Цукерні – поширений тип закладів у Луцьку в міжвоєнний період ХХ століття. Один за одним вони тягнулися вздовж головних міських артерій. Популярні і не дуже, дешеві і дорогі, з власними солодкими виробами, чи солодощами відомих виробників.
Нерідко цукерні та кав’ярні ставали не просто улюбленими місцями ласунів, а й культовими точками на мапі, де зростав творчий потенціал міста. Наприклад, цукерня Розаліні з більярдом – улюблене місце луцької інтелігенції протягом усього міжвоєнного періоду. Але подібних закладів було немало.
Своє окреме місце займала цукерня тьоті Доби на вулиці Кафедральній, перед самим головним фасад костелу. Її історія почалася у 1920-х, про місце, де вона розташовувалася, здавна мало велике значення для міста.
Неподалік нього у XVI столітті був храми святого Миколая – головний храм луцьких міщан. Тут було перехрестя важливих вулиць. Наприклад, нинішня Драгоманова – колишня Домініканська – вела від укріпленої переправи на річці Стир до Ринку з ратушею. Неподалік були ворота в Окольний замок.
Завдяки художнику Казимиру Войняковському ми знаємо, як виглядало це місце наприкінці XVIII століття. Тут розташовувався гральний дім «Пекло». Сьогодні ми не знаємо, чи саме так називався заклад, є припущення, що це оцінка цього закладу серед тодішнього населення через погану славу.
Пекло на малюнку Казимира Войняковського 1797 року
Минали століття,змінювалися звичаї. Настала епоха танго і джазу. Саме в міжвоєнний період ми стикаємося з найбільшим розвитком сервісної економіки в Луцьку. Цього рівня повоєнне місто досягне тільки на початку ХХІ століття. Кав'ярні, готелі, перукарні, килимарні, бляхарні – вулиці були всіяні найрізноманітнішими майстернями. Колорит відчувався в кожному куточку.
Ідея звести будинок поряд колишнього «Пекла» виникла в орендаря ділянки Нухіма Аксельруда у 1922 році. Він планував продаж содової води і фруктів. Земля належала римо-католицькій капітулі, яка дала дозвіл на будівництво. З часом до пропонованого асортименту додавалися цукерки і булки, аж поки зрештою це остаточно згодом не стала цукерня. Наступного року була зведена маленька будка розміром 3х3 м, але ще за рік нерухомістю порядкувала Доба Цицман, дочка Нухіма Аксельруда. Вона вирішила будку розширити.
Як це часто буває, почалися сварки з сусідами, які були родичами. Так, Тауба Аксельруд подала скаргу в магістрат проти будівництва, засновуючись на тому, що ця і сусідні землі дісталися у спадок цілій когорті родичів після смерті Рухлі Аксельруд в 1904 році. І спадок не був досі поділений. Потім виявилося, що Рухля не була власницею землі, а лише орендаторкою в капітули, а від 1910 року цю ділянку вже орендував Нухім. Скаргу Тауби відхилили. Вона наполягала, що нове будівництво шкодить її садибі, розташованій поруч, але і це зрештою вирішили в межах правового поля.
Є в цій історії і фрагмент з охорони культурної спадщини. У 1927 році будиночок фігурує як цукерня, тоді ж його вирішили трохи перебудувати. Оскільки він розташувався неподалік костелу, луцький магістрат за підписом президента міста Станіслава Чарковського і міського інженера Пилипа Пилипчука (той, що міністр УНР) направили звернення до Люблінського окружного консерватора про дозвіл на перебудову. Він, розглянувши проект будинка, надав такий. В цьому вигляді він простояв до наших днів.
Перебудована цукерня Доби Цицман. Копія з Державного архіву Волинської області
Доба Цицман зажила слави серед мешканців довколишніх вулиць. Була це добра і скромна жінка, яка провадила свій солодкий бізнес із любов’ю. Асортимент був дещо бідніший, ніж у знаних міських цукернях. Тут продавали цукерки фабрики Franboli, деякі інші, а також власну випічку.
Спершу довколишні діти, а згодом і дорослі стали називати жінку тьотя Доба. Звідки взялося саме таке іменування, важко сказати, бо для тогочасної культури в Луцьку нехарактерно було називати жінок «тьотя». Побутувало загальноприйняте «пані» без національного розділення.
Вона не рідко вгощала дітей цукерками, тож вони жінку дуже любили. Чимало дітей були із бідних родин, які не завжди могли дозволити балувати солодощами. Тож цукерки тьоті Доби часто-густо рятували щасливе дитинство маленьких лучан.
За випічкою до Доби Цицман, кажуть, вчащав і католицький єпископ Адольф Шельонжек, адміністрація якого розташовувалася на вулиці Домініканській. Кожного разу, ідучи до костелу, він проходив повз цукерню тьоті Доби нюхом ловив нотки теплих булочок.
Будинок ще існував у 1990-х в такому вигляді і був розібраний на початку 2000-х
Ця історія в ході подальших подій ХХ віку розчинилася… Сьогодні і будівлі цукерні Цицман немає, але іноді на перетині Кафедральної і Братковського ще можна відчути запах свіжої випічки доброї тьоті Доби.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
