Джерело: Волинські новини

Відомо, що на Волині раніше існувало багато палаців, проте частина із них була зруйнована в роки Першої та Другої світової війни. Тому часто єдиною згадкою про палац можуть бути спогади очевидців, фото та малюнки.

У селі Мишів, що на Волині, теж існував палац.

Зараз цей населений пункт входить до складу Іваничівського району Волинської області. Перші писемні згадки про село відносяться до XVIст. У ті часи Мишів був у власності двох братів, князів Михайла та Олександра Вишневецьких. Про власників села у XVII ст. мало відомо. У XVIII Мишів та його землі були в руках родини землевласників Мьончинських. Останні у 1786 році продали мишівський маєток графу, депутату Сейму Михайлу Чацькому.

Пізніше маєток у Мишеві переходить у власність Фелікса Чацького, сина Михайла та його дружини Барбари. Після смерті Фелікса, у 1862 р. його дружина продала маєток із палацом своїй подрузі Євдокії Чапліній (дівоче прізвище Петрова), російській дворянці, дружині царського полковника Олександра Чапліна.

Євдокія Чапліна була донькою Олександра Петрова, першого російського шахового майстра, теоретика шахів, письменника. Петров був одним з найсильніших шахістів світу в першій половині XIX століття. Його найкращою задачею був мат у 14 ходів, який ще називали «Втечею Наполеона з Москви до Парижа».

Пізніше донька полковника Чапліна Наталія Дверницька (дівоче прізвище Чапліна) продала палац Олександру Нікітіну та його дружині Олександрі із родини Луценських у 1915 році. Тоді Євдокія зі своєю сім’єю змушена була евакуюватися із Волині через наближення австрійських військ. Подальша доля її невідома.

Весною 1939 року нова власниця Олександра Нікітіна заповіла мишівський палац із землями у розмірах 345 гектарів своїй родичці Ірені Заікіній. Саме вона стала останньою офіційною власницею палацу в Мишеві.

Палац у Мишеві існував до Другої світової війни. На жаль, не збереглось жодних документів, які б могли розповісти про точний час його появи. Також невідоме ім’я архітектора, який спроєктував цей палац. Проте до нашого часу збереглись його описи. Відомо, що товщина стін сягала 1 метра. Однією із версій є та, що палац міг бути зведений у XVII ст. Будівля була виконана в класичному стилі й була справжньою окрасою місцевості. Мишівська резиденція була не головною резиденцією графів Чацьких. Маєток в Мишеві складався із кількох будівель – головної та двох бічних. Головну будівлю прикрашали тосканські колони. Бічні будівлі були зведені пізніше від головної, орієнтовно в XVIII чи ХІХ ст.

Парадні двері будівлі були зроблені із литого дуба, їх товщина була 20 см. Окрасою дверей був кований замок, який називали справжнім витвором мистецтва. Цей замок існував від початку побудови палацу. Над центральними дверима висів образ Божої Матері розміром 70×60 см в темній дубовій рамі.

Висота стін в кімнатах палацу становила 3 метри. Були вони оббиті цінними тканинами від початку, а в ХХ ст. просто побілені у білий колір.

У всіх кімнатах центрального корпусу була підлога із різнокольорового паркетного дерева, кахельні, квадратні або прямокутні, кремові каміни, прикрашені фігурками людей та звірів.

Окрасою великої зали був камін із чорного мармуру. Між вікнами бального залу висіли великі люстри, дзеркала в рамах.

Кімнати в правому крилі, безпосередньо прилеглі до основного корпусу, з більш скромним дизайном, служили кімнатами для гостей, тоді як решта будівлі була зимовим садом. У лівому крилі були також невеликі кімнати для гостей, до яких додали прибудову.

Ближче до будинку та подалі від дороги, прихованої за садовими деревами, знаходились кінні стайні загальною довжиною близько 60 м, з гладким фронтонним дахом. У стайні тримали 70 коней. За стайнею був город, а за стійлом – фруктовий сад.

За парковою огорожею знаходився одноповерховий будинок адміністратора.

На сусідньому пагорбі, розташованому на північний захід від мишівської садиби, була православна церква.

Джерело фото: R. Aftanazy «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej», Tom V.

 

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.