Після часів Російської імперії волинські міста перебували в певному занепаді. Через складні обставини вони не отримували достатніх інвестицій у розвиток. А головне – не було «мозкового центру», який би планував розвиток міст.
Ситуація змінилася на краще тільки до середини тридцятих, коли з ініціативи воєводського управління створили Бюро обмірів і планів забудови міст.
Колаж Олександра Котиса
Першорядним завданням стало напрацювання плану розвитку для Луцька як адміністративного центру воєводства. Містобудівники перейшли до комплексного бачення усього міста.
У 1937 році план розвитку Луцька був уже напрацьований. Він передбачав, як має розвиватися місто в найближчі 30 років, тобто до кінця 1960-х. Звісно, війна і присутність радянської адміністрації унеможливили цей план, та все ж він дуже цікавий сьогодні, з точки зору того, як міг би розвиватися Луцьк в контексті тодішнього урбаністичного бачення. А також того, що все ж таки із наміченого тоді працює досі.
Під час розробки проекту плану забудови Луцька враховувалися природні умови та економіко-технічні дані. План забезпечував місту обґрунтовану програму його розвитку та раціонального впровадження санітарно-гігієнічних та будівельно-житлових інвестицій. Розробники ставили за мету сприяти створенню сприятливих умов для мешканців Луцька в роботі, культурі, житлі та іншому, і сприяти покращенню зовнішнього вигляду міста, необхідного для столиці Волині.
Проблеми Луцька, які треба було розв’язати
Головні виклики тодішні архітектори сформували наступним чином. Принципово ситуація формулювалася як суттєве ускладнення інвестицій у місто через наявні конкретні проблеми, які треба було вирішити.
Нескоординоване та інтенсивне післявоєнне будівництво та житлова забудова Луцька не сприяли гігієнічним та економічним умовам. Школи, адміністративні та інші будівлі були побудовані в непристосованих для цього місцях, без належного містобудівного вирішення та без створення в місті чітких адміністративно-торгових центрів, зручно пов’язаних із комунікаційними артеріями та районами міста.
Історична частина міста була занедбана, а забудова довкола інших давніх пам’яток хаотична, невпорядкована з потворними будівлями.
Фрагмент забудови вулиці Кафедральної хоч і мав колорит старовини, ніяк не пасував історичній частині воєводського міста
Наявність аеродрому (на той час він розташовувався на місці нинішньої вулиці Гулака-Артемовського) біля житлових районів негативно на них впливало. Залізнична комунікація була незадовільною. Наявність належним чином облаштованих місць розвантаження на берегах Стиру для пасажирського та вантажного потоків – недостатньою. Нестача доріг з твердим покриттям у південному та південно-східному напрямках відчувалася гостро.
Були проблеми і в самій забудові. Так, гарні райони, розташовані на південь від вул. Болеслава Хороброго (тепер проспект Волі), з виглядом на замок і Стир, побудовані всупереч принципам забудови та містобудування, створювали незручні та антигігієнічні умови проживання.
Головні наміри плану розвитку
Перш за все, планувалося, що за 30 років населення Луцька збільшиться майже у півтора-два рази і становитиме щонайменше 70 тисяч мешканців.
Загальний план
Житлова та адміністративна забудова, майдани. Місто розділили на райони забудови та території, вільні від забудови. План будівництва адаптували до затвердженої системи водопостачання та каналізації. Під територію будівництва визначили ділянки, які можуть бути каналізовані та мають відповідну несучу здатність ґрунту, корисну для будівельних цілей.
Тому долини річок Стир, Сапалаївка та Омелянівка виключені із забудови як території, не призначені для каналізації. Території забудови поділяли на зони за типом забудови: одноповерхові, багатоповерхові, компактні, групові, змішані, вогнестійкі та невогнестійкі.
Будівництво каналізаційної мережі на вулиці Винниченка, 1938
У районах вулиць Ягеллонська (тепер Лесі Українки), Пілсудського (зараз це Винниченка), Болеслава Хороброго (проспект Волі) передбачені пожежобезпечні зони з компактною забудовою до 3 поверхів. Крім того, вищезгадана зона охоплює: частину земель району Красне вздовж вулиць Костюшка (Ковельська), Володимирської, Шевченка з припущенням, що Красне після побудови головного вокзалу там стане важливим районом міста.
Невогнестійкі зони плануються в передмістях: Дворець (Київський майдан), частина офіцерської колонії (район вулиці 8 березня), на півночі біля залізничних районів, Гнідава та Кічкарівка.
На будівельних територіях у Старому місті в оточенні замку планується використовувати двоповерхові будівлі, завдяки чому замок не втратить своєї домінанти.
Головний центр комплексу проектованих громадських будівель планується на майдані Нарутовича (тепер – Театральний) та майдані, запроектованому на перехресті вулиці Люблінської унії (тепер Шевченка) з продовженням вулиці Сенкевича (в наш час – Богдана Хмельницького) до вулиці Понятовського (зараз це Прогресу), де планувалося будівництво театру та адміністративних будівель. Тобто бачимо, що йдеться про район спортивної школи на Шевченка. Зараз тут майданчик спортивної школи та 1 школи.
Вищезазначені майдани з’єднані пішохідним переходом (зелена зона).
Цілий комплекс будівель громадського призначення запланували біля теперішнього Волинського краєзнавчого музею вздовж вулиці Шопена.
У плані в різних місцях міста передбачені торговельні центри, ринкові зали та місця зупинки транспорту у різних районах міста.
Приклад озеленення
Зелені та промислові зони. Основний зелений пояс проходить по долині річок Омеленівка, Сапалаївка, Застирок та частково вздовж колишнього русла Глушця. Центральний парк був запланований на ділянках міських лук біля замку Любарта і поєднувався із зеленим сквером біля колишнього монастиря бернардинів. У цьому парку планується відкритий басейн і спортивні споруди на річці Стир.
Наявні кладовища, які підлягають ліквідації, включили до мережі зелених насаджень. Тоді було заплановано два цвинтарі на Гнідаві для всіх конфесій та у східній частині міста по дорозі на Теремно для християнських конфесій.
Історичне оточення колишнього монастиря бернардинів (тобто нинішнього Театрального майдану) та двору колишнього монастиря тринітарів (тобто нинішнього військового госпіталю на Сенаторки Левчанівської) планувалося впорядкувати шляхом пішохідного та паркового планування так, щоб було з’єднання центральної частини міста (ідеться про теперішню вулицю Лесі Українки) із запроектованим парком біля замку.
Крім спортивних споруд так званого Йорданівського саду (розташовувався на теперішньому проспекті Василя Мойсея біля стадіону) заплановані спортивні майданчики на лугах біля Стиру в районі Красного.
Йорданський сад у Луцьку
У північній частині Кічкарівки заплановані промислові райони та зони шкідливих для здоров’я виробництв.
Крім того, нешкідливий для здоров’я район промисловості планується між магістралями на Рівне та Дубно. Приблизно тут зараз територія автозаводу. Ще одна невелика «промка» – у південно-західному районі біля цегельні «Лучанин» (зараз тут ЖК Супернова) та на північно-східних околицях тодішнього Луцька, де зараз головний вокзал.
Комунікації. Важливою акцією, яка змінювала комунікацію значної частини міста, було будівництво нового головного залізничного вокзалу на Кічкарівці. Ви знаєте, що так званий старий вокзал розташований на Стрілецькій. Новий, тобто вже радянський, зробили на місці товарної станції Луцьк на теперішньому проспекті Грушевського. А, от, планували новий – на Кічкарівці. Через річку Стир планувалося будівництво залізничного мосту, а також проектувалися нові дороги, щоб поєднати новий вокзал із трасою Луцьк-Ківерці. Далі залізнична колія мала тягнутися в напрямку Володимира.
Наявний тоді вокзал на нинішній вулиці Стрілецькій планувалося залишити як невелику станцію для пасажирів.
Вантажну частину нового вокзалу планувалося поєднати дорогами зі складами, північною промисловою зоною та портом на річці Стир. Обрамлювати це все мала об’їзна магістраль.
Виготовлення трилінки
Одна з головних доріг тягнулася фактично від Київського майдану територією нинішнього центрального парку з виходом на Ковельську. Це головна комунікація схід-захід. Щодо артерії північ-південь, то її запроектували так, як зараз проходить вулиця Набережна з виїздом на західну околицю старого міста і далі виїздом на Гнідавську дамбу. Набережна і Гнідавська сьогодні існують, але дороги на західній околиці старого міста немає – транспорт рухається вулицею Данила Галицького.
Ці лінії комунікації добре видно на карті.
Новий план передбачав і регулювання річки Стир згідно з рекомендаціями Управління водних доріг. Розвантажувальні місця заплановані на лівому березі річки Стир нижче мосту на Шевченка. Таке розташування легко поєднати з залізничною гілкою та з планованим промисловим районом. Неподалік мосту передбачили місце для відстою суден.
Проектувався і автовокзал. Його планували неподалік нинішньої вулиці Йова Кондзелевича в районі перетину головних артерій міста.
Як бачимо, якась частина з описаного реалізована. Правда, скоріше всього реалізована відповідно до логіки розпланування міста, аніж тому, що цей план брався за основу в повоєнний час. Так, проспект Волі з’єднаний із вулицею Шевченка прямою дорогою, яка проходить північною частиною Театрального майдану. Є Набережна, з якої можливо без особливих проблем проїхати до Гнідавської, чи повернути на Ковельську.
Щодо адміністративних і соціальних об’єктів збігу немає. Повоєнне містопланування відбувалося наче з нуля без врахування напрацювань довоєнних архітекторів і містобудівників. Є правда, певний збіг із розташуванням парку. Проте на місці нинішнього парку з кінця 1920-х магістрат (міська рада) планував міський район. У візуалізації плану 1937 року це слабо відображено, однак в описовій частині вказано, що був напрацьований окремий план для південної частини міста, який вочевидь, мав би включати і цю зону, тим більше, що наприкінці 1920-х проводився конкурс на планування забудови цієї території. Однак в архівах південного плану поки не виявлено. Це має стати напрямком для подальших пошуків.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
