Епоха танго і джазу. Доба криз і можливостей. Міжвоєнна пора в Луцьку була особливим періодом розвитку міста протягом ХХ століття (зрештою, як і кожен інший період особливий по–своєму). Це двадцятиліття ми любимо за нову і свіжу хвилю урбаністичного духу. За очевидний європейський контекст. Цей контекст привів Європу до другої фази Великої війни, яку тепер ми називаємо Другою світовою, з усіма її трагедіями. Але поки вона не настала, континент все більше розгойдувався ритмами індустріалізації і модернізації.

Саме в міжвоєнний період ми стикаємо з найбільшим розвитком сервісної економіки в Луцьку. Цього рівня повоєнне місто досягне тільки на початку ХХІ століття. Кав'ярні, готелі, перукарні, килимарні, бляхарні – вулиці були всіяні найрізноманітнішими майстернями.

Своє місце займали заклади кулінарного мистецтва. Нерідко такі ставали не просто улюбленими місцями ласунів, а й культовими точками на мапі, де індукувався творчий потенціал міста. Наприклад, цукерня Розаліні з більярдом – улюблене місце луцької інтелігенції протягом усього міжвоєнного періоду. Але подібних закладів було немало.

Сьогодні розповімо про 5 стильних кафе, які вирізнялися на тлі інших.

Молочарня у міському парку

Ресторанний Луцьк міжвоєнного часу мав один цікавий і сьогодні забутий тип закладу – молочарні. Це щось середнє між кав’ярнею, цукернею, але з наголосом на молочний асортимент місцевого виробництва. Таких закладів не було багато. За архівними даними в міжвоєнний час у Луцьку вдалося ідентифікувати до 10 таких закладів.

Один із них розташовувався у міському парку, що ріс на місці нинішнього Театрального майдану. Про цю молочарню краще всього розповісти, цитуючи захоплений і соковитий відгук у луцькій пресі про її відкриття.

"15 дня поточного місяця з ініціативи Товариства громадської праці жінок у міському саду (павільйон Шнайдера) відбудеться відкриття кав'ярні-молочарні.

 

 

Це буде перший майданчик, який обстоює свою високу місію привабити цілий high-life воєводської столиці. Гроно жінок старається, аби новий храм кулінарного мистецтва і зовні виглядав солідно. Майстри пензлю працюють у поті чола. Як стало відомо, артистизм кожного куточка буде бездоганним. Варто лиш сказати, що тут будуть свіжі, чисті скатертини і серветки, не бачені до того в Луцьку в жодних закладах. Плануються також товариські вечори у четверги і неділі під акомпанемент відбірного оркестру. Одним словом, Європа! Свіжий озон з дерев та заквітчаних газонів пробудить апетит навіть у найхворобливіших істот, для яких у закладі буде дієтична кухня.

Підтримуймо місцеве виробництво!"

Модерністське кафе на Шевченка

Хочу вулиця Шевченка починається від центрального майдані, але центральної її назвати ніяк не можна. Тут немає (і раніше не було) великої кількості закладів, офісів тощо, які б приваблювали велику кількість людей. Скоріше цю вулицю можна назвати проїзною транспортною артерією, яка веде з центру і навпаки, але люди тут не затримуються.

І в 1930-х роках тут не особливо кипіло життя, але Герман Касьянов вирішив збудувати тут кафе. Розташовувалося воно у досить вигідному, з точки зору ландшафту, місці. На березі річки Стир, перед мостом Бена. Великі вікна виходили на вулиці Люблінської Унії (тепер Шевченка).

 

 

Стильна модерністська кав’ярня була вмонтована у похилий рельєф таким чином, що з одного боку пагорб забирав стіну першого поверху, а з протилежного боку, виникала гарна можливість влаштування літньої тераси, або широких панорамних вікон, чим і скористався архітектор. Проект виконав Тадеуш Сівецький у 1930 році.

Це рідкісний випадок у тогочасному Луцьку будівництва такої окремої будівлі під кав’ярню. Були менші і скромніші, а ця – найбільша. На жаль, детальної інформації інформації про діяльність цього кафе немає.

Тераса для Італії

Сьогодні на цьому місці стоїть радянський будинок із двома популярними закладами – рестораном Benedict та виномаркетом Wine time. А раніше тут стояв зовсім інший будинок з іншим, не менш популярним передвоєнним закладом – цукернею Italia.

Вона розташовувалася на першому поверсі кутового будинку на розі Ягеллонської (Лесі Українки) та Бернардинської (Градний узвівз). Раніше тут розташовувалася єврейська гімназія фундації Рахіль Кронштейн. Але вона переїхала в інше місце, бо комерція витісняла все і завойовувала вигідні місця на центральній вулиці воєводського міста.

Місце було дуже вигідне, тож на приміщення на першому поверсі накинув оком луцький кондитер Роман Урбанський, уже відомий луцькій публіці своєю співпрацею із Петром Нажимським у сфері влаштування кафе та ресторанів на Ягелонській. Він орендував приміщення, які виходили вікнами на собор і розмістив там одну з наймодніших цукерень Italia. Заклад став працювати уже в грудні 1936 року. Цукерня була одним із улюблених місць тусовки міської інтелігенції.

Тут працював власний цех із виробництва різних тістечок, випічки, напоїв. Конкурувати з Італією могли тільки найпотужніші цукерні та кав’ярні міста.

 

 

У 1937 році архітектор Тадеуш Садковський на замовлення власника цукерні Романа Урбанського запроектував терасу зі столиками, огороджену живоплотом. І це також був певний шик як на ті часи, бо більшість закладів розміщувалися у закритих приміщеннях і шукали найменшої можливості вийти бодай у внутрішній двір чи зовні на вулицю для літніх терас. Найкращі заклади, звісно ж, такі мали. Тераса Італії вирізняється тим, що над нею працював архітектор, який поєднав заклад з вулицею, одночасно відгородивши територію живоплотом. Зараз на цьому місці невеликий сквер перед входом у виномаркет.

Мокка ґдинських рестораторів

Мокку відкрили у новому приміщенні Центральної каси рільничих спілок на вулиці 3 травня (тепер Кривий Вал). Цю будівлю звели у 1938 році за проектом варшавського архітектора Вітольда Марчінковського. Вона стала однією з найкращих споруд стилю модернізм в Луцьку тих часів. Мокку відкрили на першому поверсі.

Зрозуміло, що новий заклад передбачав не тільки стильне архітектурне і дизайнерське оформлення, а й новий спосіб роботи, який якісно відрізняв її від інших цукерень міста.

«Відкриваємо кав’ярню у великоміському стилі. Приміщення облаштоване по-європейському під керівництвом фахівців із кав’ярні польських судноплавців у Ґдині», – розхвалювалися власники.

Заклад став спеціалізуватися на відмінній каві та віденських сніданках. Тут можна було також легко перекусити і насолодитися щоденними свіжими тістечками власного виробництва та з цукерні Залевського у Львові. Ця цукерня була дуже популярною не лише у Львові, а й усій країні. Вироби її можна було придбати також у Відні та Парижі, а відтепер у кав’ярні Мокка в Луцьку.

 

 

Кожної суботи та неділі у цукерні з 18 до 23 год дансинги. А щонеділі з 11 до 13 – музичні концерти. На цих заходах музику забезпечував військовий оркестр. Для танців у новій цукерні місця також було предостатньо. Тут навіть був свій гардероб. У кав’ярні завжди був великий вибір газет, краєзнавчих часописів та закордонної преси.

Цукерня з дансингом ресторанного типу Мокка також стала одним із культурних осередків Луцька. Коли у Товаристві преси Волині захотіли проводити гумористично-сатиричні концерти, щоб пожвавити зимовий Луцьк, то обрали для цього саме Мокку. У жовтні 1938 року відбулося перше таке шоу. Участь у ньому взяли місцеві журналісти зі своїми невеличкими виступами на гострі місцеві теми. Говорили і про парламентські вибори, висміювали кандидатів. Сатиричні імпрези відбувалися щонеділі з 15 до 17 год. Сьогодні це здається очевидним і звичним, але Мокка була зручна для таких заходів ще й тому, що була обладнана аудіосистемою, і сатирики спілкувалися з публікою через мікрофон.

Розаліні

Марципани, печиво, халва, шоколадки, кекси, бабки, лимонади, кава, молоко. Майже 30 років кондитер Розаліні балував лучан своїми виробами. І не злиплося! Його заклад став не тільки найсолодшим у місті, а й одним із осередків культурного життя. Кожен мешканець знав – недільна дефіляда Ягеллонською не минає без відвідувань цукерні.

Цукерня Розаліні з’явилася в Луцьку у 1912 році. Розташування досить вдале – на оживленій вулиці в добротній будівлі, неподалік готелю «Європейський» та окружного суду, поряд з аптекою, яких тоді було в Луцьку лише три. Чи діяла цукерня під час Першої світової, невідомо. А, от, уже після неї до луцького кондитера з можливим італійським походженням прийшла велика слава.

Практично усе, що продавалося в цукерні, було тут же і виготовлено. За винятком дуже популярних солодощів відомих марок. Розаліні виготовляв і на замовлення. Наприклад, нерідко на свята лучани робили індивідуальні замовлення. У таких випадках кондитер подавав оголошення в газетах і просив робити замовлення заздалегідь, аби усе встигнути вчасно.

 

 

Цукерню Розаліні відвідував навіть Юзеф Пілсудський, коли бував у Луцьку. Найбільше сюди вчащала інтелігенція: театрали, політики, інженери, урядовці, журналісти. Цукерня була своєрідним культурним центром, де нерідко відбувалися якісь події. Наприклад, дансинги. Дуже популярна форма проведення вечірнього дозвілля у міжвоєнну пору. Протягом певного періоду – суботні концерти військового оркестру.

А що заходили сюди люди письменницької вдачі, то цукерня з’явилася і в їхній творчості. Від певного часу в газетах з’явилася гумористична рубрика «У Розаліні». Описувався невеликий сюжет, який нібито відбувався у цукерні. Дописи іноді робили на гострі теми луцького тогочасся, але в іронічній манері, або це був просто гумор.

У лютому 1931 року цукерня Розаліні запровадила новинку – радіоконцерти. У той час радіо вважалося новим і прогресивним методом поширення інформації. Публічне прослуховування передач було особливістю того часу. Власник цукерні придбав радіоприймач фірми Phillips із гучним динаміком.

Цукерня працювала до початку війни.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.