Увага громадськості зазвичай прикута до родинного гнізда Липинських у Затурцях. Проте в Луцьку на центральній вулиці до наших днів збереглася розкішна вілла знаного і шанованого лікаря Володимира Липинського, брата В’ячеслава.
Вулиця Богдана Хмельницького за часів давнього Луцька була відвертою окраїною, за якою починався єврейський цвинтар (тепер територія школи №1). Та приблизно з початку ХІХ століття територія все більше забудовувалася. Ближче до кінця століття вулиця вважалася престижною ділянкою та місцем поселення лікарів, адвокатів, інженерів. У той час вона називалася Больничная.
Значна частина земель поряд із єврейським кладовищем належала римо-католицькій кафедральній капітулі. Ці обширні території продавалися різним заможним купцям, які продавали їх далі, або використовували для власних потреб.
1923 року Володимир Липинський купив тут ділянку землі разом в Ольги Полонської. На ділянці був одноповерховий дерев’яний будинок і напівзруйнована шопа. Дім був малопридатним для життя: стіни похилилися і згнили, ґонтове покриття в багатьох місцях протікало, підлога позападала, комини вимагали негайного ремонту.
Усі ці руїни були розібрані. І спочатку наново звели муровану шопу з дровітнею, стайнею для коней, відділенням для возів і кімнатою сторожа. Через 3 роки він взяв в оренду більше 1 га лугів, які простягалися від його маєтку до лугів над річкою Стир. Тим часом львівський архітектор Олександр Лушпинський уже креслив проект розкішної садиби на замовлення Володимира Липинського.
Господарська будівля
План орендованої території
Олександр Липинський
Олександр Лушпинський вважається представником архітектури гуцульської сецесії. У своїй творчості намагався знайти національний стиль. Полюбляв використовувати романські форми в сакральній архітектурі. Автор багатьох споруд, вілл, пам’ятників та церков у Львові та Галичині.
У 1927 році луцький магістрат затвердив його проект будинку для Володимира Липинського на вулиці Сенкевича, 25. Наступного року дім уже був споруджений. Це вілла з чотирма колонами на головному фасаді, кутовим балконом, з яких відкривався вигляд на вулицю. Особлива риса – дворівнева тераса, яка виходила у дві і з другого рівня якої відкривався вигляд на луг за будинком. Це одна із найкращих садиб тогочасного Луцька.
Будівельними роботами на місці керував луцький архітектор Казимир Школьницький. За свою роботу він отримав злотих в еквіваленті 280 американських доларів. А це 10-12 середніх місячних зарплат на той час. На жаль, гонорар автора проекту архітектора Лушпинського невідомий.
На будівництво Липинський витратив 140 тисяч злотих, що приблизно дорівнювало 15 тисячам американських доларів. Дві третини суми він отримав у кредит від Банку BGK (Bank gospodarstwa krajowego). Цей банк до кінця міжвоєння був лідером іпотечного кредитування на Волині.
З конструкції і розміщення кімнат зрозуміло, що автор проекту враховував усі побажання Липинського. Так, на другому поверсі запланували кімнат для самого лікаря і його дружини, окрема кімната – для двох дочок, ще одна – для сина, дві кімнати призначалися як учительська і гостьова. Половину першого поверху займала медична частина з почекальнею, лікарським кабінетом та ординаторською. Тут також була вітальня та столова з виходом на терасу у внутрішньому дворі. Кухня, комора, 2 кімнати були містилися на цокольному поверсі.
У 1935 році ще один відомий львівський архітектор виконав проект паркану біля вілли доктора Липинського. Це був Казимир Теодорович, який вписав своє ім’я в історію Львова як автор проекту реконструкції будинку під культовий кінотеатр Копернік. Хоча Володимир Липинський мав на руках і на півроку раніше зроблений міським магістратом проект паркану, але обрав саме працю Тедоровича. Стовпці цієї огорожі збереглися до нашого часу, хоча металеві ґратки вже замінені.
Паркан авторства Казимира Теодоровича на кресленні
Рід Липинських походить із мазовецької шляхти. Володимир Казимирович народився 24 серпня 1887 року. Закінчив Краківський університет, здобувши медичну освіту. З 1920 року працював головним лікарем міського шпиталю в Луцьку. Як лікар спеціалізувався на венеричних та шкірних захворюваннях. Також займався приватною медичною практикою. Володимир Липинський був залучений у комісію, яка стежила за станом здоров’я луцьких жінок легкої поведінки. Так, у доповіді лікаря за 1936 рік ішлося, що на той час в місті на обліку під наглядом перебували 100 повій. Липинський був членом Луцького лікарського товариства разом з іншими знаними лікарями міста того часу. З дружиною Анною мали трьох дітей: дочки Аліна та Софія і син Казимир.
У 1940 році його будинок був націоналізований. Обставини цього процесу невідомі. У списку будівель на націоналізацію Липинський фігурує як лікар і власник землі у Луцькому повіті. З 1944 року Володимир Липинський мешкав у Польщі, доля його родини маловідома. Ірина Левчанівська зазначає, що в 1950-х у його будівлі були ясла.
Фото 1950-х
В наш час тут банк.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
