Сьогодні хочемо розповісти про історію лікарки та громадської діячки Ганни Рощинської. Знаємо, що вона народилась у місті Кременці у 1893 р. Її батьком був Іван Струтинський. Він був протоієреєм та працював у місцевій духовній семінарії.
Відомо, що Ганна Рощинська навчалась на лікаря у одному із вишів міста Петербурга. Потім працювала за фахом у лікарському закладі армії УНР, а по переїзді до Волинського воєводства її місцем роботи став шпиталь у місті Рівному.
Родина лікарів Петра та Ганни Рощинських переїхала на Волинь у 1920-х роках. Однією із причин була політична, а саме внаслідок поразки Української революції 1917–1921 рр.
Також за другою версією біографії родини Рощинських, познайомились вони у місті Рівному, де вже працювала лікарем Ганна, а Петро з Польщі приїхав на роботу у місцевий шпиталь.
На Волині, подружжя з часом стало членами Українського лікарського товариства, яке було створене у 1910 році, певний час не діяло, проте у 1921 р. відновило свою діяльність. Вкінці 1930-х років організація нараховувала близько 460 учасників. Петро Рощинський долучився до неї у 1927 році, а Ганна у 1931 році.
З біографії лікарки Г. Рощинської дізнаємось, що певний період вона також мешкала у містечку Костопіль. У 1924 році її чоловік був запрошений на роботу до Костополя посаду лікаря при Касі хворих.
Подружжя Рощинських, grinchenko-inform.kubg.edu.ua
Ганна Рощинська була також українською патріоткою, активною громадською діячкою, просвітянкою. Вона була однією із організаторок Союзу українок на Волині.
Що відомо про чоловіка Ганни, Петра (1890-1943)? Він, як і дружина був лікарем. Навчався у одному із медичних вишів міста Варшава, а потім Москви. Коли розпочалась Перша світова війна, то працював за фахом у російській армії, проте з часом перейшов до армії УНР. Для того, щоб уникнути репресій з боку радянської влади, він змушений був емігрувати до Польщі.
У 1920-ті разом із дружиною повернувся на Волинь. Проте у 1938 році Петро та Ганна Рощинські змушені були переїхати міста Кременця, причиною були утиски з боку польської влади, якій не подобалась українська позиція подружжя лікарів. До того Петро Рощинський навіть був арештований польською владою і ув’язнений табору в Березі Картузькій (сучасна територія Білорусії).
У місті Кременці Рощинські продовжили працювати за фахом. В книзі волинянина Уласа Самчука «На білому коні» є згадка про перебування Ганни Рощинської у місті Кременці. Вона була присутня при приїзді до міста Кременця Володимира Кубійовича, голови Українського Центрального Комітету (УЦК) в роки Другої світової війни.
Місто Кременець, 1930-ті роки
Відомо, що В. Кубійович очолив УЦК у квітні 1940 року і був його керівником до 1944 року.
В добірці фото є світлина, де Ганна Рощинська одягнена у волинський традиційний одяг, ймовірно, фото було зроблене якраз під час візиту В. Кубійовича у м. Кременці. І автором фото є згадуваний вище Шеккер.
На жаль, доля Ганни Рощинської та її чоловіка є трагічною. Обоє вони загинули в роки Другої світової війни. Полтавський краєзнавець Анатолій Чернов зібрав цінні факти про те, яким був останній день життя подружжя.
Ганна Рощинська у волинському одязі, 1930-ті рр., diasporiana.org.ua
Анатолій Чернов пише: «Взимку 1943 року гестапівці арештували в Крем’янці групу інтелігенції, серед них і Петра та Ганну Рощинських. Українські підпільники готували напад на в’язницю, встановили зв’язок з полоненими. Місцевий провід УПА стягнув під Крем’янець близько трьох сотень озброєних вояків. Але німецькі посіпаки таки випередили: ввечері 23 лютого Рощинських разом з іншими заручниками розстріляли на подвір’їКрем’янецької тюрми. Лікар М.Данилюк наводить спогади в’язнів, які в цей час працювали неподалік тюрмиі залишилися живими. Вони розказали, як «доктор Петро і небіж доктора Ганни, Юрко Черкаський, вирвали з рук гестапівця автомат, доктор Петро направив його на німців, але схвильований не міг знайти забезпечника, тягнув за курок, а автомат не випалив…Доктора Ганну хотіли перед розстрілом роздягнути, але вона не далася і її розстріляли на доріжці до ями, кудигестапівець тягнув її за коси…».
Про смерть волинських лікарів писали навіть за океаном. Так, А. Чернов віднайшов новину в одній із канадських газет: «Тисячі ниток, що в’язали їх з українським селом, нагло і боляче обірвались. Зокрема, далека Костопільщина, що була твором їхніх рук, немов осиротіла. Вістка про їхню смерть дійшла до них, вже оповита легендою».
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
