Мовна традиція населення конкретного реґіону слугує своєрідною консерваційною основою, яка береже давню автентику слів, не дозволяє втратити зв҆язок із минулим. Відтак увазі читачів пропонуємо відомості про походження назв деяких сіл Локачинського району Волинської області мовою місцевих людей.
Локачі
«Чула, що колись тут добрі луки робили, от і назвали Дукаті, а потім, певно, Локачі».83
* * *
«Казали, шо тут великі луги були. От о скризь зима облугувала. От мо й назвали от того Лукачі, а потом Локачі».
* * *
«Назва пов’язана зі словом «локати», кормити коней. Тут зупинялися люди, щоб перепочити і нагодувати коней».
Село Привітне
«Колись наше село звалося Свинюхи. Ще колись мій батько говорили, що був такий пан, який тримав дуже багато свиней. Недалеко від помістя вони вирили велику яму, яка потім стала малою річкою. Її назвали Свинорейкою.
А село почали називати Свинюхами. А сусідній пан мав коней і село назвали Конюхами. Люди почали казати: «Кінь - копито, свиня - корито». А села назвали Колпитів і Корит- ниця. Але потім наше село назвали Привітним».
Село Затурці
«Чого сило називане Затурці? Того, що у далекі часи жив пан Затурецький і збирав він з людей подушне велике».
* * *
«Друге люди кажут, шо Затурці звали того, шо в селі починалася річка Турія і люди жили по один бік річки. І того звалися затурчанами».
* * *
«Є у нашому селі річка, що зветься Турія. Люди, що жили на другому березі тої річки Турії, називали місце, де вони живут, Затурією. А тепер звут наше село Затурці».
Село Білопіль
«Колись в нашому селі було багато білої крейди. Зараз вона ще є. Деякі люди купають студню і не можуть вибрати собі місця, бо багато ще в землі білої крейди».
Село Копитів
«Пан розводив коні і село почало називатися Копитов».
Село Холопичі
«То було колись давно. Ше туді, як були разни племена. А на тому місці, де зара село, жило плем’я, яке виробляло глечи- кі і усяку глиняну посуду. А тут посуду, щоб вона була крепка і не розбивалась, випікали у печах. А посля якиїсь племена напали на них і посуду перестали випікати. Туді усі пучали гувурити, шо остались голі печі. Посля часто було чути: «голі печі, голі печі». Того й така назва - Холопичі».
Село Коритниця
«У Коритниці подорожуючі люди міняли коням корита».
Село Конюхи
«У Конюхах замінювали конюхи для коней».
* * *
«Я ще колись чула від пожилих людей, що назва села Конюхи пушла від форми хатів. Перші хати були побудовані у вигляді підков. І того село стали називати Конюхи».
Село Маньків
«Колись дуже давно територія Манькова належала багатому польському панові. У нього була дочка Марія (Маня). Він ЇЇ віддав найкращу частину села і Панське озеро. Місце, де жила Маня, називалося Манін Дідинець. Потім сюди почали селитися її прислуга та інші люди. За селом закріпилася назва Маньків».
Село Старий Загорів
«Разни люди кажут про село по-ризному. Годни кажут, шо воно так називає ця тому, шо давнем-давно, ше за часив монголо-татар у селі жев годен старей чоловік. І от коле нападале вороге, то старий запалив себе на вогнищі, щоб попередити людей про напасть. От і стале люде казате, шо старей загорів».
«Жев пан з сином. Коле сен став великім, батько наділев йому нови земли. С тих пір є нові землі і старі землі, то єсть Старий Загорів і Новий Загорів».
Село Кисилин
«Був колись вуївода Адам Кисіль. Він тута був на охоті і в лісах заблудив. Худив та й пубачив ночую вугонь в хатах. То були хутори. Люде його накурмили, обігріли. Ото він з часом пустроїв костел, бо жінку мав пулячку. Той костел і зара сто- їт, та вже пубитий вуйною. Путом сам пуселився з жінкою і пустроїв ото там далі палац і ду смерті тута жив. Ото за його ощен і назвали село Кісилином. Вуно було його маєтком. А за совєтів забрали».
Джерело: Шкляєва Н. В. Волинські села в народних переказах. – Луцьк : ВМА «Терен», 2011
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
