Пам’ятка архітектури національного значення Монастир тринітарів – один із давніх луцьких католицьких монастирів. Водночас тут розташований військовий госпіталь, який постраждав від пожежі вночі 20 вересня 2019 року.

Монастир був збудований на початку XVIII століття і був найбільшою християнською спорудою на так званому заглушецькому передмісті (район теперішньої вулиці Лесі Українки).

Як показує історія, горів він не раз. Одного разу в ХІХ столітті пожежу швидко загасили через відважність одного лучанин, який побачив полум’я на даху. Через коридор приміщення він дістався до даху і з віником у руках пішов по хребту даху до місця пожежі. На очах у зівак він збив запалені шматки ґонту, чим врятував пам’ятку від великого вогню.

Іншого разу в тому ж столітті не вберегли костел і він згорів, тому його суттєво реконструювали. А вже коли він згорів другий раз, то його не відновили, тому сьогодні приміщення костелу немає, а є лише приміщення давнього монастиря.

Він належав ордену тринітарів. Його члени у давні часи викуповували християн із мусульманської неволі. Пізніше завдання трохи змінилися – ченці опікувалися бідними та хворими.

Вважається, що архітектором луцького костелу тринітарів був Кацпер Бажанка – автор оздоблення верхівки кафедрального костелу у Вавельському замку Кракова. Монастир був розмальований фресками Йозефа Прехтля. Саме він є автором ікони святого Каетана, яка містить найдавнішу панораму Луцька. Історик архітектури Богдан Колосок писав, що під радянською та сучасною штукатуркою могли зберегтися фрески авторства того ж Прехтля.

 

 

Костел і монастир тринітарів у Луцьку (справа) і панорама міста (зліва). Фрагмент ікони середини XVIII століття з Музею волинської ікони

Монастир тринітарів на вулиці Лесі Українки

 

Також луцькі тринітари активно займалися освітою (тут був колегіум) і, звісно ж, мали велику бібліотеку. І були у ній свої красоти – алегоричні фрески, старовинні книжки, меблі з різьбою. А вікна книгозбірні виходили на замок.

Ще одна цікавинка про це місце. Є історія, ніби костел і монастир збудували завдяки тому, що жертводавця Павла Майковського образили луцькі бернардини, які не схотіли його нагодувати. Тому він вирішив віддати гроші на будівництво тринітарам.

У 1844 році тут побував польський письменник і художник Юзеф Крашевський, який намалював це місце і передав настрій словами.

«Гарний білий костел… Його мури і структура показують не дуже давню фундацію і свідчать про старанне утримання. До навколишнього муру тут же тулиться повна метушні торгова вулиця, як ярмарок і торг наповнена людьми, возами, худобою. Біля хвіртки двору закінчується той гомін і тлум. Увійшовши на подвір’я костьолу і кляштору, чуєш як тебе повиває спокій і полонить атмосфера тиші і свободи. Костел тринітаріїв відчуттям туги заохочує до молитви. На вже зблідлих картинах на його склепіннях читаєш пам’ятки з історії ордену», - писав він.

У ХІХ столітті костел згорів, його розібрали, а в монастирі зробили Окружний суд. У міжвоєнний період він дуже прославився так званими процесами над комуністами. Наприклад, у 1934 році відбувся суд над членами КПЗУ. Їх було 56: 29 українців, 20 євреїв та 7 поляків. Більшість із них згодом потрапили під амністію.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.