Сморід у Луцьку – актуальна тема міського життя останніх кількох років. Але не тільки. Як показує історія, ця проблема виникала не раз. Один цікавий епізод в 1920-х роках показує, як мешканці Яровиці змогли його позбутися, попри те, що там був замішаний такий обговорюваний і багатьом наболілий «роттердам».
Хто стежить за перебігом висвітлення історії Луцька, знає про родину Кронштейнів. Найбагатша та найвпливовіша родина в місті, яка концентрувала у своїх руках багато землі, нерухомості та різних підприємств, в тому числі з банківської сфери. Марк Кронштейн – лише один із них. До речі, саме з ним сталася історія, пов’язана із теперішнім будинком Медколеджу на Лесі Українки і тим, чому ця розкашна споруда втратила декор.
Читати більше § Марку, ти не правий. Як луцький мажор спаскудив місто
А, от, на Яровиці була зовсім інша історія. В районі теперішньої вулиці Яровиця Марк тримав сушильню шкір. Виробництво було якісне і дозволяло власнику торгувати шкірами за кордоном. Однак там не дуже дбали за санітарним станом. Більше того, як з’ясувалося потім, сушильня влаштована не зовсім законно.
Через недотримання санітарних правил продукти виробництва шкір починали гнити і розкладатися. Сморід довкола був такий, що його іноді чули навіть на Ягеллонській. Що вже казати за мешканців, які жили поруч. У травня 1929 року вони більше не могли терпіти і склали колективний лист зі скаргою і вимогою закрити сушильню Кронштейна. Зверталися мешканці Яровиці до повітового старости, а не керівництва Луцька, оскільки на той час Яровиця ще була селом у складі Піддубцівської ґміни Луцького повіту.
«Вже сьогодні за низької температури нестерпний сморід дуже дає про себе знати кожному, хто йде вулицями Кумівською і Краківською, що вже казати за мешканців, які там проживають, чи людей, які приїхали по товари до гуртівні», - ідеться у скарзі.
Скарга мешканців. Тут і далі копії документів з Державного архіву Волинської області
Осередок смороду, як видно зі скарги, опинився дуже близько до інших споруд. Через кілька днів повітовий староста відправив комісію оглянути місце і та побачила, що сушильня розташована всього за 5 метрів до державного складу солі, за 10 метрів до гуртівні Союзу споживачів і за 25 метрів до житлових садиб яровичан. Державна сіль могла просто стати непридатною від такого сусідства. Те саме стосується продуктів на гуртівні (крупи, цукор, тютюн тощо), яким заборонене сусідство зі сторонніми запахами.
Комісія виявила повну відсутність забетонованої підлоги. Дах продірявлений настільки, що дощова вода заливає шкури і змиває з них сіль, тому вони починаються гнити і несамовито смердіти. Електропроводка не влаштована як слід і прилягає до дерев’яних конструкції та балок. Влаштування виробництва не відповідало затвердженому плану, функціональні зони були переплутані: де мав бути склад солі, була солярня, і так далі.
Не було не тільки води для миття сушильні, а навіть елементарного умивальника для працівників, воду приносили зі Стиру, який тече неподалік. Опінія комісії чітка: негайно закрити таку сушильню.
План сушильні
Схема розташування будівель
Що сказав Марк Кронштейн на це? У листі до відділу торгівлі і промислу Волинського воєводства він зазначив, що сушильня на Яровиці працює на маркових клієнтів в Америці. І що завдяки цьому виробництву він конкурує із бізнесменами із Гамбурга та Роттердама. Якщо закрити підприємство, маркові німецькі і нідерландські конкуренти стануть посередниками між польськими виробниками і продавцями, і він не може це допустити. Валюту з експорту яровицьких шкір Марк віддавав до луцького відділу Банку національного господарства (Banku gospodarstwa krajowego), а це лише за останні кілька місяців становить 1 000 000 злотих. За рік із яровицької сушильні шкір виходило 50 тисяч штук (хоча промислове свідоцтво видавалося на 6 тисяч).
З гуртівні вирішили поскаржитися прямо в адміністрацію воєводства. Застерігали, що сіль на державному складі може пройнятися запахом і зіпсуватися.
«Мусимо повідомити воєводський уряд, що наявна сушарня шкір на Яровиці, яка належить Маркові Кронштейну, є розсадником жахливого смороду, який унеможливлює нам працю», - ідеться у скарзі.
Цікаво, що це не перші проблеми із сушильнею. Кілька років тому туди вже навідувалася комісія і дала свої вимоги до ремонту закладу. Мусив втрутитися воєводський уряд з рекомендаціями. Ремонт був виконаний і тому продовжив роботу до нових скарг проти смороду у травні 1929.
Нова комісія у липні цього ж року зробила висновок про неможливість подальшого розташування сушарні у такому заселеному місці. На цьому наполягали і мешканці. Комісія, яка прибула сюди наступного року, уже шкір не виявила. Мойсей Табачник, уповноважений Марка Кронштейна, заявив, що шкір тут немає уже протягом останніх трьох місяців, але власник і надалі хоче утримувати сушильню. Комісія постановили тимчасово припинити діяльність закладу до виконання всіх санітарних вимог.
Розташування сушильні на вулиці Кумівській (тепер Яровиця)
На цьому документи різних установ у цій справі хронологічно завершуються. Важко сказати достеменно, як відбувалися події далі. Проте є відповідь на дальшу перспективу. Вулиця Кумівська (тепер Яровиця) не загнулася, тут і надалі відкривалися якісь склади, зокрема Марка Кронштейна, мешканці не переселилися, поруч розвивалася вулиця Офіцерська і нинішня Коцюбинського, тут зводилися житлові котеджі. Мабуть, це було неможливо, якби і досі там стояв нестерпний сморід.
Інформації про діяльність цієї сушарні більше не вдалося знайти. Вона перестала дошкуляти мешканцям, або Марк її просто переніс, чи й закрив, розбудовуючи на цьому місці інші промислові споруди.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
