Чи знали наші читачі, що в селі Дольськ на Волині колись знаходився великий палац? Будівля розташовувалась в мальовничому місті біля озера, оточена вона була зеленими лісами. Резиденція в Дольську вважалась однією із самих мальовничих. Минуле цього краю ховає багато таємниць, відповіді на які, ще прийдеться знайти історикам.
В багатьох гербовниках можна знайти інформацію, що Дольськ був родинним маєтком князів Дольських гербу Костеша. Проте ця версія вимагає пошуків відповідних документів.
Одним із перших власників Дольська та земель навколо був такий собі Ламан чи Ламанович. Саме в останього, у 1508 році Дольськ купив князб Андрій Олександрович Сангушко. Наступним власником був син князя Андрія – Роман. Впродовж XVII i XVIII Дольськ переходив у руки від одних до других господарів. Відомо, що в цей час проживали тут також представники родини Гулевичів.
В другій половині XVIII ст., а точніше у 1778 році Дольськ переходить у власність Фредерика Юзефа Мошинського гербу Наленч (1738-1817). З його біографії відомо, що це був державний і військовий діяч Речі Посполитої, генерал-майор польської армії (1768), віце-комендант Кадетського корпусу в Варшаві (1768-1793), обозний великий литовський (з 1771 року) референдарій великий литовський (з 1773 року) секретар великий литовський (з 1781 року) останній маршалок великий коронний (1793-1795). Під кінець життя Фредерик Юзеф Мошинський був власником величезного спадку 30 млн. злотих, до якого окрім золота та грошей належали 4 містечка, 54 села, в яких проживало 30682 „душ” його підданих.
Фредерик Юзеф Мошинський, 1797
Петро Мошинський, 1874
Проте Фредерик Юзеф Мошинський за життя старався також займатись активно благодійництвом та фінансував зведення різних архітектурних споруд, серед яких здебільшого були костели. Якщо говорити про Волинь, то тут він звів за свої кошти костел в Турійську. В Дольську ним було сформована одна із найбільших бібліотек в регіоні, її колекцію Мошинський згодом передав до Кременецького ліцею. Багато допомагав власник Дольська у розбудові шпиталів у Луцьку, Житомирі та Варшаві.
Дольськ Мошинський обрав за свою головну резиденцію, і вирішив саме тут звести палац. Фредерик був двічі одружений, проте не залишив жодного потомства і маєток в Дольську заповів своєму двоюрідному онуку Ігнаци Хіларі Мошинський (1763-1827). Адже Фредерик, хотів, щоб спадок отримав хтось із родичів по лінії Мошинських. Потім маєток разом із палацом перейшов у руки сина Ігнаци – графа Петра Мошинського (1800-1879). Останній був польським громадським діячем, колекціонером і меценатом, а впродовж 1823-1826 рр. – волинським губернським маршалом дворянства.
Граф Мошинський з 1820 року перебував в Товаристві тамплієрів. З 1823 року було предводителем дворянства у Волинській губернії. В 1826 році був арештований російською владою та висланий до Сибіру на 10 років. З січня 1830 був на засданні в Тобольську. Надавав підтримку малозабезпеченим декабристам. У 1834 року він був переведений до Симбірська, а потім йому дозволено було повернутися на Україну. У 1840 році він переїхав до Кракова, до Дольська вже ніколи не повертався.
Наступними власниками маєтку в Дольську у ХІХ ст. була родина Ожешків, вони похожили із брестсько-литовського воєводства. Тоді Ожешки придбали Дольськ та навколишні землі. Всього це була територія близько 167000 десятин. Відомо, що тодішніх власників Дольська звали Петро Ожешко та його дружина Емілія. Петро Ожешко був маршалком гродненської губернії. В родині була єдина донька Емілія. Вона вийшла заміж за Фредерика графа Стадіона-Жишчевського (1851-1920). В родині не було спільних дітей, тому Дольськ успадкував син чоловіка від іншого шлюбу – Юзеф. Саме він був останнім власником Дольська і володів ним до 1939 року. В книзі про волинські резиденції Романа Афтаназі вдалось розшукати чи не єдині зображення палацу, який був у Дольську. Відомо, що він проіснував до 1939 року. Довжина палацу була близько 120 метрів. Під усією будівлею було величезне підземелля в готичному стилі. Це підземелля з’явилось раніше, і можливо дісталось у спадок від значно раднішого палацу чи навіть замку. Існує легенда, що в підземеллі зберігались бочки із золотом графа Мошинського.
Палац, який ви бачите на світлинах із книги Р. Афтаназі, з’явився вкінці XVIII ст. Сьогодні точно не відомо, чи це був перший палац в Дольську? В ХІХ ст. палац зазнав значної перебудови, особливо його верхній поверх. В 1939 році палац був знищений пожежою. Навколо палацу був великий парк, де росли дуби, буки величезних розмірів. В парку були мальовничі канали та містки. Квіткові клумби прикрашали парк та вхід до палацу. В парку було багато скульптур у грецьому стилі… боги, саркофаги, все це тут можна було побачити.
Палац в Дольську, фото до 1939 року
Цікавою будівлею на території маєтку був мурований лямус (пол. lamus, lemus, нім. Lehmhaus від Lehm — «глина» та Haus — «будинок») — господарська будівля для збереження харчових продуктів, одягу, зерна, знарядь праці, цінного майна, a також для житла влітку. Лямуси розповсюдилися у XVIII—XIX ст. Будувалися частіше за все в містах, садибах, рідше — у селянських дворах. Відомі ля муси головним чином в Західній Білорусі, а також в Литві і Польщі.
Усі хто бував у палаці розповідали, що їх вражала їдальня. Потолок цією чи не найбільшої кімнати в палаці був прикрашаней дорогоцінними люстрами. В приміщенні знаходилась колекція бронзових фігур та музей порцеляни.
Поряд із головною будівлею палацу було приміщення театру, там також були кімнати для проживання акторів та оркестру. Всі витрати на утримання театру фінансував граф Фредерик Юзеф Мошинський.
Фредерик Мошинський так описав свій палац в заповіті: «Залишаю будинок, який був моїм помешканням з меблями, портретами, люстрами, порцеляною, посудом, архівом родинних документів…».
Посеред головної будівлі палацу знаходилась велика зала, посеред якої був мурований камін. Стіни цього приміщення були прикрашені мисливськими трофеями, серед яких були голови лосів, зубрів, турів.
До 1914 року інтер’єр палацу складався із меблів в стилі Людовика XVI, ампір та Людовика Філіпа.
Інтер’єр в стилі Людовика XVІ. bersoantik.com
Стіни палацу прикрашали картини із образами Венеції відомого італійського художника Джованні Антоніо Каналь (Каналетто). В залі для балів було три картини авторства Марчелло Баччареллі, придворного художника короля Польщі доби пізнього бароко і ранішнього класицизму, італійця за походженням. Справжнім скарбом було два полотна пензля Франца Вінтерхальтера, німецького живописця і літографа, одного з наймодніших портретистів середини XIX століття. Він створив єдину в своєму роді галерею принцес і аристократок практично всіх країн Європи.
«Імператриця Євгенія в оточенні фрейлін, 1855, автор Франц Вінтерхальтер. Зображення з Вікіпедії
«Люблінська унія», автор картини Марчелло Баччареллі, XVIII ст. Зображення з Вікіпедії
Венеція на картині Джованні Антоніо Каналь, XVIII ст. Зображення з Вікіпедії
Вражаючою була колекція карет XVIII ст. графа Мошинського. Для зберігання безцінного транспорту в Дольську була зведена спеціальна будівля, такий собі гараж. Були тут і славнозвісні карети «Берліни», розраховані на далекі подорожі, туди запрягали по 6-8 коней. Така карета могла вмістити чотирьох подорожуючих. Ці карети збедільшого були в стилі рококо і класицизму. В оздобленні екіпажу особливе місце займали живописні композиції. Біля східного крила палацу бул зведена каплиця в неготичному стилі.
Відомо, що маєток у Дольську мав розмір 100 га, з них 70 га займав парк. Парк знаходився на захід від палацу, бо зі східної частини були фруктові сади. Цікавою будівлею на території маєтку була «романтична хата», але про неї ми розповімо в наступній публікації.
Карета «Берлін», XVIII ст. Зображення з Вікіпедії
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
