Публікація була створена

в рамах стипендіальної програми

Центру діалогу ім. Юліуша Мєрошевського

«Досліджуй в Україні»

 

Принцип «divide et impera» («розподіляй і володарюй») використовувався упродовж історії людства, тому їм не гребувала й радянська влада. Абсолютно неоднозначною була її політика і в роки Другої світової війни. Знищивши Польщу разом з нацистською Німеччиною, СРСР розгорнув масштабні репресії. Поряд з арештами і депортаціями цивільних громадян Польщі, радянська влада вбивала її військових під Харковом і Катинню. Втім після нападу на СРСР його попереднього союзника Німеччини, поляки де-юре стають радянськими союзниками, підписавши 4 грудня 1941 р. «Декларацію про дружбу і взаємну допомогу». Попри це, ставлення СРСР до свого союзника не було однозначне, більше того, ситуація кардинально змінилась після того, як перші підрозділи Червоної армії досягли територій, де мешкали поляки.

25 січня 1944 р. заступник комісара держбезпеки СРСР Кобулов наказав керівникам НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки) України, Білорусі і Литви організувати централізовану роботу по збору матеріалів про польське підпілля в рамках операції під кодовою назвою «Сейм». У результаті 29 лютого 1944 р. керівник державної безпеки УРСР Савченко видав директиву начальникам управлінь НКДБ західних областей України, у якій конкретизував завдання цієї операції. Вона передбачала заходи із виявлення польських націоналістичних формувань, арешт осіб, які вели антирадянську діяльність: вербування агентури з її подальшим направлення у підпілля. Окрім того, начальники НКДБ східних областей України мали взяти на облік всіх поляків, а керівники відповідних органів Волинської і Рівненської областей мали запобігти проникненню представників підпілля до прорадянських польських військових частин під час мобілізації.

На той час, Червона армія вже контролювала значна частину Волині, 2 лютого 1944 р. радянська влада повернулась до Рівного і Луцька – обласних центрів Рівненської і Волинської областей, території яких до початку Другої світової війни входили до складу Волинського воєводства Польщі. Польське озброєне підпілля, яке на той час було об’єднане у структурі Армії Крайової (АК) боролось, як проти німців так і загонів УПА, створюючи сприятливі умови для дій радянських партизанів та просування Червоної армії. Таким чином, конфлікт між українцями і поляками був використаний радянською владою для втілення принципу «розподіляй і володарюй».

У час, коли союзники по антигітлерівській коаліції штурмували Монте-Кассіно і десантувались в Нормандії, Червона армія також вела бої з вермахтом. Однак, відмінністю було те, що радянська влада одночасно вела боротьбу з українським і польським визвольними рухами у той час, коли фронт потребував сил і засобів у боротьбі з ворогом, який все ще зберігав свою силу і контролював значну територію Європи. Радянсько-німецька битва на Волині тривала майже півроку і завершилась лише наприкінці липня 1944 р.

У структурі підпілля АК був виділений Волинський округ, який у свою чергу складався із менших адміністративних одиниць інспекторатів:  Ковельського (криптонім «Громада»), Луцького (криптонім «Основа»), Рівненського (криптонім «Загрода») і Дубнівського (криптонім «Домбрава»). Вони поділялись на обводи, відтинки, підвідтинки і плутони. Останні складались із 3–4 дружин, кожна з яких налічувала близько 15–17 членів.

Луцький інспекторат із січня 1943 р. очолював Леопольд Свікля («Адам»), який також фігурував у документах радянських спецслужб як Юзеф Білиновіч та Генріх Карліковський. Йому підпорядковувались Луцький (криптонім «Лан»), Ківерцівський (криптонім «Лонна»), Горохівський (криптонім «Лом») і Володимир-Волинські (криптонім «Лава») обводи. Сам він керував підпіллям з Луцька. Місто також виступало свого роду структурною підпільною одиницею в складі інспекторату і поділялось на 4 умовні відтинки під криптонімами «Північ», «Середмістя», «Красне» і «Схід».

 

 Леопольд Свікля («Адам») – керівник Луцького інспекторату АК

Голомб Юрій (Єжи) – заступник керівника Луцького інспекторату АК

 

Наближення лінії фронту стало викликом для польського підпілля, адже радянська влада із позиції ситуативного союзника могла швидко обернутись ворогом. У зв’язку з цим Л. Свікля отримав необхідні інструкції: не чинити опору Червоній армії, посилити конспірацію, докласти зусиль, аби поляки саботували мобілізацію до радянського війська та всіх польських прорадянських формувань. Натомість мобілізацію варто було проводити до партизанських загонів АК і разом з тим не допускати виїзду польського цивільного населення за Буг. Всі мали бути готовими до бойових дій проти німців за наказом еміграційного уряду. Передбачалось формування гарнізонів у містах із старших за віком членів підпілля та забезпечення їх максимальною кількістю зброї. У співпраці з мережею цивільного підпілля «Делегатури жонду» поляки розглядали можливість встановлення своєї влади на місцях, після того, як німці будуть залишати населені пункти.

Члени АК сподівались, що територіальний спір за Західну України і Білорусь буде вирішено із СРСР дипломатичним шляхом. У випадку, якщо це не вдасться, вони планували підняти повстання і демонстративно показати, що це їхня територія. Однак, всі питання, що стосувались майбутнього Польщі та поляків, радянська влада вирішила розв’язати, не як союзник, а за принципом: «qui non est nobiscum, adversus nos est» («хто не з нами, той проти нас»). Усі незгодні підпадали під репресивний маховик операції «Сейм». Поляки не знали радянських секретів, відтак розглядали різні стратегії подальших дій, у тому числі й ті, які суперечили директивам підпілля. Згідно документів українського визвольного руху, у часі боїв між Червоною армією і вермахтом на Волині, поляки перебували на боці обох воюючих сторін, але й роззброювали їх також обидва супротивники.

З огляду на вказані обставини Л. Свіклі, як керівнику Луцького інспекторату, вдалось лише частково виконати поставленні завдання. Із 4 500 членів підпілля, зброї вистачало лише для 60% особового складу. Поляки роздобули 6 гармат, близько 700 гвинтівок, 10 станкових і 106 ручних кулеметів, гранати, достатню кількість боєприпасів. Вказана зброя перебувала у 4 партизанських загонах створених Луцьким інспекторатом загальною чисельністю від 600 до 1200 осіб. Вони перебували за р. Стохід у районі сіл Сушибаба та Озеряни (нині Ковельський район Волинської області). За даними  українського визвольного руху станом на березень 1944 р. на Луччині у пляцувки вступили 5 600 поляків, однак лише близько 350 мали зброю.

Після взяття Червоною армією Луцька (2 лютого 1944 р.) керівництво інспекторату приймає рішення залишити місто і з’єднатись із власними партизанськими загонами, де на той час перебував очільник Волинського округу АК Юзеф Орліца («Зромб»). Очевидно це рішення було прийнято, не лише у зв’язку з організаційною потребою, але й з питань безпеки: радянські спецслужби вже вели наполегливу боротьбу з поляками.

Однак це було не просте завдання. Лінія фронту не мала зручних місць для переходу групи Л. Свіклі, до того ж вони не настільки добре могли орієнтуватись на місцевості, як це робили українські повстанці. Вони повертаються до Луцька для того, аби зробити чергову спробу. Вона виявилась більш успішнішою. Група Л. Свіклі, до якої входило керівництво інспекторату, пройшла 50 км прифронтовою територією і 29 березня дісталась с. Новий Мосир (нині Ковельський район Волинської області), де вирішили перепочити в одній із хат на окраїні села. Втома очевидно притупила їхню пильність, вони не помітили як до сусіднього будинку підійшла група радянських військових, яка почала всіх перевіряти. Аківці викликали підозру до себе, більше того у Л. Свіклі під час обшуку виявили пістолет марки «Walther» калібру 7,65 мм (забраний для потреб волинського НКДБ), набої, географічну карту, бінокль, компас, індивідуальний перев’язувальний пакет (взятий для потреб волинського НКДБ) і 3 560 американських доларів. Відтак, коли до місця призначення лишались якість лічені кілометри, керівна група Луцького інспекторату була арештована.

 

Пістолет марки Walther калібру 7,65 мм

 

Разом із Л. Свіклею радянським силовикам вдалось арештувати його заступника Юрія Голамба («Чижик»), коменданта обводу «Лан» Йосипа Вуйцика («Згжит»), шефа кур’єрського зв’язку інспекторату Станіславу Кульчинську («Гражину»), її заступницю Марію Гладковську («Зою») і радиста інспекторату Віктора Поплавського («Настурцій»). Із усієї групи Л. Свіклі вчасно зорієнтувався у ситуації та уник арешту шеф технічного зв’язку Луцького інспекторату «Старт» разом із двома іншими членами підпілля. Ймовірно їм все ж таки пощастило дістатись до партизанських загонів, куди вони несли валізи з радіостанцією та друкарською машинкою.

Передбачаючи ймовірність арешту Л. Свікля наказав членам своєї групи заперечувати причетність до підпілля. Тому під час допитів він давав неправдиві покази, за його вказівками члени групи стверджували, що не знають один одного, а в с. Новий Мосир опинились тому, що йшли до Ковеля. Зрештою підлеглі Л. Свіклі, як і він сам почали відкривати усі секрети слідству. До методів допитів радянських силовиків вочевидь не були готові навіть перевірені кадри польського підпілля, які проходили відповідну підготовку у Лондоні і Варшаві.

Загалом у результаті подальших слідчо-оперативних заходів, разом із Л. Свіклею НКДБ було арештовано ще 30 членів Луцького інспекторату, виявлені речові докази. Серед них «Наказ №135» за підписами Л. Свіклі і керівника «Делегатури жонду» луцького підокругу «Матеуша», де між іншим йшла мова про саботаж поляками мобілізації до Червоної армії та армії Берлінга, заборонялось здавати зброю органам радянської влади і залишати межі території проживання. Особливо занепокоїв радянських силовиків «Рапорт №127» за підписом Л. Свіклі від 2 лютого 1944 р. у якому він прохав надіслати з Варшави хімічні диверсійні отрути повільнодіючого характеру, які неможливо виявити під час розтину тіла. Остерігаючись можливості біологічний диверсій, НКДБ УРСР вжило ряд заходів і посилило контроль за веденням обліку отрут.

 

Радіостанція типу «валіза-радіо» періоду Другої світової війни

 

Зрештою сам Л. Свікля вже не приховував ключової мети польського підпілля і під час допиту 1 червня 1944 р. зазначив наступне: «Справа у тому, що польський емігрантський уряд в Лондоні, а також члени організації ПЗП і «Делегатури жонду» ніколи не вважали територію Західної України і Білорусі радянською. Ми вважали, що ця територія має належати Польщі і тому влада на цій території має належати польській державі на чолі з польським емігрантським урядом».

Арештовані у справі Луцького інспекторату були засуджені 11–17 жовтня 1944 р. Військовим трибуналом військ НКВС Українського округу до різних термінів покарання. Керівник підпілля Л. Свікля мав бути розстріляний, однак вирок замінили 10 роками позбавлення волі. Був звільнений 24 жовтня 1952 р., однак продовжував лишатись на засланні. Його репатріювали до Польщі 29 жовтня 1955 р. Різні терміни покарання отримали інші члени АК. Однак, у переважній більшості всі були звільнені в період десталінізації у середині 1950- рр., частині з них дозволили повернутись до Польщі. Варто також вважати, що й на батьківщині вони продовжували перебувати під пильним контролем спецслужб. Проте повернутись додому судилось не всім. Комендант підпільної дружини в Луцьку Стефан Пацієвські 1907 р. н., помер 28 листопада 1953 р. Зв’язковий Йозеф Домосуд 1898 р. н., помер 4 листопада 1945 р. Комендант дружини Болеслав Місяк 1914 р. н., помер 10 березня 1948 р. Рядовий член АК Францішек Гонтарз 1902 р. н., помер 13 травня 1945 р.

Загалом, згідно даних радянських спецслужб, у результаті агентурної справи «Сейм» за 1944–1946 рр. було ліквідовано 168 польських антирадянських організацій і груп, на території УРСР арештовано понад 4 тис. осіб. З них у західних областях – 3 218 осіб. В межах колишнього Волинського воєводства – на території Волинській області – 333, Рівненської – 229 осіб.

 

Схема шифрування повідомлень Луцького інспекторату АК

 

Завдавши удар по польському підпіллю операцією «Сейм», у 1947 р. радянська влада організувала операцію «Запад», завданням якої стала депортація членів сімей учасників українського визвольного руху. Принцип «розподіляй і володарюй» давав хороші результати, тому був використаний СРСР та його правонаступницею російською федерацією у майбутніх конфліктах, в тому числі і у війні проти України.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.