Задайте собі просте питання: коли в Луцьку з’явилося перше авто? І ви напевне будете праві – на початку ХХ століття. Але як це часто буває в історичних питання, правильнішою буде відповідь «ніхто не знає».

Ми і справді не можемо точно встановити, коли по місту проїхав перший автомобіль, бо тоді треба буде спершу зрозуміти, що таке автомобіль в принципі у розумінні сторічної давнини.

Враховуючи те, що Луцька міська управа була змушена реагувати на авторух і встановити обмеження максимальної швидкості по вулицях Луцька 10 верст за годину (це майже те саме, що 10 км/год – велосипедисти їздять швидше) ще в 1911 році, автомобілі почали курсувати вулицями Луцька раніше цієї дати.

Де вони брали паливо? Скоріше всього, паливо просто продавали зі спецскладів. Оскільки його споживання було дуже маленькими, то будувати якісь великі ємності і станції не було потреби.

А, от, справжня заправка з’вилася в Луцьку вже у трохи пізніший час.

Якщо до Першої світової війни можна було нарахувати один-два десятки авто в цілому Луцькому повіті, то у 1920-х роках стався прорив до сотні! 80% із них концентрувалися в Луцьку. З’явився реальний попит на авто, які ставали все потужнішими і споживали все більше палива. До того ж, з початку 1920-х років Луцьк став адміністративним центром Волинського воєводства новоутвореної польської держави (насправді логіка створення Волинського воєводства з центром у Луцьку була взята ще з часів Речі Посполитої XVI-XVIII століть). Тут розташувалося багато державних установ, місто активно розвивалося, тож перспектива будівництва заправки стала очевидною.

В середині 1920-х років польське нафтодобувне підприємство Standard Nobel вирішило збудувати першу в Луцьку бензоколонку (згодом воно взагалі відкрило луцьку філію). Компанія займалася добування нафти в тому числі з бориславських родовищ. Оскільки майдан перед Свято-Троїцьким собором і адміністрацією волинського воєводства був досить живим і тут перехрещувалося кілька вулиць, що далі вели з міста в різні напрямки, то тут було досить зручно влаштувати заправку.

Перші заправки не такі, якими вони є сьогодні. Це були просто бензоколонки, зазвичай одна колонка. Без магазину поруч, без накриття, без вибору палива. Проект луцької бензоколонки для Standard Nobel був виконаний варшавським інженером. На ньому ми бачимо всю схему влаштування заправки. Під землею на глибині метра розташовувався циліндричний резервуар на майже 1900 літрів. Сама колонка була висотою 3 метри. Поруч розташовувалися різні оливи.

 

Схема бензоколонки. Копія з Державного архіву Волинської області

Схема розташування колонки. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Перша луцька бензоколонка була відкрита у січні 1928 року, коли підприємство Standard Nobel отримало всі необхідні дозволи. Нею користувалися всі власники автомобілів та мотоциклів у Луцьку та повіті, а також авто, які приїжджали до міста здалеку в робочих чи інших цілях.

Сьогодні місце, де вона стояла, розташовується на проїзній частині дороги, а саме на повороті з проспекту Волі на вулицю Винниченка.

Збереглися списки зареєстрованих авто, їхні марки, прізвища власників та деякі технічні характеристики транспорту. Залежно від типу транспортного засобу, його відносили до однієї із 4 категорій: A, B, C, D. Станом на 1928 рік в луцькому повіті було 48 автомобілів категорії А, 18 категорії B, 12 категорії С, 17 категорії D. Це все цивільні приватні авто. Військові до списку не потрапили. Реєстраційні номери складали з чотирьох або п’яти цифр. Особливість, що коли номер починається на 9, то в ньому чотири цифри, а коли на 7, то п’ять. Спереду дві букви Wł, які позначали Wołyń. Наприклад, Wł 9455, або Wł 70451.

 

Службове авто Волинського воєводства. Фото з wolyn.freehost.pl

 

Чотири найпопулярніші марки: Ford, Fiat, Chevrolet, Tatra. Загалом за другу половину двадцятих зафіксовано близько 20 різних марок (моделей було ще більше) автомобілів. Примітно, що після війни Луцьк досягнув такого розмаїття доступних марок тільки в другій половині дев’яностих.

Бензоколонка потрапила на фотографію родини Антоніни та Миколи Певних, які прогулювалися біля міського парку після переселення в Луцьк. Микола Певний отримав тут роботу в часописі «Українська нива», який у 1928 році переїхав із Варшави до Луцька. У своїх публікаціях «Українська нива» пропагувала польсько-українську співпрацю. Для міста поява Певних мала велике значення, адже вони заснували тут український Волинський театр, який працював над популяризацією та розвитком української культури.

 

Родина Певних. Бензоклонка справа за спиною чоловіка

 

Через брак історичних матеріалів поки нез’сованим залишається питання, чи була бензоклонка на цьому місці весь час її існування, чи була перенесена на кілька десятків метрів ближче до міського парку, чи просто поруч відкрилася друга. На фотографіях парку, зроблених у пізніх тридцятих ми бачимо колонку через дорогу від того місця, де вона була запроектована і показана на схемі.

Ми знаємо, що ще в 1930 році Луцький магістрат звернувся до Standard Nobel, щоб вони перенесли свою колонку в інше місце, оскільки проїзна частина мала розширюватися. Коли вони це зробили і чи зробили взагалі, точно невідомо. Але наявність фото колонки за кількадесят метрів від попереднього місця дозволяє припустити, що її або перенесли, або нову збудували поруч. Чи була розширена проїзна частина, також невідомо, бо таких детальних креслень вулиці Пілсудського (Винниченка), чи документів про розширення автор статті не бачив.

 

Колонка біля парку на фото 1930-х

Колонка біля парку на фото 1930-х (зліва біля дороги)

Фото 1935 року. Колонка обведена червоним. Будівля справа вгорі – нинішнє управління поліції на Винниченка

 

Під час Другої світової міський парк і територія довкола, а також будівлі вздовж нинішнього проспекту Волі дуже постраждали від бойових дій. Залишилося менше половини старої забудови. Як випливає з хроніки перших днів другої фази війни (перша фаза – в 1939 році, друга – в 1941 році), ця ділянка Луцька бомбардувалася саме німецькими військами, які хотіли знищити інфраструктуру в напрямку Рівного і Дубна.

Десь серед цих подій Пішла в небуття і бензоколонка. Більше її не відновлювали.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.