Однією з ключових інфраструктурних точок на культурній мапі є Палац культури міста Луцька. Великий зал у центрі міста, одна із найважливіших культурних локацій. Його історія почалася від ідеї звести кінотеатр однієї поважної єврейки, яка представляла потужну династію Глікліхів.

Після Першої світової війни на Волині стали з’являтися нові кінотеатри. Спочатку вони нічим особливим не відрізнявся від електротеатрів, заснованих ще за царської Російської імперії. Хіба кіноапарати були сучаснішими. Та з кінця 1920-х років їх уже можна назвати повноцінними кінотеатрами, адже в прокаті з’явилися стрічки зі звуком, а самі стаціонарні приміщення вже були розраховані на кількасот місць.

Моду в кіноіндустрії з початку 1920-х років задавав Голівуд, де на той час сконцентрувалися найбільші кінокомпанії, які не тільки знімали кіно, а й утримували власні мережі кінотеатрів. Найзначнішим проривом того часу було започаткування звукового кіно. Це сталося у 1927 році. Першим повнометражним звуковим фільмом був The jazz singer кінокомпанії Warner Brothers. Перше польське звукове кіно було створене за твором волинянки Габріелі Запольської, яка народилася неподалік Луцька. Це відома стрічка «Мораль пані Дульської». Прем'єра відбулася у березні 1930 року в Варшаві.

Найбільшим і найсучаснішим луцьким кінотеатром було «Сонце». Його запроектував один із найвідоміших луцьких архітекторів міжвоєння Францішек Кокеш. Кінотеатр запланований на 480 місць і мав три рівні – партер і два балкони. Перший рівень балконів – з ложами. Адміністративні кабінети, кіноапаратна, фойє, гардероб, технічні приміщення, туалети.

Ще одне творіння Кокеша мало не відставати від попередника і також стати одним із найбільших кінотеатрів Луцька. Новий кінотеатр мав називатися Polon.

Луцьк перед війною активно розвивався. Виникали нові районі, велася забудова центральних вулиць 3-4поверховими торгово-офісними і житловими будівлями, також великий попит був і на однородинні котеджі у сусідніх із центром районах. У місті працювала велика когорта архітекторів, які за роки виробили собі ім’я і широку популярність серед замовників.

Громадські споруди тридцятих у Луцьку в певному значенні стилістично були більш розмаїтими, ніж житлові. Бо їх проектувала ширша група творців. Нерідко саме цей тип споруд виражав ще не випробувані у місті модерністичні напрямки, які яскраво виділялися на фоні іншої забудови і задавали ритм подальшого проектування. З іншого боку, ці передові споруди залишалися самобутніми одиницями і на тлі сьогоднішнього міста видаються дуже цінними.

Не всім, правда, пощастило «дожити» в більш-менш первинному вигляді до наших змін. Це стосується проектованого у 1938 році кінотеатру Polona на вулиці Красінського. Сьогодні такої вулиці не існує. Частково вона поглинута Театральним майданом, а частково західний кінець колишньої вулиці Красінського збігається із початком нинішньої вулиці Богдана Хмельницького.

Отже, вулиця Красінського була в центрі досить оживленої ділянки міста, поряд і міським парком і обабіч головної міської артерії – вулиці Ягеллонської. На цій вулиці стояв маєток однієї з найбільш заможних і впливових єврейських родин тодішнього Луцька – Глікліхів. Вони займали досить значну ділянку вулиці, до того ж, ділянка простягалася вглиб кварталу і різними клаптиками виходила на сусідні вулиці. Поруч із Глікліхами розташувалася садиба лікаря Абрамського. Саме біля цієї ділянки Софія Глікліх, дружина луцького адвоката Олександра Глікліха, надумала звести новий кінотеатр.

За проектом звернулася до одного з найбільш популярних луцьких архітекторів – Францішка Кокеша. У червні 1939 року луцький магістрат затвердив його проєкт будови кінотеатру Polon на замовлення Софії Глікліх.

 

Фасад кінотеатру Polon. Копія з Державного архіву Волинської області

План першого поверху. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Францішек Кокеш народився 1892 року у Кракові. Випускник Львівської політехніки. Розпочав архітектурну практику в Кракові та Львові. Зокрема в останньому працював у приватній архітектурній фірмі знаних львівських архітекторів Євгена Червінського та Альфреда Захаревича, які високо оцінили талант Кокеша.

У 1925 році почав працювати в будівельному відділі Дирекції публічних робіт у Луцьку на різних посадах, зокрема начальником. Через два роки після конфлікту з Волинським воєводою про нібито неякісний ремонт приміщення воєводства покинув посаду в Дирекції публічних робіт і далі займався приватною архітектурною практикою та громадською діяльністю. Так, довгий час був редактором часопису Волинські відомості технічні, який видавало Волинське товариство техніків. Працював у комітеті з оцінки творів мистецтва, який діяв при луцькому кафедральному костелі.

Кокеш був одним із семи волинських архітекторів, які мали право виконувати проекти будівель усіх типологічних груп.

Був одним із найбільш популярних архітекторів у Луцьку. За період приватної практики виконав під сотню проектів будинків: приватні житлові, чи комерційні адміністративні, а також школи, кінотеатри. Багато його творінь збереглися до нашого часу у центральному районі міста.

 

Софія та Олександр Глікліхи (вгорі). Фото 1953 року, Варшава. Фото з генеалогічного архіву Geni

 

Будівництво розпочалося, але у вересні 1939 року було законсервоване. Перед початком війни встигли звести залу, стіни, частково перекриття, прокласти інженерні мережі.

У 1940-х поряд із недобудованим кінотеатром розмістилися пожежна частина та музей. Та вже у 1951 році вирішили завершити споруду, а пожежну частину перенести.

Того ж року луцький архітектор Юрій Бородін склав проект відновлення кінотеатру і реконструкції його фасадів. Він був автором і головним інженером проекту. Канон сталінського дизайну ще був чинним, тож зрозуміло, що новий фасад Бородін виконав у класицистичному стилі, відійшовши від модернізму Кокеша.

 

Фасад кінотеатру Бородіна. Копія з Державного архіву Волинської області

Фрагмент паркану. Копія з Державного архіву Волинської області

 

З якихось причин такий масштабний проект не реалізували. Більше того, відмовилися і від ідеї кінотеатру. Через короткий час тут влаштували будинок культури зі значно скромнішим фасадом.

 

Ідея Ростислава Метельницького. Фото з архіву Світлани Андрейчин

 

Маловідомо, що в радянський час була ідея добудувати приміщення тоді Будинку культури. Архітектор Ростислав Метельницький створив ескіз добудови приміщення у вигляді космічного корабля, або якогось двигуна, чи турбіни. Для тих часів це було досить стильне рішення.

 

Сучасний вигляд

Фойє другого поверху

 

Хоча кінотеатру з цієї споруди так і не вийшло, але культурною точкою на мапі міста вона точно стала. Зараз це Палац культури міста Луцька. Правда, до сьогодні на другому поверсі фойє зала оздоблена розкішними колонами з ліпниною. Можливо, це спадок проекту Бородіна.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.