Джерело: ІА Волинські новини

Сотню літ тому на Волині не було сучасних благ цивілізації: ні телебачення, ні тим паче інтернету. Тож, аби зафіксувати життєві миттєвості, аж ніяк не всі могли дозволити собі фотографа.

Якщо говорити про жителів села, то щоби сфотографуватись, їм потрібно було їхати до міста чи містечка, як-от Луцьк, Ковель, Володимир чи Рожище. Щоправда, фотограф у село міг завітати і сам, наприклад, з етнографічною експедицією чи з представниками тогочасної преси. Проте такі фотографії не надсилали в село, а публікували в газетах чи зберігали в архівах для вивчення.

Нині, в еру цифрових технологій, старі фотографії з тогочасних експедицій стають доступні загалу. Проте, щоб скласти якесь загальне уявлення про мешканців одного населеного пункту, про їхній вигляд, одяг чи побут, одного лиш фото, ясна річ, надто мало.

Нам вдалося зібрати із кількох джерел світлини, які були зроблені в 1920-1930-х роках на території сіл Сарненського повіту Волинського воєводства. Зараз ці села входять до складу Рівненської області, зокрема це такі населені пункти: Вири, Чудель, Чабель, Немовичі, Хиночі, Сновидовичі, Кричильськ.

Такі фото є досить цінними для істориків та етнографів, адже вони демонструють деталі зовнішнього вигляду й побуту тогочасних мешканців Волинського воєводства.

Особливо цінними є дві світлини, якими поділилась відома дослідниця минувшини Алла Українець з міста Рівного. На цих фотолистівках можемо побачити жіночі головні убори, характерні саме для Сарненщини.

«Дуже цікава й атмосферна фотолистівка, оригінал якої зберігається у фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею. На перший погляд здається, що його зробили без особливої підготовки.

Приїхав у село фотограф, побачив селян у традиційному одязі, сфотографував і зробив листівку. Але якщо добре придивитися, то знімок наштовхує на роздуми», – наголошує Алла Українець.

«Я за ним бачу гарно проведену роботу і вдало реалізований задум своїх колег, польських етнографів міжвоєнного періоду. Справа в тому, що в 1930-ті роки, у час, коли зроблено знімок, селяни Сарненського повіту вже так не вбиралися. За спогадами старожилів, хіба дуже «стари баби» могли носити сорочки з вишитими подолками, а «дєди» – шапки-шоломки… Швидше за все селян попросили дістати їх зі скринь, аби продемонструвати вбрання, характерне для кінця ХІХ й початку ХХ століть. Підтвердити це припущення можемо й тим, що, хоча знімок зроблений в літню пору, одна з жінок та чоловік убрані в теплі свити», – зауважила дослідниця.

«Можна зробити детальніший аналіз представлених тут комплектів одягу, але спинюся лише на жіночих головних уборах мешканців Рівненщини. Мені здається, що на них тут зроблено акцент. Зверніть увагу на спосіб намотування намітки та найхарактерніші способи пов’язування святкових фабричних хусток з «кітасами», тобто торочками, та китицями на початку ХХ ст. Китиці, а ще казали «кітіци» і «бубляхі», виготовлялися з різнокольорових вовняних ниток, пришивалися по одній чи декілька до рогів і при пов’язуванні з них формувалися самобутні букети над чолом. Лише друга жінка справа демонструє нам характерний для Рівненського Полісся 1930-х років модний спосіб пов’язування хустки у три хвости», – зазначила Алла Українець.

Отже, як бачимо, завдяки світлинам можна дізнатися дуже багато цікавих фактів про людей, які колись жили на Волині та Поліссі.

Фото з архівів Рівненського краєзнавчого музею, polona.pl, NAC

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.