Назви вулиць міста – це своєрідний культурний феномен, за яким прочитується історія. Буває, що лише одна назва може стати ключиком до великої і цікавої історії цілого кварталу, чи району, місцевості, де колись ця вулиць виникла.

В Луцьку існують вулиці, які розташовані поруч і мають однотипні назви. Не завжди історія їхньої появи з’ясована.

Деревні вулиці Красного

В епоху середньовіччя село Красне було потужним ремісничим центром. Тут працювали гончарні та ковальські майстерні. Враховуючи близьке розташування до Луцька, це село завжди жило у тісній взаємодії в містом. Є кілька дат офіційного приєднання Красного до Луцька. Грубо можна вважати, що це відбулося на зламі ХІХ-ХХ століть. На той час це вже було практично місто, тож справа залишалася лише за бюрократичною формальністю.

У часи приєднання до міста тут налічувалося більше півтори сотні будинків, було кілька промислових об’єктів, зокрема ливарня братів Свобод, броварня Шнайдера, млин, алкогольні склади тощо. Найбільшою спорудою Красного був військовий госпіталь, зведений в середині ХІХ століття.

Неподалік госпіталя вздовж дороги на Володимир розбудувалися вулиці з назвами порід дерев. Коли саме це сталося, чітко не встановлено. Однак допоки дозволяють документи того часу, завжди простежуються самі ці назви. Отже, можна вважати, що ці назви вулиць виникли в ХІХ столітті. Коли ж виникли самі вулиці, ще треба з’ясувати, проте імовірно, не набагато раніше.

 

Панорама Красного. Початок ХХ століття

 

Приємно, що переважно ці топоніми збереглися. Лучани, які мешкають в цьому районі, добре їх знають. Починаючи від кільця на вулицях Володимирська-Львівська, вздовж Володимирської перпендикулярно до неї до нашого часу збереглися такі вулиці: Кленова, Соснова, Ясенова, Вільхова, Дубова, Берестова, Грабова, Вербова, Березова, Горіхова і Тополева (трохи південніше від основної групи). Також є вулиця Липова, але ця назва не історична. Раніше вона називалася Ліщинова. Неподалік Липової ще є Яблунева, але і ця виникла тільки в повоєнний час. Втратилася вулиця Ялицева, яка в повоєнний період була приєднана до Путінцева (в наш час – Волонтерська).

Малоймовірно, що назви пов’язані з тим фактом, що тут висаджували ці породи дерев. Бо якби так було, то історія б не пропустила такої цікавинки. Проте дослідникам луцького минулого такі факти невідомі.

Дорогоцінні метали Варвари

На східній околиці Луцька, яким він був у другій половині ХІХ століття, дещо на північ від села Дворець (існував у районі нинішнього Київського майдану) розташовувався хутір Варварівка. Хутором це місце було давно і отримало назву від власниці Варвари. Проте в ХІХ столітті тут вже існувало поселення німецьких колоністів, де налічувалося кілька десятків будинків.

Уже в міжвоєнний період ХХ століття край німецького поселення майже при самій дорозі на Рівне виникло кілька вулиць, які отримали назви, пов’язані з металами: Срібна, Золота, Сталева, Металева. З виробництвом вони пов’язані не були, адже німецькі колоністи зазвичай займалися сільським господарством. А, от, сусідні з ними вулиці вже могли бути пов’язані з місцевістю і добуванням. На північ від металевих вулиць простягалися Глиняна в Вапняна.

 

Німецькі колоністи під Луцьком

 

Донедавна від колишнього хутора-колонії зберігалися тільки три історичні назви. Це Сталева, Срібна і Варварівка. Під час недавніх перейменувань колишній вулиці Золотій повернули її історичну назву. Колишня Баженова також отримала давню назву – Глиняна. Отже, на тепер є п’ять давніх назв колонії Варваріка. Серед металевих збереглося три. Виняток – лише забута Металева.

Міста і кольори Волички

Уздовж нинішньої центральної частини проспекта Волі існувало два села зі схожими назвами – Воличка Підлуцька і Воличка над Глушцем. Землі цих сіл починалися одразу за монастирем бернардинів, тягнулися на схід і частково належали монастирю. На інших частинах розташовувалося єврейське поселення.

Коли вони виникли, точних відомостей немає. Скоріше всього, активне заселення почалося з XVIII століття.

У 1830-1860-х роках Воличка Підлуцька і Воличка над Глушцем були приєднані до міста. Де і як розташовувалася забудова, показують карти середини ХІХ століття. З них ми бачимо хаотично розкидані хати переважно на пагорбі над Глушцем від монастиря бернардинів у східному напрямку. До речі, ці напрямки ставали офіційними дорогами, а згодом і вулицями.

Дві групи вулиць, про які зараз ітиметься, є на сьогодні напів утраченою спадщиною і як групи однотипних назв на сучасній мапі Луцька читаються погано.

Перша група – кольори. Сучасні вулиці Коперніка (бічна), Лободовського, Ясна, Кобилянської раніше носили назви Жовта, Сіра, Ясна, Біла відповідно. Збереглася тільки Ясна. Виникли ці вулиці в ХІХ столітті. Звідти ж походять і їхні перші назви.

Ще одна група вулиць започатковує свою топонімію в міжвоєнний період ХХ століття і на сучасній мапі читається краще. До другої світової війни неподалік «кольорових» вулиць на Вульці існувала група таких: Пінська, Ґданська, Хелмська, Торунська, Поморська. Ґданська сьогодні носить назву Анатолія Дублянського. Він зокрема відомий тим, що в міжвоєнний період написав невелике історичну дослідження про Луцьк. Торунська сьогодні називається Щепкіна. Вона підлягає перейменуванню. Можливо, це нагода вернути історичну назву? Торунь є містом-партнером Луцька. До того ж, там народився Копернік. Вулиці Коперніка в Луцьку пролягає неподалік Щепкіна (потенційної Торунської). Інші вулиці зберегли свої назви.

 

Торунь

 

Схожа історія трапилася з колишніми вулицями Броварна, Староброварна, Пивна, Хмельна, Солодова, Монопольова, які існували на Красному. Із них на сьогодні повернули історичну назву тільки Броварній.

Друга світова дуже сильно змінила обличчя Луцька. Деякі вулиці були фізично втрачені назавжди. Інші заховалися за сучасними безіменними провулками, і вже мало що вказує на те, що тут колись була вулиця. Ще одна група назв стосується вулиць, яких вже навіть не існує.

Вулиці Жаби, Чайки, Журавля були тягнулися паралельно одна одній. І ними можна було пройти від головної траси Вульки (тепер проспект Волі) повз колоритну єврейську невпорядковану забудову до берега річки Глушець. Сьогодні це територія в районі спуску в парк від головного корпусу ВНУ імені Лесі Українки.

Все тісно пов’язано. Історія допомагає нам виявляти ці втрачені зв’язки.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.