Підтримка Польщею і поляками України й українців у нинішній війні увійде в історію взаємин двох народів. Кадри обіймів двох президентів у Верховній Раді в травні 2022 року справді вражають і навіть розчулюють.

Цей час є хорошою нагодою переосмислити минуле і краще роздивитися на глобальній лінії часу, хто ж є справжнім другом, який допоможе в скрутну хвилину.

Попри те, що завжди з обох боків є сили, які намагаються сіяти розбрат, все одно ми навіть на побутовому рівні відчуваємо цікавість до західних сусідів, а тут, на Волині, вже точно знаємо, скільки багато всього нас поєднує в історії і що ця історія дуже часто протікала спільно в критичні моменти.

Сьогодні розкажемо про 5 поляків протягом останніх 250 років, які малювали, писали, мандрували, працювали і просто любили Волинь.

Юзеф Крашевський

Письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, польський та український громадський і політичний діяч, найплодовитіший автор в історії польської літератури. Його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей.

Довгий час проживав на Волині. Зробив багато малюнків різних населених місць і волинської природи. Залишив багато спостережень про край в першій половині ХІХ століття у виданні «Спогади з Волині, Полісся і Литви».

У Житомирі Крашевського обрали попечителем губернської гімназії. Водночас працював він і начальником статистичного комітету. У 1856 році Крашевський став директором Житомирського театру.

«Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, – замку Вітовта!

 

Замок на малюнку Крашевського

 

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. Облитий довкола водою Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку вода підмиває, і, розливаючись навесні, оточує його широкими виливами, робить неприступним. Краєвид із замкової гори чудовий... Я бачив багато замків, але жодний не видався мені таким поважним, таким гарним, настільки промовистим, як цей – може, це ім’я Вітовта додає йому чарунку», – писав Крашевський про Луцьк.

Казимир Войняковський

Казимир Войняковський був художником, учнем королівського портретиста Марчело Бачареллі. Під його впливом молодий маляр пройнявся натхненням писати портрети. Крім них, Войняковський писав полотна на історичну тематику. Так, його відома «Ухвала конституції 3 травня» зберігається в Національному музеї у Варшаві. Ще один напрям діяльності – пейзажі. Зазвичай це були акварелі, на яких постають люди прості, у своєму побуті та в середовищі давніх культурних і релігійних пам’яток.

Про Войняковського на Волині мало хто згадав би, якби не волинський консерватор З. Морвіч, який у міжвоєнний період працював над репродукцією одного з малюнків маляра, які зберігалися у музеї Любомирських у Львові. Тоді про акварелі, зроблені сепією, з волинськими краєвидами написали у луцькому культурно-історичному місячнику Znicz. Там же автор помістив кілька волинських малюнків Войняковського.

Виявили, що руці Казимира належать 11 акварелей, три з яких стосуються Луцька. Тільки одна із робіт була датована – 1797. Це малюнок з виглядом каплиці Скорботного Христа, що розташовувалася на католицькому цвинтарі біля сучасної вулиці Градний Узвіз. Роботи не підписані. На них лише вказана назва місцевості: французькою мовою – пером, або польською мовою – олівцем. Розміри акварелей – 16х23 см.

На роботах краківського художника зображені такі волинські місцевості: каплиця Скорботного Христа у Луцьку, вигляд вулиці Ринкової у Луцьку, замок у Луцьку, дерев’яна церква у Ковелі, кузня у Ковелі, чотири вигляди Голоб, дворик з брамою у Ружині, Гільча з палацовою брамою.

 

Ковель на малюнку Войняковського

 

Каплиця в Луцьку на малюнку Войняковського

 

Тадеуш Чацький

Уродженець Волині (1765 рік, Порицьк) Тадеуш Чацький увійшов в історію як освітянин, історик, економіст, нумізмат. А ще він був співтворцем конституції 3 травня і засновником Волинських Афін – ліцею у Кременці. Тадеуш Чацький за життя зібрав потужну та безцінну Порицьку бібліотеку стародруків, рукописів та рідкісних видань.

Тадеуш Чацький був представником шляхетського роду Чацьких. Його найбільшим досягненням є заснування разом з Гуґо Коллонтаєм Вищої Волинської гімназії 1805 року. Пізніше цей навчальний заклад називався Кременецьким ліцеєм. Це був дуже авторитетний заклад, який мав славу далеко за межами Волині.

 

Кременецький ліцей, малюнок середини ХІХ століття

 

На базі ліцею діяв нумізматичний музей із майже 20 тисячами екземплярів рідкісних монет і медалей. Пізніше музей, заснований Чацьким, став базою для колекції Київського університету. У 1811 році в ліцеї він заснував друкарню. Завдяки старанням Чацького на Волинь була повернута цінна бібліотека родини Залуських.

У 1930-х в Луцьку на мості Казимира Великого (колишній Глушецький, або Братський міст) встановили погруддя Чацькому. Воно було втрачене після війни.

 

Погруддя Чацького в Луцьку на мості Казимира Великого

 

Юзеф Лободовський

Лободовського вважають тим, хто випередив свій час, мав особливі індивідуальні візії взаємин двох народів і обстоював ідею порозуміння. Лободовський вважається представником української школи в польській літературі.

Навчався у Люблінському католицькому університеті, звідки був відрахований за симпатії до комуністичної ідеології. Це захоплення тривало недовго. Приблизно й той час, коли Юзеф Лободовський розчарувався в комуністичній ідеології, у його творчості все більше стала з’являтися українська тема. Біографи поета описують життєвий момент, коли один із волинських комуністів, який жив неподалік Ковеля, друг Лободовського, розказував йому про жахи Голодомору.

Пізніше Лободвський в інтерв’ю ВВС розповідав, що йому допомогли контрабандисти таємно перетнути кордон, аби він на власні очі подивився, що діється в Україні. «Я повернувся, цілковито позбувшись ілюзій», – заявив після поїздки.

Лободовський став присвячувати українській темі значну частину своєї творчості. Його постать важлива з огляду на те, що він був симпатиком польсько-українського порозуміння і рівноправності. Він говорив про це публічно, писав у своїх статтях і поезіях.

У 1937 році приїхав працювати до Луцька в часописі «Wołyń» неофіційним головним редактором. Кажуть, полюбляв відвідувати популярну цукерню Mokka на теперішній вулиці Кривий Вал, де часто збиралася творча інтелігенція на літературні вечірки.

 

Юзеф Лободовський

 

Укінці тридцятих поет співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, часописом Biuletyn Polsko-Ukraiński, де публікував багато перекладів українських поетів. Перед війною автор уклав чотири томи «Антології української поезії», але цей рукопис був утрачений під час воєнних лихоліть.

Генрик Юзевський

Художник, історик, міністр внутрішніх справ, політик – все це про Генрика Юзевського.

Працював на посаді волинського воєводи у 1928-1938 роках. У цей час відомий як важлива особа у справі польсько-українського порозуміння. Був прихильником розвитку місцевого самоврядування з залученням українських службовців, сконцентрував свої зусилля на збільшенні частки українців в органах місцевого самоврядування. Підтримував розбудову українських і польсько-українських громадських організацій. Тиск противників цих ідей змусив Юзевського піти з посади.

Суть його діяльності полягала в тому, щоб українці стали повноцінною частиною польської держави. Але було дуже багато сил, які не хотіли, ані щоб українці були польськими громадянами, ані щоб вони мали рівні права. Вихиляючись межи двох вогнів і намагаючись гнути свою лінію, яку називають «волинським експериментом Юзевського», він врешті-решт не здобув ані широкої підтримки в поляків, ані прихильності українців. Волинський воєвода робив такі кроки, які або не подобалися одній зі сторін, або не подобалися обидвом.

 

Генрик Юзевський

 

З однієї сторони Юзевський робив таке: офіційно використовував термін «українці» та українську символіку на владному рівні, збільшив кількість українців в урядах, сприяв розвитку преси та культурних організацій, сприяв українізації православної церкви, у двомовних школах запроваджувалося вивчення української.

З іншого боку, йому закидаються, що всі ці дії мали на меті створення лояльних до польської держави українців. З точки зору державного чиновника такі кроки були логічними, але міжвоєнний період – це час загострення різних націоналізмів у Європі, в тому числі українського і польського. Тому створення «лояльних до польської держави українців» не задовільняло ні тих, ні тих. А до голосу поміркованих не дуже-то й прислухалися.

Відомий історик Тімоті Снайдер назвав Генрика Юзевського героєм «мікроскопічної холодної війни» між СРСР та міжвоєнною Польщею. Найважливішим полем цього конфлікту були українські території, які обидві сторони вважали найслабшою точкою противника, а одну з головних ролей, в тому числі розвідувальних, відіграв власне Юзевський.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.