У липні 2022 року в Луцьку ухвалили рішення про повернення вулиці Потапова її історичної назви Банкова. Це вкрай необхідне і позитивне рішення актуалізує кістяк місцевих історичних топонімів і дає можливість зберегти нематеріальну культурну спадщину Луцька. Історія вулиці і території довкола показує, як розвивалося й забудовувалося місто протягом останніх 200 років.

Ми не будемо «пірнати» в глибоке минуле цього району Луцька, а почнемо із першої половини ХІХ століття, коли ще вулиці тут не було. Основні орієнтири місцевості тоді – річка Сапалаївка, дрібна дерев’яна забудова вздовж нинішньої вулиці Винниченка і маєток, який розкинувся на пагорбах нинішньої вулиці Сергія Тимошенка (поки що вона носить назву Ярощука, але восени рішення про перейменування на Тимошенка набуде чинності).

Шляхетську садибу на вулиці Ярощука було збудовано у XVIII столітті. По центру приміщення розташовувалася піч, яка обігрівала кімнати, розміщені навколо. Біля будинку була територія з парком, яка простягалася аж до Сапалаївки. У 1858 році Валентина Грановська продала маєток відставному генералову Францу Зайковському. Від цього і походить назва будівлі – садиба Зайковського. Парк Зайковських у ширину доходив до забудови нинішньої Банкової.

Місто розвивалося активно, забудовувалося. Територію між проспектом Волі і Сапалаївкою – майже до Київського майдану, де починалося село Дворець, називали «Новое строение». Зайковський навіть пропонував перенести сюди ринок, який розташовувався на місці нинішнього Театрального майдану, і йому шукали місце.

У другій половині ХІХ століття значну ділянку набувають луцькі купці Кронштейни. Їхні землі простягаються вздовж вулиці Винниченка, охоплюють нинішню Банкову і Бандери. Тут Кронштейни зводять свої основні резиденції для проживання, а також промислові будівлі. Одна з них – хмелесушарня, яку Ілля Кронштейн на початку 1920-х перетворив на театр – одну з основних культурних локацій тодішнього Луцька, де відбувалися покази і концерти місцевих митців та знаних заїжджих артистів.

На сапалаївських схилах «Нового строєнія» розлігся район компактного проживання євреїв, який мав назву Долина. Цей сьогодні також забутий луцький топонім ми зустрічаємо в назві одного з місцевих молитовних домів «Ашкеназі на Долині», а також у назві вулиці Винниченка в часи австрійської окупації Луцька у 1915-1916 роках. Вулиця називалася Dolina-Gasse.

Поки розгортається ця історія, вулиці Потапова-Банкової в її сучасному трасуванні ще досі немає. Її пізня поява пов’язана вже з історією міжвоєнного Луцька.

 

Євреї на Долині. Фото Ghetto Fighters House Archive

 

Початок вулиці Винниченка в 1916 році. Поштова листівка видавництва Герша Лібермана. Фото з колекції Віктора Літевчука

 

Урбанізація Луцька в міжвоєнний час відбувалася доволі бурхливо. Однією із важливих установ, на діяльність якої спирався економічний розвиток краю, був Рільничий банк, що сприяв розвитку сільського господарства. На порожній ділянці поряд із парком Зайковського вирішили збудувати банк і житловий будинок для його працівників.

Архітектором комплексу споруд став представник так званого академічного класицизму Мар’ян Лялевич, автор багатьох споруд між Варшавою і Москвою.

Bank Rolny в Луцьку складався з двох об’єктів – власне банку та житлового будинку для його працівників. Банк реалізований у вигляді головного корпусу з двома бічними флігелями. Всі корпуси – триповерхові. Їхнє взаємне розташування утворило внутрішній двір, відкритий четвертою стороною на вулицю. Чотириповерховий житловий будинок для працівників банку архітектор розташував у глибині кварталу за основним корпусом банку.

У 1920-х роках важливим напрямком архітектури в країні був неокласицизм. Будівля банку відображає напрям академічного класицизму. Причому комбінація корпусів споруди з рисами головного фасаду банку нагадує італійські палаци палладіанського стилю, яким захоплювався і вміло використовував архітектор Лялевич.

Проєкт земельного банку в Луцьку було складено у 1928 році, а відкрили новеньке приміщення 25 листопада 1930-го. У польськомовному луцькому тижневику Ziemia Wołyńska з цієї нагоди написали замітку про те, як це відбувалося. На відкритті були присутні високопосадовці, в тому числі міністр галузі, волинський воєвода, духовенство, преса, гості.

 

Рільничий банк у 1930-х. Фото Narodowe Archiwum Cyfrowe 

 

Житловий будинок на вулиці Банковій (Потапова), зведений для працівників банку

 

Освятив будівлю католицький єпископ луцький Адольф Шельонжек. Після виголошення кількох промов гостей запросили на «чорну каву».

«Всередині приміщення має дуже симпатичний вигляд. Враження, що це не офіс в повному значенні цього слова, а якесь фоє вишуканого театру. Це заслуга проєктанта проф. Лялевича і виконавця інж. Яницького. Зовні будівля має дещо темну барву волинського граніту, однак в цілому складає приємне враження», – ішлося в замітці тижневика Ziemia Wołyńska.

Вуличку, яка огинала споруди банку і житлового будинку, назвали Банковою. Напрям тодішньої вулиці був трохи не таким, як зараз. Банкова починалася від нинішньої Винниченка навпроти прокуратури (тепер тут початок вулиці Бандери), тягнулася до повороту на Потапова і далі вниз, як зазвичай.

Палладіанська брила колишнього Рільничого банку в Луцьку є дуже цінною пам’яткою архітектури, і повернення історичної назви Банкова допомагає актуалізувати цю історію серед нашарувань сучасного міста.

Міжвоєнний модернізм для луцьких лікарів

Зайве казати, що це була престижна вулиця свого часу. Вона починалася від будівлі луцького магістрату (розташовувався у приміщенні нинішньої обласної прокуратури) й ділянки купців Кронштейнів, огинала розкішну і солідну будівлю банку дещо в стороні від гамірного майдану, куди стікалося життя кількох вулиць.

На Банковій розташовувалося кілька громадських організацій. Серед них – Клуб робітничої інтелігенції, який концентрував значну частину громадського життя, Дім польських товариств. У 1932 році Юлія Юзевська, дружина волинського воєводи, відкрила на Банковій їдальню для дітей безробітних з дитячою кімнатою.

 

Початок вулиці Банкової у 1930-х

 

Цілком зрозуміло, що на цій престижній вулиці селилася переважно заможна інтелігенція. Початок поклали працівники самого банку, які проживали у чотириповерховій будівлі поряд. Оскільки забудова цієї вулиці почалася лише з будівництвом банку, то тут немає довгої історії змін і набуття власності. А все було так: заможні лучани купували ділянки в Кронштейнів, які володіли землею під забудову на Банковій, і зводили там свої садиби. Вибирали вони зазвичай іменитих луцьких архітекторів, які будували сучасні вілли у стилі модернізму.

На початку вулиці в перші роки 1930-х звели два котеджі лікарів – Дмитра Боброва та подружжя (Селіна і Мечислав) Ясінських. Їх запроєктував архітектор Тадеуш Садковський. Далі – приватна клініка хірурга-гінеколога Францішка Білобрана (тепер тут стоматполіклініка). Трохи далі вулицею архітектор Сергій Тимошенко запроєктував двоповерховий котедж для родини лікарів Гелени та Іренеуша Завідських. Неподалік у 1935 році за проєктом Францішека Кокеша звели дуже стильну віллу з відкритими терасами для родини воєводського службовця Дмитра Григоровича-Барського. Поряд із його садибою був будинок домовласників Альбрехтів. Варто також згадати і стильний котедж за проєктом Сергія Тимошенка для Лідії Лісіциної, яка у своєму будинку відкрила ательє.

 

Головний фасад проекту будівлі Дмитра Григоровича-Барського. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Колишній будинок Лідії Лісіциної

 

Дві будівлі лікарів Ясінського та Боброва. Копія з Державного архіву Волинської області

 

Модерністська забудова Банкової

 

Забудова Банкової була дуже сучасною. Із будівлями громадських організацій та котеджами новітньої архітектури для луцької інтелігенції вулиця відображала стиль своєї доби. Цікаво, що практично всі описані будівлі збереглися! Проте зараз вони мусять терпіти нашарування часу. За доброго підходу в реставрації вулиця знову може засвітитися барвами 1930-х і з відновленим простором стати своєрідним музеєм просто неба тих часів.

У 1940-х роках кілька будинків на Банковій потрапили до списків націоналізації. Фактично, із колишніх власників після війни в Луцьку залишилися жити тільки нащадки родини Бобрових. У 1950-х роках вирішили, що назва Банкова не відповідає сучасності, і переназвали її на Потапова.

 

Петро Бобров у 1960-х. Фото Василя Маловиці

 

У радянський час в будівлі колишнього банку розмістили Будинок офіцерів. Сьогодні у споруді господарює Луцький національний технічний університет. Комплекс будівель банку є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Відновлення історичної назви вулиці – це найменше, що сьогодні варто було б зробити для збереження цього куточка історії Луцька і актуалізації колишнього банку як пам’ятки.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.