Батько мазохізму. Що європейська преса писала про Мазоха, коли він жив
Він мав сміливість висловлювати свої потаємні думки вголос та викладати їх на папері. А це, не завжди, схвалюється оточуючими. З плином часу його творчість не втратила актуальності.
Ще сучасники, оцінюючи його твори, зазвичай, притримувались діаметрально протилежних точок зору: від цілковитого несприйняття, до неймовірного захоплення.
Щоб краще зрозуміти ставлення сучасників до Захер-Мазоха Брати Радковці (Іван Радковець, Петро Радковець) пропонують звернутись до публікацій у пресі понад столітньої давнини, які зберігаються у фондах Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника.
Газета “Дело” – Санкт-Петербург, №10, 1876 р.
… Йому [Захер-Мазоху] було шістнадцять років коли один з його професорів порадив йому випробувати свої сили у літературі, але Захер-Мазох не прислухався до поради. В цей час успіх у аматорському театрі запаморочив йому голову; він грав, нерозбираючи, Шекспіра, Шиллєра, Гете, Скріба, Кацебу й мріяв стати знаменитим актором. Згодом йому забаглось військової служби, але, на його щастя, захопився спочатку математикою, потім хімією, й забув про свої наміри. Після декількох бурхливих років університетського життя, за його словами: “коли він пив багато пива й мав декілька дуелей” – у віці двадцяти років, маючи степінь доктора, вже працював у віденських архівах. Незабаром він одержав кафедру у Грацькому університеті.
Він старанно читав лекції студентам, коли чиста випадковість вказала на його справжнє покликання. На вечері у однієї розумної, літньої жінки, він захопив слухачів своєю розповіддю про збурення 1846 року. На цей раз Захер-Мазох прислухався до поради, взявся за роботу й досить швидко написав свій перший літературний твір – “Граф Донскій”.
[У першому анонімному виданні 1858 р. цей твір називався “Одна Галицька історія”.] Автор присвятив його своїм землякам…
Перші повісті Захер-Мазохом написані до франко-пруської війни [1870-1871 рр.] зустрінуті критикою спокійно; останніж, написані після її закінчення, викликали саме пристрастне відношення до нього.
Таким чином одні з німецьких критиків, під впливом ображеного вузького патріотизму, оголосили, що твори Захер-Мазоха шкідливі, аморальні, що він небезпечна та неблагонадійна людина. Інші навпаки – віднеслись до нього з інтузіазмом.
Готшальд порівнював “Заповіт Каїна” (галицькі оповідання) за силою та значенням з “Божественною комедією” Данте; деякі критики порівнювали скептицизм Захер-Мазоха з скептецизмом Байрона.
1866 р. – війна. Після поразки під Садовою він засновує газету, опозиційну Прусії, й приймає на себе роль захисника Галицької Руської партії, яка урочисто вручила йому захист своєї справи…
“Gazeta Lwowska” – Львів, 5 липня 1873 р.
Недавно в книжковій торгівлі з’явилась брошура п. Захер-Мазоха під назвою Über den Werth der Kritik [Про вартість критики]. На ниві літературного самохвальства, яке останнім часом є досить поширене, ця брошура є цікавим явищем. Пан Захер-Мазох нападає на критиків, які посміли коли-небудь видати неприхильні відгуки про його твори, проте, знову, безпам’яті, вихваляє самого себе, піднімаючи своє зазнайство до такого рівня, що рахує скільки дівочих сердець розбурхав своїм незаангажованим пером. Пан Захер-Мазох називає себе “німецько-польським автором” (deutsch-polnischer Schriftsteller), а подекуди знов -“Малоросом”, аргументуючи це тим, що народився в Галичині, де його батько був високим урядовим службовцем, і що сюжети до своїх творів звик найчастіше брати з відносин нашого краю. Отже, п.Захер-Мазох в захопленні своїм власним талантом, зайшов так далеко, що про свою новеллу, яка вийшла під назвою “Дон Жуан з Коломиї” (Don Juan von Kolomea) пише таке: “…ця його праця справила таку сенсацію, якої після Werthers [Страждання юного Вертера] Гете у Німеччині не зазнав ні один твір белетристики!!” Мали ми можливість читати це оповіданнячко, яке під літературним поглядом є цілком прийнятне, а як картина галицького життя своєму авторові не дає свідчень знання нашого краю. Навпроти, автор цілком фальшиво представляє наше суспільство і змальовує типи, яких у нас ніколи не було…
“Галичанин” – Львів, 14 березня 1895 р.
Вирісши у Львові, покійний [Захер-Мазох] добре придивився до галицького життя та польсько-руських відносин, й представив їх у численних романах та оповіданнях, проте, доволі фантастичних але пронизаних рідкісним теплом до руського народу та руського духовенства. Руський священник виведений у Захер-Мазоха сільським патріархом, захисником та вчителем народу, а руська попадя – словянською амазонкою. Його романи: “Дон Жуан з Коломиї”, “Заповіт Каїна”, мають високу вартість. З повістей Захер-Мазоха німецькі читачі, краще ніж з політичних статей, могли познайомитись з галицькими відносинами.
“Gazeta Lwowska” – Львів, 5 жовтня 1874 р.
…Рідкісний це випадок, щоб німецький або французький письменник, обравши собі за тему наш край і наше суспільство, змалював правдиво і яскраво, не допустившись у своїй праці грубих або подекуди фальшивих чи кумедних помилок…
В найновіші часи дочекалась Галичина такого непроханого Гомера, який спеціально обрав собі її за тему до своїх повістей, а сам себе називає Галицьким Малоросом, лише її життю присвячує своє натхнення і свої твори. Тим автором є п. Захер-Мазох, німецький літератор, який доки писав німецькою, був мало знаний, лише зараз, взятий під опіку “Revue des deux mondes” [Журнал двох світів], регулярно у цьому часописі перекладуваний, ощасливлює цілу Європу картинами нашого краю, а край наш – дещиця спільноти цілої Європи…
“Gazeta Lwowska” – Львів, 16 липня 1877 р.
Пан Захер-Мазох ще є у моді у французів, а його recits de moeurs [світські оповідання] з Галичини, знаходять гостинне місце в найкращих парижських часописах, що є лише новим доказом, як сильно впав смак на батьківщині Бальзака і Жорж Санд. “Revue des deux mondes” від недавна не обдаровує своїх читачів ні Мазохом ні Франсом, але зате “Journal des Debats” [Газета дебатів] почав друкувати нові “галицькі байки” пана Захер-Мазоха з життя карпатських гуцулів під назвою “Magasse, le Watacheko” в перекладі панни Стребінгер. На тих самих місцях де панували Джульєт Джанін, Дюма, Золя, Жорж Санд, захоплюючи читачів своєю шляхетною прозою і колоритними сюжетами, фігурують тепер інтерпретації пана Захера, який представляє суспільству тип польської галицької дами … в неодмінній “кацавейці”.
Бесіда – Львів, №5;6, 1895 р.
… Захер-Мазох народився у 1835 році [дата народження помилкова, справжня – 27 січня 1836р.] у Львові. Його батько був директор місцевої поліції. Тут, у Львові, письменник провів свою молодість й мав нагоду придивитись до життя галицького люду та русько-польських стосунків, які згодом стали темами для багатьох його романів…
Розповіді Захер-Мазоха відзначаються фантазією й читаються з великим інтересом. У всіх своїх творах, на галицьку тему, Захер-Мазох ставився з сердечним співчуттям до руського населення краю. Руські селяни, священники та попаді є провідними особами у багатьох його оповіданнях. Захер-Мазох знав руську мову та історію Русі й завжди був на боці русинів…
“Галичанин” – Львів, 24 лютого (10 березня) 1895 р.
Захер-Мазох, відомий німецький письменник, захворів на розумовий розлад. Його батько був свого часу директором поліції у Львові, а саме в сороквих роках, коли серед поляків було помітним “бродіння умів”…
… не шкодували йому [Захер-Мазоху] лайки шовіністичні польські часописи, хоча у німецькій літературі набув він собі видного становища.
“Галичанин” – Львів, 28 лютого (12 березня) 1895 р.
У своїм маєтку в Ліндгайм упокоївся відомий німецький письменник Леопольд Захер-Мазох, про розумовий розлад якого повідомляли ми наднях. Його тіло буде спалене, бо таким було побажання покійного у заповіті.
Зоря-Львів, 15 (27) березня 1895 р.
В.Щурат “Світла й тіни”
… Ледви кому не знане в нас ім’я небожа Захер-Мазоха, котрий в своїх німецьких повістях малював карикатурно-фантастичними красками образи з життя галицької інтелегенції, називаючи Галичину “Halb-Asien” [Напів-Азія]. Здавало б ся, вже тої одної назви досить для харектиристики його відносин до описуваного краю. І справді, Захер-Мазох ворожо відноситься до галичан і виражається про них в своїх повістях згірдливо, лише не про всіх, а майже виключно про поляків. Симпатії його були майже все по стороні галицьких русинів, та се ледви чи всі вони знають. Я бачу тут іронію судьби, котра зробивши ім’я писателя популярним, а радше звістним серед нашої інтелігенції, не встромила їй в руки його творів.
На завершення нагадаємо, що помер Захер-Мазоха, у чиєму житті було чимало парадоксального, 9 березня 1895 року. Найдивовижнішим у долі цього літератора є те, що його ім’я до сьогодні відоме цілому світу не завдяки літературним обсерваторам, а з подачі основоположника сексопатології Р. Крафт-Ебінга. Він використав ім’я літератора для означення психічного розладу. І як стверджують дослідники, цей факт обурив “батька мазохізму”.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
