Місто змінюється протягом історії. З часом і з територіальним розширенням виникають нові вулиці, але іноді втрачаються й старі. Особливо цій тенденції підвладні невеличкі, незначні вулички, які з розвитком забудови можуть зникнути зовсім. На цей процес впливають також інші фактори. Наприклад, стихійне лихо, війна.

Більшість історичних вулиць Луцька збереглися. Деякі зникли назавжди. Сьогодні хочеться згадати про втрачену вулицю Затишшя. Вона не зникла повністю. Від неї залишився прохід всередину кварталу між будівлями, які ще застали часи існування цієї вулиці. Ідеться про доріжку від Головпоштамту на вулиці Кривий Вал, яка веде на порожню ділянку, оточену будівлями. Донедавна тут була їдальня «Берізка».

Починати розповідь про Затишшя, мабуть, немає сенсу раніше ХІХ століття, бо така тоді просто не існувала. Взагалі квартал забудови вулиць Кривий Вал – Богдана Хмельницького – Крилова – Лесі Українки почав формуватися приблизно з початку ХІХ століття, але сучасних обрисів набув лише на початку ХХ віку, коли тут звели більшість будинків, що збереглися до нашого часу.

Звісно, про життя на цьому клаптику сучасного Луцька відомо здавна. Але про якусь забудову раніше ХІХ століття тут знаємо фрагментарно за винятком значних об’єктів, як-от Василівський монастир (існував у районі вулиці Пушкіна, яка тепер називається Святовасилівською) і садиба на цій же вулиці, яка вкінці ХІХ століття належала дворянам Добровольським.

У цьому районі були землі, якими розпоряджалися різні власники. Серед них виділимо луцьку римо-католицьку капітулу. Саме на її землях почала формуватися забудова майбутньої вулиці Затишшя. Як напрямок чи прохід майбутня вулиця сформувалася і позначена вже на картках 1860-х років. Але тоді там було тільки 2 будинки і дорога ця далі нікуди не вела. Ближче до кінця ХІХ століття римо-католицька капітула продавала землі різним приватним власникам, які починали зводити тут житлові будинки. Серед пізніших власників ділянок фігурують вже багато знаних у місті прізвищ та установ. Серед них відомий луцький лікар Адам Войнич, єврейський магнат Липа Дінер, Луцьке товариство взаємного кредиту, власне місто Луцьк (міські землі), товариство «Wolt» тощо.

 

Фрагмент карти Луцька 1869 року. Копія з Державного архіву Волинської області

 

На початку ХХ століття землі в цьому районі були густо поділені між різними власниками. Затишшя як вулиця офіційно виникла на початку 1920-х років за фактом виникнення тут активної будівельної діяльності.

Однак дуже важливо, що вона не сформувалася як повноцінна вулиця. Насправді забудовуватися почав тільки початок вулиці, а також деякі будинки в глибині кварталу, проте повноцінного автомобільного проїду до цих будинків не було. Був нормальний доступ лише до тих, що розташовувалися на початку проходу, що формувався в вулицю Затишшя.

Технічний відділ магістрату, бачачи таку ситуацію, запланував продовжити цю дорогу і сформувати повноцінну вулицю, яка буде виходити на сучасну Крилова. Це було зроблено в другій половині 1920-х років під час обмірів міста брестським інженером Єжи Жероме. На його плані ми бачимо широкий початок вулиці Затишшя, яку можна вважати сформованою, а також плани магістрату, як саме далі має розвиватися вулиця.

Цікаво, що ці плани так і не були реалізовані до початку війни, а згодом вже й ніколи. Тобто повноцінно вулиця Затишшя існувала лише від Кривого Валу до Пушкіна. Власне так, як і зараз там є прохід. А запланований відтинок від Пушкіна до Крилова ніколи не став реальністю. А на сьогодні та ділянка, яка могла б стати продовження Затишшя з виходом на нинішню Крилова, вже забудована.

Нижче на зображенні подано план 1920-х років (зліва) та сучасну карту (справа). Ділянкою 1-2 позначено реальну частину вулиці Затишшя, а ділянкою 2-3 показано проектну частину.

 

 

Зараз подивимося на забудову цих двох частин Затишшя – реальної та проектної.

Реальна частина вулиці Затишшя

Найстаріший будинок, який був свідком цієї будівельної і проектної активності, зведений ще перед Першою світовою. Кому він тоді належав, невідомо. Знаємо, що в 1931 році товариство «Wolt» (підприємство, яке займалося електрифікацією Луцька) продало землю з цим старим будинком Марії Богдановській. Будівля колоритна і запам’ятовується.

 

Будинок Марії Богдановської (справа) Фото, імовірно, зроблене перед Першою світовою, або на початку 1920-х. Фото з архіву Віктора Літевчука

Колишній будинок Марії Богдановської

 

Наступний збережений тут будинок, був збудований у 1926 році власником Яном Шабловським. Знаний в місті адвокат, член Адвокатської ради в Луцьку на посаді скарбника та аналогічної ради в Любліні. Однією з основних функцій таких рад був нагляд за належним виконанням обов’язків адвокатів, дотримання ними професійної етики, застосування дисциплінарної відповідальності. Був убитий німцями в 1941 році.

 

Фасад Будинку адвоката Яна Шабловського. Копія з Державного архіву Волинської області

Колишній будинок адвоката Яна Шабловського

 

Дві будівлі, які адресно були частиною вулиці 3 травня (тепер Кривий Вал), але фізично вони розташувалися на початку вулиці Затишшя, на перетині з нинішнім Кривим Валом, також збереглися. Це головпоштамт, зведений наприкінці 1930-х років за проектом варшавського архітектора Юліана Путерман-Садловського, а також житловий будинок, зведений за проектом луцького і українського архітектора, екс-міністра УНР, посла до Сейму 1930-х років Сергія Тимошенка (Кривий Вал, 17).

 

Пошта і поворот на вулицю Затишшя (ліворуч)

Будинок за проектом Сергія Тимошенка і поворот на колишню вулицю Затишшя (праворуч)

 

Це не вся забудова цього відтинку вулиці. Залишився ще один, який наприкінці 1930-х розташовувався на поворот із Затишшя на Сєраковського (пізнішу Пушкіна, нинішню Святовасилівську), але про нього і власників інформація відсутня. Поруч була ділянка Ґені Ландау, де так ніколи нічого й не збудували.

Проектна частина вулиці Затишшя

Продовження вулиці Затишшя мало проходити повз три уже зведені будинки. Про два з них вдалося знайти певні відомості. Жоден з них не зберігся до нашого часу.

В глибині кварталу був зведений будинок Владислав та Емілії Бєрнацьких. Владислав працював у так званій Касі Скарбовій (податковому органі). Спочатку вони планували будиночок з претензійною вежою, але згодом спростили проект. Під час отримання дозволу на будівництво Владислав Бєрнацький мав проблеми, оскільки магістрат затягував із погодження, мотивуючи це тим, що вулиця Затишшя в цій частині буде регулюватися і достеменно невідомо, як мають пройти «червоні лінії». Та все ж наприкінці 1920-х будинок вже був зведений.

 

Фасад будиноку Бернацьких. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Якби до початку війни вулиця Затишшя таки була врегульована з виходом на Жеромського (пізніше Крилова), як це і планувалося, то останнім будинком Затишшя була б садиба Меєра Бака, зведена у 1927 році.

 

Будинок Меєра Бака. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Вулиця Затишшя була однією із внутрішніх вулиць великого запланованого кварталу забудови, який в наш час обмежується вулицями Кривий Вал, Богдана Хмельницького, Театральний майдан, Лесі Українки. Формуванню цього кварталу була надана особлива увага і створений окремий проект. Частково цей регуляційний план був реалізований і сьогодні забудову у вказаних межах можна вважати прикладом не лише архітектури та історії конкретних сімей (а серед них було багато знаних того часу лучан), а й прикладом містопланування міжвоєнного Луцька.

Сама ж вулиця Затишшя увійшла в когорту зовсім невідомих, зниклих вулиць, але таких, які ще читаються на мапі сучасного Луцька. Про подібні вулиці ми вже розказували: Жаб’яча, Французька, Зайковського тощо.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.