У ході розвитку міста деякі рішення і проєкти можуть залишатися з ним на сотню й більше років, впливаючи на цілі покоління. Буває і навпаки: коли минає стільки років, обставини змінюються настільки, що важливі, здавалося б, перетворення затираються часом і в більшому масштабі вже не помітні.

У попередній статті ми розглянули 5 невдалих проектів для радянського Луцька. Серед них такі: зміна історичного русла Стиру в районі мостів на вулицях Ковельська та Шевченка одночасно з вириттям великого озера на заплаві річки, якого раніше не було, знищення центрального парку під забудову, будівництво електропідстанції та ринку під замком.

В іншій статі ми розглянули п’ять вдалих позитивних містобудівних рішень міжвоєнного Луцька, частина з яких впливає на наше життя і сьогодні. Серед них – влаштування дамби біля річки Стир у нинішньому центральному парку, влаштування централізованого водогону і каналізації в 1930-х, впорядкування судноплавства, розбудова нових районів, будівництво нинішньої вулиці Глушець.

Сьогодні подивимося на вдалі, конструктивні проекти, які покращили життя радянського Луцька і мають свої позитивні наслідки і в наш час.

Центральний парк

Попри те, що радянська влада знищила вже один центральний парк, закладений на початку ХХ століття як публічний сад і влаштувала на його місці Театральний майдан, вона ж виправила свою помилку в іншому місці, де влада міжвоєнного Луцька так і не встигла нічого грандіозного зробити попри амбітні плани.

Заплава річки Глушець була суттєво осушена в міжвоєнний період будівництвом дамби і влаштуванням великих каналів. Але територія продовжувала підтоплюватися і в 1950-х роках. Тоді на її місці вирішили влаштувати великий парк, будівництво якого завершилося у 1960-х роках. Так виник центральний парку культури і відпочинку імені Лесі Українки. Влаштування такого парку в цьому місці було доброю ідеєю, яка доповнила історичний ландшафт величезною впорядкованою зеленою зоною біля річки.

 

 

Державний історико-культурний заповідник

Ідея об’єднати головні історичні пам’ятки Луцька в державний заповідник, де б працювали фахівці різних галузей над дослідженнями та зберіганням цих пам’яток, виникла у 1970-х роках. Вважається, що авторами ідеї створення заповідниками були тодішні архітектори Ростислав Метельницький та Богдан Колосок. Правда, спочатку він планувався як архітектурно-історичний, але зрештою став історико-культурним. Його заснували у 1985 році.

Велике значення цієї події полягало в тому, що відбулася актуалізація історії та культурної спадщини Луцька. І продовжує відбуватися. Наявність такої державної установи символізує, що Луцьку не байдуже до своєї історії, що тут працюють над збереженням минулого. Звичайно, на сьогодні вже є багато різних ініціатив зі збереження і популяризації історії, але наявність державної установи – це однозначно плюс і можливості.

Луцьк перебуває в Списку історичних населених місць України і його історична територія досить велика. Вулиця Лесі Українки з сусідніми, а також весь центр міста – така самі важлива історична територія. Робота в цьому напрямку дасть додаткові можливості для цілого міста в іміджевій, економічній, культурній, туристичній та суміжних сферах. Сьогодні нам справді варто подякувати людям, які свого часу створювали заповідник.

 

 

Проспект Волі

Проспект Волі особливого у його центральній частині створювався як головна вулиця радянського Луцька. Головна, бо тут проводилися паради, тут була будівля Обкому компартії, елітне житло партійців, центральний майдан із пам’ятником «вождю». Зі зрозумілих причин радянські архітектори підійшли значно уважніше до проектування цього проспекту (тоді – вулиця Леніна). Сприяв цьому і панівний стиль у тогочасній архітектурі – сталінський ампір. Його будівлі виглядають ефектно і однозначно вирізняються в кращу сторону на тлі «фонової забудови» радянського Луцька.

Майдан навколо обкому та центральна частина вулиці набули представницького вигляду після будівництва і досі його не втратили. Тут нині багато магазинів, кафе, ресторанів, проспект дуже живий і на фоні сучасного міста також виглядає привабливо, особливо після реконструкції в 2000-х роках, хай навіть та реконструкція і отримала чимало критики. Сьогоднішній проспект Волі в центральній частині можна сміливо записувати до туристичних маршрутів.

 

 

Тролейбус

Електротранспорт, особливо громадський, це ідея, яка має і в наш час велику перспективу. Луцьк розвиває свою тролейбусну лінію, працює над оновленням машин. Сьогодні по місту курсують багато нових сучасних тролейбусів, а в недалекій перспективні буде ще більше. І це гарний напрямок розвитку для громадського транспорту міста. А запустили перший тролейбус по Луцьку в 1972 році.

Перший рейс відбувся 8 квітня 1972 року. Він їхав від депо до Розвилки, де був кінотеатр «Комсомолець». Проїзд коштував 4 копійки. Довжина ліній становила всього 13 кілометрів. Першою моделлю тролейбуса на луцьких дорогах став Київ-6 «Киянка».

Вже наприкінці сімдесятих в місті курсувало 70 тролейбусів. Довжина ліній становила 40 км. Інтервал руху в години-пік - 4 хвилини. Але часами і цього було мало, бо за словами старожилів, було за щастя близько жити біля роботи і не користуватися переповненими тролейбусами вранці. Підрахували, що з початку запуску цього транспорту в місті до кінця сімдесятих років перевезли 125 мільйонів пасажирів, а за 50 років його роботи в Луцьку, мабуть, годі й порахувати. Хоча в ЛПЕ це число могли б прикинути.

 

 

Вулиця Карпенка-Карого

Над створенням магістралей для швидкого проїзду містом в Луцьку почали працювати ще в 1920-х роках. Так, сучасні вулиці Глушець та Набережна – це наслідок роботи луцьких містопланувальників саме міжвоєнного часу. А, от, артерію північ-південь у вигляді вулиці Карпенка-Карого збудували вже в радянський період. Завдяки існуванню цієї вулиці можна швидко оминути заповнені транспортом та світлофорами вулиці і проспекти і швидко дістатися з північної частини міста до південно-східної з виїздом на Дубно-Рованці-Львів і навпаки.

Погодьтеся, якби весь нинішній трафік з цієї вулиці перенести на Відродження, або ще гірше – на внутріквартальні вулиці Балки, то цей район би захлинувся.

Сьогодні Карпенка-Карого є однією з найдовших у місті. Її довжина – приблизно 4 км. Перетинає кілька районів, два залізничні переїзди, сполучається з двома шляхопроводами.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.