Стаття українського архітектора і дослідника Леоніда Маслова «Чесно-хресна церква в Луцьку». Надрукована в журналі «Життя і знання», Львів, 1936, ч. З, ст. 73-74.
У Луцьку на острові коло Василіянського містка стоїть тепер невеличка Чесно-хресна церква. Переробили її з останків великої колись церкви славного в Луцьку перед трьома віками православного Чесно-хресного братства.
Початок цієї церкви сягає трицятих років XVII століття. Вже з 1619 року маємо грамоту короля Жиґмонта III на заснування в Луцьку церковно-добродійного братства, якому король дозволяє збудувати шпиталь і церкву зі школою. Але будову не почато відразу, бо ще потім, з років 1620 й 1623, маємо грамоти патріярхів Теофана й Кирила, де вони дають луцьким братчикам свою згоду на те, щоб поставили церкву. А з 1632 року маємо вже фундаційний запис князя Миколи Чорторийського для братської церкви. Це свідчило б про те, що тоді вона вже була. Чорторийський пожертвував 400 злотих польських з докладним вичисленням, на що ті гроші мають піти: на проповіді 100 зл., на бурсу 50 зл., на жебраків і вчителів по 50 зл. і на утримання десятьох чоловіків і десять жінок, сліпих і кульгавих (сорочками, білизною, шапками, чоботами і т. п.) - 150 зл. Виходило б, що при церкві мав бути не так шпиталь, як захист для старців і калік.
Від 1635 року луцьке братство мало вже і свою друкарню, її подарував братству ігумен черченського манастиря під Луцьком Сильвестер. Церкву, захист для сліпих і школу оснували й потім утримували пани: Блендовські, Четвертинські, Чорторийські, Семашки, Гулевичі і т. д. Але ж найбільше причинився до їх утримання й розвитку Олександер Моселлі що в 1645 році збуду вав був для братчиків новий захист (шпиталь), і то на ґрунтах Володимира Зубцевського. Коли він, два роки пізніше, помер, записав «усі свої маєткі, рухомі й нерухомі, і грошеві суми готівкою й ті, що були в боржників, луцькому манастиреві, під назвою Братства Воздвижения Чесного Хреста».
На початку XVIII століття братство перейшло на унію. Церквою, шпиталем і школою почали завідувати Василіяни. Та згодом шпиталь закрито, а з кінцем XVIII віку закрито і школу.
В 1797 році, незабаром після того, як Волинь перейшла під Росію, Чесно-хресну церкву, враз із манастирським будинком, що стояв коло неї (він іще й тепер стоїть), відібрано від Василіян, залишивши їм у будинку кілька келій, де вони влаштували каплицю і правили Службу Божу аж до тих часів, коли їх чин скасовано. Тоді й Чесно-хресну церкву замінено на православний собор, а в манастирському будинку помістилася - на другому поверсі церковна влада, а з першого зроблено в’язницю.
В 1803 році пожежа сильно знищила церкву й монастирський будинок: згорів дах, усі дерев’яні частини церкви. Ніхто не подбав про те, щоб спалену церкву відбудувати. Ще більше - церковна влада постановила розібрати її, а цеглу взяти на направу братського дому. Розбирати церкву взявся луцький жид Аврум Сорока; за це мав забрати собі всю цеглу з вийнятком тої, що мала піти на віднову дому.
Та петербурзький св. Синод на це не погодився. Тоді рішено утворити окрему комісію, — та заки до того дійшло, вночі з 27 на 28 квітня 1858 року головна баня братської церкви завалилась. Почалися наради. Виринули сумніви, чи гарно давати жидові в руки розбір церкви, але ж тому, що християнське населення Луцька бідне, а Сорока давав найбільше грошей за цеглу (541 карбованців і 20 копійок), влітку 1864 р. зроблено з ним умову, на основі якої він мав розібрати всю церкву з вийнятком лише фундаментів і підземних склепів. Восени т. р. майже вся церква вже була розібрана з вийнятком вівтарної частини, яку тільки припадково урятовано. Справа в тому що в тому часі заїхав до Луцька київський генерал-губернатор Аннєнков, який, довідавшись, що розбирають стару з таким гарним минулим церкву – припинив розбір. Умову з Сорокою зірвано, а за втрати, які він мав із приводу недодержання умови, йому заплачено 1080 карбованців.
Первинний план (зліва) та той, що залишився після розбирання (справа)
Зображення церкви і плану з видання "Памятники русской старины в западных губерниях, издаваемые с высочайшего соизволения П.Н. Батюшковым"
Аннєнков щиро занявся справою Чесно-Хресної церкви. Після довгого листування з міністерством внутрішніх справ, нарешті постановлено відбудувати старту церкву. Справа зайшла так далеко, що навіть принято вже проект відбудови, але ж на тому й покінчилося... Почато відбудову церкви щойно тоді, коли 1871 р. відновлено, чи наново основано луцьке православне Чесно-Хресне братство. Але ж грошеві засоби братства не дозволяли на те, щоб церкву відбудувати в її давньому вигляді. Тимто рішено відновити лише апсиду , що залишилася, й переробити з неї каплицю. По трьох роках праця була скінчена, і в 1890 році церкву посвячено.
Ми маємо досить багато рисунків старої Чесно-хресної церкви. Та на жаль, найстарші з них походять із 40 рр. минулого століття, яких 30 років після пожежі церкви... В 1840-50 рр. архітект (будівничий) Григоренко переводив поміри деяких замків, церков і костелів на Волині. Цих рисунків ніколи ніхто не оголошував друком - вони тепер переховуються в «Народовій Бібліотеці» в Варшаві. Серед них є одна таблиця з пляном та розрізами старої братської церкви.
Більш-менш із того самого часу походить плян і перспективний рисунок тої самої церкви, уміщені в І томі памяток, що їх видала «Временная коммиссія для разбора древнихь актовь» у Києві 1845 року. На основі цих плянів можемо собі відтворити загальний вигляд давньої церкви.
Був це великий будинок, яких 25 м. завдовшки і більше ніж 10 м. завширшки. Церква, у вигляді квадрату, з притвором і апсидою, була поділена луками, які спирались на стіни і на два стовпи посередині церкви, на три квадрати, над ними були уміщені три муровані бані з «ліхтариками». Через вікна, вміщені в тих ліхтариках, доходило світло до будинку зверху й освітлювало середину бань. Таке поміщення трьох бань здовж, на одній осі, дуже прикметне для українського церковного будівництва. Напруження з бань передавалось на луки, а з них на стіни й у масивні контрофорси назверх стін. Освітлені в середині бані були відповідним місцем для всякого роду оздоб. Там були поміщені й герби основників і опікунів колишнього братства, пп. Четвертинських, Гулевичів, Пузин, Семашків, Блендовських і т. д. Таке оздоблювання панськими гербами місця, де колись малювали святі образи, знаки Божої хвали й сили, свідчить, може, про гордовитість колишніх панів, але вони дуже прикметні для тої доби. Довкола цілої церкви оббігав фриз східнього походження, який складається з «ослячих хребтів», опертих на стовпчиках: орнамент такий зустрічається досить часто на Волині.
Замість цієї великої колись церкви, збудованої «слізьми й потом» луцьких братчиків, стоїть тепер, відновлена з її апсиди, маленька церковця з синьою, ще з XVII в., банею, осіяною золотими зорями. Звуть її українською церквою, бо в ній уперше за наших часів, почулось слово Боже українською мовою, бо вона й тепер для українського Луцька є тим власне, чим була для нього перед 300 роками - кузнею і твердинею українського релігійного життя.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
