Ця історія нагадує сьогодення: влада віджала шматок території в центрі міста, щоб зробити там сквер. І приправила історію "європейською" риторикою. Але можна дивитися на це й інакше: влада і церква собі таємно домовилися за певні дії, а страждала громадськість. Що діялося навколо луцької Іверської каплиці в 1935 році і як перетворювався #міський простір.
Читаємо про це у львівській газеті "Діло". Далі подаємо цитату.
«
Дня 27 березня ц. р. Луцьк мав неабияке видовище. Вранці до православної каплички в центрі міста (на Ягайлонській вул. біля окружного суду) прибув президент міста Венжик. Одночасно зявилися робітники з відповідним приладдям. Не встигли ранні мешканці Луцька роззявити рота, як почалося валення мурованих стовбурів залізної огорожі. Спочатку ззаду, потім з боків і нарешті з фронту.
За залізною огорожею і стовбурами почав зникати й мурований фундамент. Врешті застогнали фронтова залізна брама. Сумно похилився на ній хрест, якби чекаючи смертельного удару.
Як на рух чарівної палочки, вози миттю вивозили цеглу й залізні частини. Дерева похнюпилися. Небо кропило дощиком. А в капличці, перед образом Божої Матері, горіли тремтючи свічка, поставлена побожною рукою в острасі, що незабаром щезне й сама каплиця.
– Що це діється? – збентежено питалися українці, росіяни, навіть поляки й жиди.
Відповіди не було, бо не було нікого з Чеснохресного Брацтва, до якого належить площа і на ній капличка та якої урядовим опікуном є сенатор Маслов. Врешті хтось пустив чутку: президент міста Венжик не любить огорож та дерев. Тому розібрав брацьку огорожу, вирубає біля каплички дерева й на освяченій брацькій площі заложить відкритий "європейський" скверик для всіх. Чутка видалася правдоподібною. През. Венжик справді не любить огорож і... дерев (чи нема такої недуги?) Торік зніс залізну огорожу міського парку й почав вирубувати дерева. Енергійна постава мешканців і польської преси стримала "європейську" руку п. Венжика. Покалічений довкола парк світить лисинами й пустирем. Зрештою, нема певноти, що одного погідного ранку ляжуть трупами й урятовані дерева. Не дерева. А як сказала одна польська газета, "легені Луцька", який в літню пору задихається від пороху, смороду та спеки.
Іверська каплиця з парканом. Фото початку ХХ століття
Отже не дуже дивувалися мешканці Луцька "радісній творчости" батька міста, що так зручно знищив огорожу довкола православної каплички. Але навіть дуже здивувалися ті, що хоча трохи розуміються на праві. Десятки років площа, на якій стоїть капличка, є у володінні луцького Чеснохресвого Брацтва, хоча колись належала до якогось римо-кат. манастиря. Брацтво огородило її, засадило дерев й завідувало нею як власник. X. том Зібр. Законів Російської імперії каже, що хто здійснював 10 років права власности, той вже став правним власником. Отже з правного боку нема найменшого сумніву, що власником згаданої площі є Брацтво.
Інакше дивиться на такі речі "курія біскупя". Вона подала Брацтво до суду про ревіндикацію площі. Безумовно програла б. І ось, неначе за чиїмось вказівками, виступає не сцену міський уряд, входячи в процесову справу, як третя заінтересована сторона; він твердить, що площа не належить ні до Брацтва, ні до єпископської курії, а до міста. Окружний суд відкладає справу і дає міському урядові час зложити докази свого права на площу. Та звідки взяти те, чого нема? Міський уряд доказів не дає, а тимчасом силоміць захоплює площу і руйнує огорожу на очах цілого міста, очевидно, вважаючи, що право сильного є найкращим правом.
Тут треба ще сказати, що арт. 331. X. тому Зібр. Зак. Рос. Імп. забороняв під загрозою кари навіть власникові захоплювати свою власність, коли вона в фактичному посіданні інших осіб; право звернення власности належить судові через виконавчий судовий орган. Отже президент Луцька повинен понести кару за самоволю та перевищення своєї влади. Чи станеться це, побачимо?
Найцікавішим питанням є тепер, що зробить Чеснохресне Брацтво, а властиво сенатор Маслов, щоб привернути права Брацтва на площу біля каплички, ввійти в здійснювання цих прав, змусити міський уряд до відбудови зруйнованої огорожі та притягнути президента міста до карної відповідальності! за самоволю і присвоєння чужого рухомого майна (цегла, огорожа)? луччани сумніваються, чи сен. Маслов, як і його прибічна рада, відважаться виступити в обороні прав і майна Брацтва та заразитися на підозріння в нельояльности.
Луцький окружний суд, біля якого стояла каплиця
Але є ще й гірше. Від довшого часу кружляли по Луцьку чутки, що опікуни Брацтва та близькі до них чинники вже погодилися на знесення каплиці, мовляв, з огляду на її російський архітектурний стиль. Інші ж кажуть, що з огляду на іншу обставину каплиця декого коле в очі. А щодо стилю, то, здається, теж не зовсім правда; стрільчасті вежички не є виключно ознакою московщини. Очі разить хіба неотинкова на цегла стін. Дайте капличці тинк і в цій новій шаті вона буде презентуватися навіть дуже гарно. В кожному разі православні українці Луцька й околиць хотіли б почути від Брацтва вияснення в оправі дуже неясної справи площі й каплички.
«
Магістрат Луцька самовільно захопив площу, на якій стоїть православна капличка, розібрав огорожу, яка колись коштувала 4 тисячі рублів золотом, вивіз цеглу й залізні частини, а ще за кілька днів зніс хатку сторожа й муровану будку на розі та почав звозити цементові бльоки, щоб обрамувати вже „свій" відкритий скверик для загального вжитку. Як виявилось, згадана площа від стародавніх часів належала до православного українського населення: на старому пляні міста зазначено, що на ній стояла св. миколаївська (насправді там стояла Михайлівська, - ред.) церква. Згадана самоволя міського самоврядування викликала зрозуміле схвилювання й обурення серед православного населення. Під впливом громадської опінії і преси цією справою зайнялася кремянецька консисторія.
Як переказують, міська самоуправа пояснила їй свій вчинок дуже просто й ориґінально: згадала "право кадука" (хоча площа була в посіданні Брацтва), заявила, що огорожа псувала вигляд міста, закривала будинок окружною суду й, здається, загрожувала публичній безпеці... Очевидно, консисторію ці "докази" не переконали й вона уповноважила настоятеля чеснохресної церкви о. протопресвітера п. Пащевського передати справу на судову дорогу в справі відновлення порушеного володіння.
І нагло - дивний епізод: телеграма з консисторії про відклик повновласти. Яка тут пружина ділала, покищо годі сказати. Але коли би з приводу важности цієї телеграми було розпочате листування, місячний речинець для внесення скарги до суду був би пропущений, а тоді "пиши пропало". На щастя, єпископ Полікарп, не бажаючи стягнути на себе незадоволення й нарікання громадянства, вжив заходів, щоби справа була почата. Оборона власности брацтва доручена адвок. Богданівському, який уже вніс до городського суду подання про відновлення порушеного міським самоврядуванням братського володіння площею. До речі: справа про права володіння все лежить в окружному суді.
У верхній частині кадру справа видно, що паркану навколо каплиці немає. Фото кінця 1930-х років
Не можуть не цікавити громадянство й побічні питання: які це пружини намагалися загальмувати справу й чи не ті самі, що, як кажуть, дали мовчазну згоду на перебрання міським самоврядуванням братської площі (а давніше двох братських домів біля собору)?
Кажуть, що це так і що на цьому ґрунті "зарисувався" єдиний певний фронт у Луцьку. Якщо це відповідає дійсности, то виходилоб, що й у тому таборі є ще люди, які не погоджуються на те, щоб отак усе віддавати церковну спадщину віків задля доброго співжиття чи пак... посад.
Щож до мотиву міського самоврядування про псуття естетичного вигляду міста (краса Луцька всім відома!), то трохи дивно. Така сама огорожа оточує воєвідський уряд, не кажемо вже про деревляний паркани на головній вулиці та першорядних бічних 3 Мая, Сєнкевича, Пілсудського й інш. Чому почато не з тих місць, а в огорожі біля каплички. Зрештою, чому Луцьк має випереджувати Варшаву: тої самої конструкції огорожі оточують у Варшаві Саський парк, Лазєнки, Красінських і інші. І нічого. Варшаву ці огорожі не понижують і ніхто їх не розбирає, хоча й закривають вони (та дерева) значно гарніші будинки, ніж луцький окружний суд.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
