Сьогодні в Луцьку є актуальним перейменування вулиць. Так завжди було під час важливих історичних подій, які змінювали звичний плин життя і вносили нові виклики на перспективи.

Вулиці в Луцьку перейменовувалися багато разів і з огляду на те, що уподобання і цінності в різні історичні періоди бували навіть протилежні, сьогодні у спадщині назв маємо багато таких, які цілком можна назвати дивними й одіозними. Такі вулиці давно перейменували, але ще чимало людей пам’ятає, як вони називалися.

Сталіна

Після початку Другої світової війни Волинь була захоплена радянськими військами і невдовзі приєднана до СРСР. Як і в наш час на окупованих територіях півдня України, тоді новоутворена промосковська влада стала встановлювати пам’ятники і перейменовувати вулиці. Дуже швидко топонімічний простір міста, який складався історично, був заповнений типовими радянськими назвами.

Центральну вулицю, яка тепер називається Лесі Українки, назвали на честь Сталіна. Головна економічна і транспортна артерія міста з великою кількістю пекарень, пивниць, дрібних магазинчиків, книгарень стала також місцем, де розгорталася велика драма націоналізації. В лучан, які поколіннями володіли цими пекарнями і магазинами, які розвивали їх з року в рік, просто відбирали їх, а самих репресовували і відсилали на Сибір. Націоналізації підлягали також великі будинки, які власники здавали в оренду. Страждали і відомі будівлі того часу: кондитерська Розаліні націоналізована, будівля з караїмською друкарнею Мардковича відібрана і багато-багато подібних історій.

Уже після завершення активних бойових дій, у 1945 році, на цій вулиці поряд з іверською каплицею встановили ще й пам’ятник Сталіну, вже другий. Перший був на місці нинішнього ЦУМу. Це був типовий подвійний монумент Леніна і Сталіна.

 

 

Перейменували цю вулицю на Радянську в середині 1950-х років.

17 вересня

А щоб люди пам’ятали прихід радянської влади на Волинь, дуже багато вулиць в населених пунктах краю називали датою анексії. 17 вересня 1939 року о другій ночі СРСР вторгся на територію Польщі без оголошення війни. Станом на 6 жовтня разом із військами Вермахту радянська Червона армія окупувала всю територію Польщі таким чином, що західноукраїнські та західнобілоруські землі опинилися за СРСР, а німці контролювали центральну і західну частину Польщі.

Сімнадцятим вересня назвали вулицю, яка тепер є проспектом Волі. Вулиця дуже давня. Вона вела з Луцька на схід і в різні часи мала різні назви. До 1870-х років це була дорога, яка пізніше почала формуватися як вулиця. Тут розташовувалося село Воличка, чи Вулька, на глушецьких схилах якого протягом ХІХ століття поселилося багато євреїв. Це поселення було досить примітним і потрапило в описи очевидців того часу.

У 1920-х роках на цій вулиці планували розбудову, тому її авансом назвали алеєю Болеслава Хороброго. У 1938 році тут (від нинішнього ЦУМу до Київського майдану) відбувся показовий військовий парад польських військ, які, правда, вже через рік не змогли дієво протистояти німецько-радянському вторгненню.

Назву 17 вересня змінили на Леніна у 1950-х роках, коли велася активна розбудова тоді головної центральної вулиці Луцька з адміністративним майданом і будівлею Обкому.

 

Вулиця 17 вересня (проспект Волі)

 

Пєрацького

Історія цієї назви пов’язана із дещо ранішими подіями і польсько-українським протистоянням у міжвоєнний період ХХ століття.

Броніслав Пєрацький – польський військовий та державний діяч. Був послом польського Сейму, працював міністром внутрішніх справ. Пєрацький вважався одним із керівників так званої пацифікації – каральних операцій проти українського населення тодішньої Польщі, зокрема на Волині.

За це у 1933 році ОУН вирішила ліквідувати Пєрацького. У червні 1934 року оунівець Григорій Мацейко застрелив польського політика, коли той заходив до ресторану у Варшаві. Через два роки під час Варшавського процесу до великих термінів ув’язнення засудили 12 людей, яких звинувачували у приналежності до ОУН, підготовці замаху і вбивстві. Серед них був і Степан Бандера, якому присудили смертну кару.

Після вбивства Пєрацького його ім’я одразу увійшло в топоніміку. Так, в Луцьку іменем Пєрацького був названий сквер обабіч нинішньої вулиці 8 березня. На той час це була східна сторона міського парку.

У 1930-х ще не було нинішнього центрального парку, а сквер на місці драмтеатру вже функціонував як майдан і міський сад. А парк був біля вулиці Шопена, де в радянський час встановили скульптуру слоника і яка існує до нашого часу. Отже, східну частину цього парку назвали іменем Пєрацького.

 

 

Злодіївка

У 1890-х роках до Луцька проклали залізницю. Станція розташовувалася на північних околицях, де було село Яровиця. З того часу частина вулиць і розвиток району був тісно пов’язаний із залізницею. Звідси і частина назв сусідніх вулиць.

Немає достовірної інформації про походження назви вулиці Злодіїівка, але є розповіді старожилів, записані свого часу краєзнавцем Вальдемаром Пясецьким. Люди згадували, що в місці стоянки вагонів нерідко траплялися крадіжки і що вкрадені речі часто можна було знайти на луцьких ринках. Ділянка відстою вагонів, де траплялися крадіжки, сформувалася у вулицю Злодіївка. Вона пролягала паралельно коліям як продовження вулиці Офіцерської.

Щонайпізніше вулиця виникла у 1920-1930-ті роки, а в переліку міських вулиць вона зафіксована тільки в 1941 році.

 

 

Павліка Морозова

У Луцьку є кілька вулиць, які мають ті самі назви вже 100 і більше років. Серед тих, кому так пощастило, вулиця Товарова. Вона відома ще з ХІХ століття. Тягнеться між Шевченка і Ковельською з виходом на Міліційну. Тут сформована давня сітка вулиць ще села Красне.

Не завжди вулиця називалася однаково. У 1953 році виконком Луцької міської ради депутатів трудящих своїм рішенням заніс Товарову до тих назв, які «не відповідають сучасності» й вирішив переназвати її на Павліка Морозова. Загалом у тому переліку було 75 вулиць.

Образ Павліка Морозова був частиною радянської пропаганди борця з куркулями. За сюжетом, таким куркулем виявився батько хлопця, тож він видав його владі. За це був убитий власним дідом.

 

Павлік Морозов

 

Скоріше всього, ця одіозна назва так і не була надана Товаровій, бо, імовірно, це рішення не вступило в дію.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.