Територія забудови довкола нинішньої школи №1 від початку ХХ століття і практично до початку Другої світової війни вважалася досить престижним кварталом. Тут будували свої вілли помітні особи в житті міста. Одним із таких була родин луцького бургомістра Теофіла Оловінського.
Він працював на посаді президента (бургомістра) міста Луцька з квітня 1930 до червня 1933 року. Перед тим Оловінський працював судовим розпорядником Гродського суду в Луцьку. Пішов з посади бургомістра через поганий стан здоров’я.
Головне, за що запам’ятався Оловінський на цій посаді,це його активна участь у будівництві стадіону ім. Пілсудського, який зараз називається «Авангард». Ідея будівництва стадіону виникла в 1929, саме будівництво припало на 1931-1933 роки. Головну організаційну роль відігравав Міський комітет фізичного виховання та військової підготовки, на чолі якого стояв Теофіл Оловінський. Комітет фінансувався з міського бюджету та організованих ним спортивних змагань. Однією з акцій цього комітету було спорудження в Луцьку йорданського саду – популярної форми організації спортивного дозвілля для дітей, молоді і всіх, хто не байдужий до здорового способу життя.
Сад відкрили у 1931 році. Облаштували окремі зони для дівчат і хлопців, бетонний відкритий басейн для плавання, зону для дітей з гойдалками, алеї з квітами, зони для стрибків, для бігу, для волейболу, павільйон. Кожна зона була обсаджена деревами та кущами і таким чином відділялася від іншої. Йорданський сад активно використовувався для організації дитячого спортивного дозвілля усе десятиліття тридцятих.
Аерофото стадіону та йорданського саду в Луцьку 1944
По центру в чорному пальто стоїть Теофіл Оловінський. Церемонія освячення прапора луцьких пожежників у замку
Йорданський сад розташовувався поруч зі стадіоном. Фактично, вони будувалися одночасно за активної роботи Теофіла Оловінського. Він як голова комітету і луцький бургомістр залучав фінанси та інші ресурси на будівництво цих об’єктів. Влаштування стадіону набуло широкого громадського розголосу, допомога надходила з різних кінців Волинського воєводства. Стадіон здавали поступово, добудовуючи всю необхідну інфраструктуру. Зрештою, той факт, що активна фаза будівництва тривала всього у 1931-1933 роках, говорить про добру організацію та вміле залучення ресурсів для будівництва стадіону. І велика заслуга в цьому саме Оловінського.
Юзеф Пілсудський дав свою згоду на те, аби луцький стадіон назвали його іменем. І то не даремно, адже стадіон відповідав високим вимогам і міг приймати міжнародні змагання. Стадіон урочисто відкрили 23-25 (три дні) вересня 1933 року з польовою месою, військовим парадом, всепольськими легкоатлетичними та велосипедними змаганнями. З нагоди відкриття і для участі в забігах до Луцька приїхав чемпіон Олімпійських ігор 1932 року Януш Кусочінський.
Крім футбольного поля, на стадіоні були влаштовані бігова доріжка довжиною 400 метрів із 6 смугами, поруч з нею – велосипедний тор довжиною 500 метрів, трибуна на 600 глядачів, дрібнокаліберний тир, майданчик для чеського гандболу, тенісні корти, тунель під трибуною для виходу спортсменів.
Преса повідомляла, що на території «східних кресів» це був перший такий стадіон.
Сидить у капелюсі волинський воєвода Генрик Юзевський, ліворуч біля нього сидить Теофіл Оловінський. Огляд стадіону перед вікриттям
Вернімося до місця, де проживав Теофіл Оловінський. Отже, територія забудови довкола нинішньої школи №1 від початку ХХ століття і практично до початку Другої світової війни вважалася досить престижним кварталом. Тут будували свої вілли помітні особи в житті міста.
Ділянка, про яку йдеться, оточувала давній єврейський цвинтар, який діяв із XVI століття до середини ХІХ. Зараз це майданчик перед входом до школи. Тоді цвинтар перенесли на Вульку (в район нинішньої вулиці Чехова), а цей закрили. Правда, деякі могили тут зберігалися ще майже до Другої світової.
Значна частина земель поряд із єврейським кладовищем належала римо-католицькій кафедральній капітулі. Ці обширні території продавалися різним заможним купцям, які продавали їх далі, або використовували для власних потреб.
Спочатку Теофіл із дружиною Анною проживав на вулиці Королеви Ядвіги (тепер Братковського). У лютому 1929 року вона купила ділянку землі в інженера Адольфа Бачинського. Придбаний клаптик землі межував із ділянкою відомого в Луцьку кондитера Цезаре Розаліні. Того ж року був виконаний проект для Оловінських, але прізвище архітектора невідоме. Будинок з використовуваною площею 214 квадратних метрів збудували і здали в експлуатацію в тому ж році. Сусідами Оловінських (на суміжних ділянках) були інженери, лікарі, Розаліні. Про їхні будинки і самих героїв розкажемо іншого разу.
На жаль, не збереглося архівних креслень цього будинку. Можемо тільки казати, що він був садибного типу, однією із розкішних приватних вілл, які будували в цьому районі. Споруда була добудована в післявоєнний час і втратила свої давні ознаки. Однак приємно, що збереглися автентичні двері часів Оловінських з ручкою і характерною деталлю – отвором для листів із польськомовним написом Listy.
Після полишення посади президента міста Оловінський займався активною громадською діяльністю і проживав у Луцьку до початку війни. Подальша його доля, чи родини невідома.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
