Великодні традиції на Волині 115 років тому
В українській традиції свято Великдень завжди було пов’язане з родиною. Адже на Великдень збирались всі родичі, приїздили навіть ті, що проживали дуже далеко. Під родинних зібрань можна було почути легенди та історії про предків та минувшину.
Спеціально до свята вдалося розшукати цікаву інформації про те, як святкували Великдень на території Волині 100 років тому.
В часописі під назвою «Київська старовина» є цікава публікація наукового характеру, авторства відомого волинського мовознавця, фольклориста та етнографа В’ячеслава Камінського.
Досліднику вдалось записати традиції, які практикувались в селі Косареве, Дубенського повіту, тогочасної Волинської губернії. Зараз це одноіменне село Косареве і воно відноситься до Млинівського району, Рівненської області.
Записані дані відносяться до 1905 року, і були зроблені в квітні місяці, тобто рівно 115 років тому.
Однією із місцевих традицій було збирання зеленого барвінку, з якого пізніше сплітають віночок. Потім який потім такий віночок вдягають на голову запеченого поросяти! Адже це була одна із головних традиційних став на Великдень на Млинівщині в ті часи. До речі, в деяких населених пунктах Волині досі існує досі традиція прикрашати великодній кошик квітами барвінку.
Українці не уявляють Великдень без крашанок. Дослідник пише в своїх спогадах, що на Волині господині фарбували курячі яйця, коли приготування до Пасхи підходять до кінця. Проте в селі Косареве часто такі приготування до свята проходили з курйозами. Часто, у тих, хто фарбує, на Великдень червоні руки і зуби. Адже за традицією мало просто пофарбувати, треба ще й «на зуб спробувати на міцність», шляхом постукування крашанкою по передніх зубах. Бабусі по селах це ще й зараз це практикують.
Впродовж великодньої ночі прийнято, щоб в хаті була запалена свічка чи лампа, а біля церков на погостах палали вогнища. О десятій вечора, відкривається храм і починають читати «Д'яній апостольскихъ». Саме від цього пішло вживання на Волині слова «одіяніє» при палінні великоднього вогнища, адже його запалювали якраз в час читання «Д'яній апостольскихъ».
Дослідник писав такі слова про освячення пасок «Збирається багато люду. О 12 годині ночі, розпочинається «заутреня», а потім «літургія». В селі всі намагаються попасти в храм чим раніше, щоб зустріти святкові «пєнія Христосъ воскресе» саме тут. Після літургії відбувається освячення пасочок, які знаходяться на скатертинах, вистелених навколо храму. Далі кожен намагається чим швидше взяти своє «свячене» і по скоріше піти додому. Це не випадково, адже існує давнє повір’я, хто раніше повернеться додому після Великодня, той найраніше збере успішно врожай хліба. Тому всі в селі поспішають додому.
«Мешканці села Косареве саме для цього в великодню ніч навіть коней недокормлюють, щоб вони швидше везли віз додому, якщо приходилось їхати до храму здалеку. Інколи навіть бувають великодні перегони на возах». Як наслідок по дорогах села було розсипане «свячене» на дорозі».
100 років тому, по поверненню додому, усі члени родини сідали за святковий стіл. Спершу розрізали свячене яйце і ділили його між усіма. Лунало вітання «Христосъ воскресе» і у відповідь «Воистину воскресе». Потім вже пили горілку, їли порося, ковбасу, шинку, паску. Молодь при цьому не дуже захоплювалась частуванням і вирушала до храму, взявши із собою побільше крашанок».
«Площа перед сільським храмом стає на Великдень самим велелюдним місцем в селі, свого роду клубом. Приходять сюди, щоб раз в рік вільно дзвонити в дзвони скільки забажається, співати, танцювати і «битись крашанками». Хлопців, цей день цікавить, бо можна вільно дзвонити в дзвони, і ні піп, ні староста, не накажуть, бо Господь дав Великдень». Паралельно йдуть змагання, так званий «яєчний спорт», в кого крашанка міцніша. З ціллю перемогти, застосовують різні хитрощі, інколи, яйце заповнюють воском, щоб було міцніше, або замість курячого фарбують яйце пташки кантарки».
Чути такі діалоги: «Будемо битись?» — «Давай». — «А ну дай же мені покуштувати своє яєчко». — «Ні, не дам». – Де вже мені битися з тобою? Твоє яйце олов’яне». Якщо когось викривають в брехні, то може навіть бути штовханина».
Тетяна Яцечко-Блаженко
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
