Разом із таємничою мовою кожухарів, лірників і поліських колківських міщан, існувала шифрована говірка сліпців-жебраків – каліпних. Цікаво, що свою мову жебраки не передавали «видющим». Натрапити на слід вкрай цікавого мовного феномену волинським лінґвістам допомогла респондентка, мешканка села Білин на Ковельщині, Анастасія Ладан. Від народження (1935 року) позбавлена зору, вона була дружиною жебрака-сліпця. Од нього і перейняла низку арґотизмів. А що до цеху каліпних бабуся не належала, то і присяги тримати у таємниці ті слова не давала. 

Волинські жебраки працювали й жили за справжнім корпоративним устроєм. Так новачки мусили скласти іспит із каліпецької (старицької) мови на знання репертуару (молитви, псалми, пісні), а тоді вже готували могорич-пригощання. Лишень після цього «зверхники» визначали села, у яких новоприхідцям дозволено було просити милостиню. Жінкам іноді ставили інші умови – «переспати із старшим» (!).

Часами каліпні «цеховики» ходили на базар чи до храму не стільки через матеріальну скруту, скільки через бажання зустрітися й поспілкуватися з побратимами.

Луцькі жебраки. Зображення із книги Віктора Літевчука «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії»

... а так виглядали жебраки у Великобританії. Фото із сайту gazeta.ua

Пропонуємо увазі ласкавих читальників декілька слів із мовної скарбниці волинських каліпних:

баштиі – батько; маниця, маничо – мати; йонус – син; андруска – донька; андрус – брат; лох, меж, мєх, мих – чоловік; куба, раха, цуба, реха – жінка; бобзюк, лобуз, лобус, лобуш – хлопець;  деіка – вода; сумер, сумир – хліб; альмо, гальмо – молоко; терен – сир; весло, увесло – масло, кирити, кірити – пити, клевиї – добрий, нехухиї – негарний  та ін.

Джерело: Аркушин Г. Л. Народна лексика Західного Полісся: монографія / Григорій Львович Аркушин.– Луцьк : Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2014. – С. 200 – 201, 205 – 208.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.