Символ величі Волині: історія замку Любарта
Кожен замок має свої легенди, які опоетизовують його історію. Луцький, званий ще замком Любарта – не виняток. Однак довга, насичена та драматична історія найвідомішої волинської твердині просто затінює будь-які небилиці та казки. Власне казковий настрій з’являється одразу, ще перед мурами замку: перед очима вмить пролітають примчалі із Середньовіччя лицарі, що вогнем і мечем боронили свою землю, свої звичаї та своїх дам.
Предвісниця великої слави
Луцький замок не з’явився на порожньому місці. Його передвісником прийнято вважати невелике поселення, що виникло ще в далекому Х столітті на пагорбі, отороченому звивами річки Стир. Літописний Лучеськ з його фортецею вважають дітищем Володимира Великого. Він не був таким могутнім і обороноздатним, як у часи литовських князів, однак, попри це, 1069 року зумів витримати облогу польського війська під час походу на Київ короля Болеслава II Хороброго.
В Іпатіївському літописі згадки про Луцьку фортецю датовані 1085 роком, коли під час міжусобних воєн Володимир Мономах узяв в полон матір і дружину князя Ярополка, який в той момент відправився по військову допомогу до Польщі.
У 1150 році фортеця героїчно протистояла дружині князя Юрія Долгорукого, який безуспішно кілька тижнів тримав її в облозі.
У 1230-х роках Данило Галицький передав Волинь в руки свого брата, володимирського князя Василька Романовича. А вже через чверть віку фортецю спробував захопити племінник Батия – Куремса, але підоспілі на допомогу лучанам загони Данила Галицького змогли відстояти місто. Однак уже в 1259 році Василько Романович на вимогу монгольського воєначальника Бурундая зруйнував оборонні укріплення кількох міст, в тому числі і Луцьку фортецю. Однак її славна історія стала підмурівком для наступної, ще славнішої історії величного Луцького замку.
Золота епоха литовських князів
Розквіт Луцька розпочався у першій третині XIV століття: у 1320 році полки литовського князя Гедиміна відвоювали його від татарів, а через кілька років весь Луцький уділ став власністю його молодшого сина – Любарта, останніього правителя єдиного Галицько-Волинського князівства.
Саме Любарт і розпочав зведення нового, кам’яного замку, який зараз називають його іменем. Будівництво Луцького замку тривало кілька десятиліть, то перериваючись в роки війни Любарта з польським королем Казимиром III, то відновлюючись з новою силою. У 1366 році Любарт переносить столицю свого князівства з Володимира до Луцька, після чого почалося будівництво Окольного (Нижнього) замку, який примикав до території уже збудованого Верхнього замку з західної сторони. У 1370-х роках над Стиром було зведено ще одну вежу, названу згодом на честь річки. На момент смерті Любарта в 1385 році у твердині з його Верхнім і Окольним замками розташувалася вся влада Волинського князівства.
По смерті Любарта, його наступник князь Вітовт і собі взявся розбудовувати замок. За його наказом перебудували північну і східну стіни замку, а в місці їх стику з’явилася нова вежа – Владича.
У 1429 році сталася найзнаменніша подія в замковій історії і, можливо, у всій історії Луцька. Тут відбувалася зустріч європейських монархів, а також послів від Візантії і римського папи, які вирішували питання, що стосувалися політики, релігії, економіки тодішньої Європи. Масштабність події засвідчує хоча б той факт, щл з’їзд тривав 7 тижнів, а чисельність гостей і їхньої свити сягала 15 тисяч.
Після смерті Вітовта Луцький замок перейшов до князя Свидригайла. Той воював з Польщею за окремішність Великого князівства Литовського, в ході якої замок кілька разів змінив власників. Тоді і в наступні століття замок частково розбудовувався, мури ставали вищими, на території з’являлися все нові та нові будівлі.
Занепад і ренесанс
Після Люблінської унії та втрати замком статусу княжої резиденції головною спорудою замкового двору став будинок єпископа. Саме Луцьке єпископство довший час вважалося однією з найбагатших єпархій, а Луцький замок з середини XVI століття набуває славу центру духовної та судової влади Волині. На території Верхнього і Нижнього замків були розташовані кафедри для віруючих обох віросповідань: латинська кафедра Святої Трійці і православна Івана Богослова. Із 1578 по 1589 роки в замку діяв Луцький трибунал – суд для кількох воєводств.
Водночас у другій половині 16 століття Луцький замок перестав бути прикордонною фортецею, в зв’язку з чим його оборонне значення пішло на спад. А після поділів Речі Посполитої, внаслідок яких Волинь стала частиною Російської імперії, замок стали використовуватис в якості канцелярії, архіву та казенного житла.
Після великої пожежі в Луцьку в 1845 році фортечні мури замку нерідко ставали будівельним матеріалом для місцевих жителів, а в 1863 році і зовсім надійшов указ розібрати замок як аварійний об’єкт. Так, за В’їзну башту, точніше за матеріал, який з неї можна було отримати на аукціонних торгах, дали 373 рублів. Проте розібрати міцні мури замку виявилося надскладною задачею. Знищити вдалося лише частинку муру біля В’їзної вежі, а саму вежу не змогли розібрати навіть частково. Наступного року київська технічна комісія прийшла до висновку, що мури не перебувають в аварійному стані, більше того, їх варто зберегти як історичну пам’ятку. Було навіть виділено державні кошти на відновлювальні роботи, але їх і так повільний хід був перерваний Першою світовою війною.
У 1921 році, коли Волинь увійшла до складу Польщі, процес реставрації замку відновився під керівництвом архітектора Єжи Сенніцького.
До початку Другої світової війни в будівлі колишньої канцелярії замку розташовувався Волинський природно-краєзнавчий музей. У радянський період замок отримав статус пам’ятника архітектури. Після масштабних відновних робіт в 1985 році був створений історико-культурний заповідник «Старий Луцьк», до складу якого увійшла територія замку і низка найстаріших будівель міста. Реставрований Верхній замок та частина відновленого Окольного стали основною туристичною принадою Луцька.
Сувора кам’яна симфонія
Замок Любарта являє собою у плані рівносторонній трикутник із випнутими сторонами і відстанями між вежами у 100 метрів. Висота стін близько 12 метрів над валом. Товщина сягає до 3 метрів. Порахували, що загалом на замок використано до 5 мільйонів цеглин. Протягом шести століть існування рівень підлоги замкового двору піднявся приблизно на 3,8 метри. Стіни і вежі вимурувані у готичній системі кладки. На стінах містяться бойові галереї з бійницями.
Висота п’ятиярусноїв’їзної вежі становить 28 метрів. Від рогу вежі починається відновлена стіна Окольного замку. Унизу вежа підпирається потужними контрфорсами. Вони порівняно «молоді», бо були зведені лише на початку XIX століття. Над входом розташовані два портали з арковим завершенням. Це колишні входи у замок, колись вони закривались підйомним мостом.
Стирова вежа, як і В’їзна, має форму прямокутного паралелепіпеда, підпирається зовні контрфорсами. Її висота сягає 28 метрів. Має два входи з білокам’яними порталами. На стінах можна прогледіти орнаментальний тип кладки цегли. П’ятиярусна вежа завершується аттиком із зубцями.
Архітектурне вирішення скромнішої 14-метрової Владичої вежі ще лаконічніше. Вежа не має оздоблення. З третього ярусу є виходи на бойові майданчики стін. Вежа вкрита ґонтовим шатровим дахом, над яким височіє на ніжці металева фігура «Кликун».
Вежа Чарторийських Окольного замку також являє собою прямокутний паралелепіпед, накритий ґонтовим гостроверхим дахом. Між вежею і південним кутом єзуїтського колегіуму стіна замку має бійниці. Із вежі є вихід на бойову галерею цієї ділянки Окольника. Так само є вихід у протилежну сторону — на стіну замку, яка далі тягнеться на південь. Зараз цей вихід частково замурований і залишений у вигляді вікна. Особливістю збережених частин Окольного замку є фундаментні арки та орнаментн кладка окремих ділянок стін, де використовувалася цегла різних кольорів.
Замок для нових часів
За часів Незалежності твердиня постійно перебуває під наглядом фахівців. Були проведені ґрунтовні археологічні дослідження території – князівського палацу, собору Івана Богослова, замкових фундаментів. Здійснено геологічні дослідження культурних шарів, вивчалася історія замку в літературних джерелах.
Сьогодні Луцький замок – це цілий музейний комплекс Так, на другому поверсі В’їзної вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». Варто не полінуватися піднятися на оглядовий майданчик вежі, з якого відкривається вигляд на старе місто.
У нижньому ярусі Владичої вежі можна потрапити у середньовічну в’язницю й оглянути відповідну експозицію. Ярусом вище – виставка замкової зброї, де можна оглянути замковий арсенал XV-XVII століть. А на двох верхніх ярусах вежі розмістився єдиний в Україні музей дзвонів. Тут зібрана чимала колекція дзвонів із України, Польщі, Австрії, Румунії, та Росії. Найдавніший з них датується 1647 роком.
У підземеллі замку законсервовані залишки православної, а потім і греко-католицької кафедри Івана Богослова. У розкопах церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів і знатних міщан. Збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущеннями, це поховання Ізяслава Інгваровича.
Цікаво відвідати і Музей книги, який розмістився у колишній повітовій скарбниці, збудованій на початку XIX ст. У його колекції не лише старі книги, а й реконструйовані старовинні друкарські верстати.
Одразу при вході до замку праворуч відкриті фундаменти князівського палацу. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія, в якій тепер розмістився Луцький художній музей.
Здавна образ замку використовувався як символ Луцька. Образ мурів присутній на численних печатках, гербах, грошах, значках, поштових листівках. Замок увійшов до переліку «Семи чудес України» і, безперечно, є одним з найвпізнаваніших історичних об’єктів нашого краю.
