже розвозили свою продукцію до луцьких булочних, бубличних, ресторанів і чайних.

Жодних фотографій чи креслень тих млинів не залишилося. Однак зберігся один із млинів тих часів. У перші роки ХХ століття його збудувала родина Фрідманів (згодом була заснована спілка Frydman i S-ka). Млин діяв до великої пожежі 1950-х років. Пізніша у його приміщенні відкрили радянську фабрику взуття.

 

Млин Фрідмана

 

Борошняна промисловість навіть у час Першої світової діяла активно, хоча хліба було дуже недостатньо, особливо для військ.

Відкриття млину було прибутковою справою. Тому їх з часом ставало все більше. Деякі занепадали, як млин Пінчука. У 1920-х після пожежі він уже не діяв. На заміну старим млинам приходили плани збудувати нові. Не завжди ці плани доходили до реалізації. За архівними джерелами вдалося простежити такі млини першої половини ХХ століття (по початку Другої світової війни).

1918 року підприємець Іде-Герш Цимбель звернувся в Губернське правління за дозволом відновити з нуля двоповерховий млин з газогенераторним двигуном на Гнідавській дамбі. На словах представники міської управи сказали, що управа не заперечуватиме проти будівництва. Ще до отримання офіційного дозволу Цимбель спорудив млин, через що потім його хотіли оштрафувати. Він же аргументував тим, що до 1914 року на цьому місці вже стояв млин, якого спалили росіяни. І він не отримав ніякої компенсації за спалений млин.

 

Млин Цимбеля на Гнідавській дамбі. Тут і далі копії з Державного архіву Волинської області

 

У 1919 році про намір збудувати дерев’яний триповерховий млин на власній ділянці на вулиці Караїмській оголосив Мойсей Голендберг. Планував обладнати його газомоторним двигуном. Але той час був економічно й політично нестабільним. Про те, що млин на Караїмській йому вдалося збудувати, документів немає. Натомість зафіксовано, що в 1924 році він збудував продуктовий кіоск. Млин на його ділянці того року не показаний. Отже, найімовірніше, його і не було.

 

Млин Голендберга на Караїмській

 

Точно працював млин у 1920 році на вулиці Ковельській. Він розташовувався наподалік нинішнього АТБ на цій вулиці. Коли збудований і коли припинив існування, невідомо. Належав він Рувіну Шпильці.

 

Млин Шпильки на Ковельській

 

Поряд із цими невеличкими млинами існували справжні гіганти, які могли виробляти значно більше продукції.

Один із них існував на Гнідаві в районі школи №14. Він мав 5 власників і був зведений після 1927 року, відколи власники отримали на нього дозвіл. У 1944 році млин ще був, а чи працював – відомостей немає.

 

 Млин на Гнідаві

 

Біля броварні Шнайдерів на Красному ще перед Першою світовою був зведений і млин. У 1926 році Герш Шнайдер вирішив розділити свою землю і одну частину продати разом із розташованими на ній млином, великим будинком та слодовнею. Купили це все шестеро власників, які заснували фірму Chlebosłod. Того самого року вони інвестували кошти в розбудову млина, підвищивши його на один (третій) поверх. А наступного року прибудували до млина машинну залу.

Тим часом у луцькій пресі тих часів трапляються оголошення Шнайдерів про продаж млинового двигуна і різного технічного начиння. Так розуміємо, що давній млин у 1927 році отримав нове життя з новим обладнанням завдяки новим підприємливим власникам. Він працював до початку війни, а можливо, навіть трохи а довше.

 

 Млин біля броварні Шнайдера

Переріз млина біля броварні Шнайдера

 

Великий млин зі складськими приміщеннями на Яровиці, розбудований в радянський час, ще зовсім недавно існував. Ним керувало товариство «Універсал». Він свою продукцію експортував. Прокладання залізничної колії, яка довгий час пересікала вулицю Яровицю, вперше було ініційоване «Універсалом» від залізничного вокзалу у 1925 році. Правда, тоді її збудувати не дозволили, це сталося трохи пізніше. Млин був найбільшим в Луцьку.

 

 Млин Універсал на Яровиці

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.