«Як малі діти»

(США, 2006)

Режисер: Тодд Філд

Коли на екрані збирається така харизматична акторська тусовка, тоді навіть завідомо провальний фільм спричиняє чітке бажання витратити на нього свій час. Проте це явно не про стрічку Філда, режисера культового «З широко закритими очима». Автори фільму досить вдало змалювали тихоплинну атмосферу життя американського міста з його звичними буденними графіками та темним боком нічного існування добропорядних міщан… Тут вам і зради, і постільні втіхи, і маніяк, який розгулює вулицями в пошуках нових жертв… Ну і, само собою, Кейт Уінслет, Патрік Уілсон та Дженніфер Коннеллі! Кому цікава рутина? Та нікому! Чому б не вчверити щось, що виходить за рамки звичного? Яким інакшим чином повернути собі відчуття гостроти життя? Можна! У сенсі – дивитися. І за рамки виходити.

 

«Ломбард»

(Україна, 2013)

Режисер:

Любомир Левицький

Я заплутався, перефразовуючи пісню Джамали… Левицький, автор як ніколи якісної «американізованої» української молодіжки «Тіні незабутих предків», яка успішно пройшла апробацію повними залами наших кінотеатрів, зробив нелегку спробу створити сучасний український кримінально-комедійний трилер з легким нальотом фарсу, настроїв «рокенрольщика» і деяких картин Тарантіно. Чи то я мав настрій заспаний і свідомість моя була налаштована на цілком інші хвилі, проте сумбур з облич та рухів на екрані раз через раз змушував мене зиркати, скільки лишилося до кінця… Можливо, і грішу, коли пишу подібне про українське кіно, але не можу фальшувати з читачами. Ви ж спробуйте. Цілком імовірно, що фільм Левицького просто потрапив на мої очі не в тому місці і не в той час. Таке.

 

«Любов і милосердя»

(США, 2015)

Режисер: Уільям Полад

Особисто мене не може не тішити та річ, що на Заході не перестають знімати якісне кіно про музику. І хай досить часто зразки такого кіно виявляються цікавими переважно музикантам і трушним фанам музики, сам факт наявності вибору вже досить красномовний… Стрічка Полада, у фільмографії якого як продюсера фігурують такі роботи, як «Дика», «В диких умовах», «12 років рабства», «Горбата гора» та інші, лежить десь посередині між якісним масовим кіно та частково камерним, вузькопрофільним кіноартом. Полад-режисер пропонує глядачу драматичну історію життя автора пісень культових «Beach Boys», музиканта Брайана Уілсона, талановитого і харизматичного композитора, творця всесвітньо відомих хітів… Від його становлення як творчої одиниці, кар’єрних сходинок, конфліктів з батьком, визнання до нервового зриву. Прекрасна акторська гра Пола Дано та Джона К’юсака, динамічний сюжет і багато деталей епохи розквіту рок-н-роллу. Хто вкурив – гайда дивитися!

 

 «Лавлейс»

(США, 2013)

Режисер: Роб Епштейн, Джеффрі Фрідман

Свого часу, коли на мої очі чи не вперше потрапила світла і осяйна Аманда Сейфрід, героїня якщо не мелодраматичних казок, то стриманих трилерів, де їй діставалася роль невинної жертви, я і не думав, що колись їй випаде на життя зіграти чи не найвідомішу зірку порноіндустрії в історії людства!..) І хай історія Лінди Лавлейс і тут нагадує своєрідну казку, в якій не знайшлося місця трешу й реальності (!), хай фільм розкритикували і фахівці, і поціновувачі «теми», робота Епштейна та Фрідмана особисто у мене не викликала жодних зауваг… Так, зносин з реальною Ліндою Лавлейс я не мав, хе-хе, тому і сповна оцінити відповідність морального образу у фільмі постаті реальній важко, але «Глибоке горло» я переглянув. Втім то вже тема для іншого допису, який має пройти всі кола цензури і отримати гриф 18+. А «Лавлейс» раджу!

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.