«Та на тій алеї навіть жодного дерева нема!», - так кепкували з Болеслава Жєліньського луцькі міські божевільні у 1925 році, коли в місті з його ініціативи з’явилася алея, але на ній і справді не було дерев.

То нічого, що треба якийсь, аби їх посадити. Ще треба, щоб вони прийнялися і за кілька років створили повноцінну зелену перспективу нової алеї. Але ці «божевільні» завжди такі: спочатку треба покричати, облити брудом, вилаяти владу за кухлем пива, а якщо раптом потім ті дерева справді посадять, то нічого страшного – свою справу «критики» зробили.

Невдовзі на алеї висадили 140 канадських тополь, які навесні гарно зазеленіли.

 

Алея Болеслава Хороброго (тепер проспект Волі) з посадженими деревами

 

Алею назвали на честь Болеслава Хороброго, польського князя і короля, зятя київського князя Святополка Володимировича. Часи були такі: у фаворі були польські герої, тому вулиці в Луцьку називалися дуже часто героями польської історії. Болеслав Хоробрий був устряв у міжусобиці київських князів, боровся з Ярославом Мудрим і навіть на короткий час зайняв Київ. Але кияни не дали довго йому панувати і швидко вигнали.

Болеслав Жєліньський належить до тих постатей міжвоєнного Луцька, якого найбільше пам’ятають. 4 грудня 1923 року він став третім президентом  міста. На цій посаді він працював до липня 1926 року. Перед тим працював на аналогічній посаді у Торуні.

Студіював право у Львівському університеті, отримав ступінь доктора юридичних наук. Переїхав до Сполучених Штатів Америки і деякий час жив там, працюючи редактором найстарішої польськомовної газети в США. Його життя протікало між Детройтом та Чикаго між різними редакціями. Там він часто зустрічався з вихідцями з польських та українських земель, які шукали кращої долі в США. Це був час, коли ще існували «тюрми народів» - Російська та Австро-Угорська імперії, які байдуже, що були культурно різні, але мали все ж єдину імперську сутність.

«Вони йдуть! У спецодязі і синіх робітничих поношених сорочках, убогих, але ретельно випрасуваних. Проте більшість із них мають спрацьовані руки та гримаси обличчя, заклеймовані запеклою боротьбою за існування. Але все це щиро, сильно і сповнено віри в перемогу! Вони покинули рідну країну, щоб здобути незалежність за океаном, подалі від російських кнутів, прусських "kulturrkampfs" та австрійської біди», - там промовисто описував Жєліньський своїх земляків за океаном.

 

 

В часи Першої світової в Луцьку було досить неспокійно, як і будь-де в ту пору. На теренах Волині Жєліньський не воював, хоча на той момент він вирішив покинути США і боротися за свою батьківщину військовим шляхом і допомогти тим, хто вважав, що з великої війни імперії повинні не повернутися.

Не повернулися, за винятком британської. На теренах колишні імперій поставали нові незалежні держави, в тому числі українська. Не всім вдалося встояти. Частина українських земель включно з Волинню відійшла до молодої польської держави. В цих обставинах Болеслав Жєліньський опинився в Луцьку в 1923 році на посаді президента міста. Як саме це сталося, ми достеменно не знаємо.

Він сам писав: «Моя мета – повернути Луцьку його колишню пишність».

На початку 1920-х місто виглядало не дуже добре. Мало забрукованих вулиць, відсутність інженерних комунікацій, неспланована забудова, невпорядкована торгівля. Війна внесла свої негативні тенденції, але і до війни Луцьк розвивався як повітове містечко Волинської губернії. Після війни Луцьку повернули статус адміністративного центру Волині, треба було налагодити діяльність багатьох державних інституцій. Тож роботи було багато.

Незважаючи на величезні труднощі, з якими зіткнулася молода держава, і постійний брак грошей, наслідки роботи нового очільника міста швидко стали помітними. З 1924 року реконструювалися будівлі для податкової служби, міської ощадної каси, клініки, державної поліції та ряду інших. Завдяки зусиллям президента було створено залізничне сполучення Луцьк-Львів.

 

Болеслав Жєліньський у своєму кабінеті в Луцькому магістраті

 

У липні 1924 року в замку Любарта магістрат віддав до вжитку будівлю для школи ім. Яховича. Того ж року завдяки зусиллям та підтримці магістрату, незважаючи на численні перешкоди та труднощі, було відкрито першу єврейську початкову школу з польською мовою навчання. У 1925 році було розпочато будівництво сиротинця. Місто утримувало учительську семінарію.

Над Глушцем у 1924 р. збудували залізобетонний міст, який називався Василіянським, прикрашений у березні 1926 року бюстами Словацького, Чацького, Крашевського та Сенкевича. Ці бюсти підготував скульптор з Варшави Аполінарій Гловінський, а вартість їх виконання покрила виручку від продажу публікацій міського статистичного управління. Був також введений в дію другий постійний міст, що дозволив створити ще одну артерію зв'язку, паралельну вулиці Ягеллонської. У 1924/1925 роках магістрат піклувався про тротуари. Нова поверхня була закладена на багатьох вулицях. Їх прикрасили, посадивши понад тисячу дерев.

Міська рада на чолі з Болеславом Жєліньським також опікувалася пам’ятками та улюбленими місцями прогулянок лучан. У 1924 році було відновлено найбільш пошкоджену вежу замку Любарта. Міський сад також був прикрашений у 1925 році відповідними насадженнями.

 

В Луцьку з групою людей

Відкриття мосту на нинішній вулиці Кондзелевича

Міст зі скульптурами

Сиротинець

 

Про свої подальші плани президент міста розповів у 1925 році: викупити з приватних рук електростанцію і розбудувати її, спорудити водогін та каналізацію, провести меліоративні роботи річки Стир, осушити ділянки і ліквідувати болота біля міста. Болеслав Жєліньський виношував ідею побудови у Луцьку ратуші, проте цей проект так і не був реалізований. В перспективному плані тогочасного очільника було створення нових вулиць, парків та спортивних майданчиків.

Президент міста Жєліньський був причетним до появи Луцького міського театру ім. Словацького і деякий час працював його директором. Він активно займався популяризацією Луцька. Особисто фінансував альбоми із світлинами міста, які розповсюджувались серед туристів. За його каденції збудували дамбу біля річки Стир. Вона існує досі і стала популярним місцем прогулянок.

І були ще індіанці.

Свою роботу Болеслав Жєлінський суміщав із творчістю. І був знаний також як письменник. На його романах «Кіготь орла» та «Водна Лілія», написаних для молоді, виросло щонайменше кілька поколінь молодих лучан, львів’ян, а й інших прикордонних міст. Автор зацікавився індійською тематикою під час перебування в Північній Америці.

У своїх романах він хотів відобразити героїчну боротьбу червоношкірих проти нещадного, добре озброєного загарбника. Він мав намір боротися зі стереотипом про індіанця, якого в книгах і фільмах показують як безкровного дикуна, який безжально вбиває невинних білих поселенців. І ця тема відгукувалася тодішнім читачам.

 

 

Час правління цього президента Луцька тривав не довго і закінчився політично. У 1926 році в Польщі відбувся травневий переворот, який призвів до величезних кадрових перестановок в адміністрації. Люди, яких вважали противниками маршала Юзефа Пілсудського, мусили піти. Політичні чистки торкнулися й Волині, однією з жертв яких став Болеслав Жєлінський. У провладній пресі з’явилося чимало критичних статей, які звинувачували президента у фінансових порушеннях та поганому стані казни Луцька. Журналісти напали, серед іншого, на створення театру, стверджуючи, що це марна трата грошей.

Реалізовані і не здійснені плани стали основою, на якій розвивався Луцьк у подальші роки, коли було зроблено і збудовано ще багато цікавого.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.