У 2019 році виповнюється 75 років від початку взаємного обміну населення між УРСР і Польською Народною Республікою. У 1944 р. з етнічних українських території Холмщини, Берестейщини та Підляшшя почалися спочатку добровільні переселення в області УРСР. Одними з тих, хто виїхав тоді на схід були дружина та діти відомого українського політичного і культурного діяча Холмщини, члена Української Центральної Ради, посла у Польському сеймі, автора декількох книг з історії краю Семена Любарського.
Його самого у тому ж таки 1944 році убито. Відкриті джерела не подають ні причини, ні імен вбивць. Але зрештою, про все по порядку. Чимало мешканців Рожищенського району є нащадками тих, хто творив історію на Холмщині та Підляшші. Подекуди ми навіть не здогадуємося «яких батьків які ми діти».
Кожен, хто хоч трохи цікавився історією Холмщини, точно зустрічав ім’я Семена Любарського. Про його активність свідчить його яскрава і насичена біографія. Народився він 20 травня (за іншими даними 4 червня) 1878 року у сім’ї кушніра Василя Любарського та Софії з дому Сендецької, у містечку Тишівці, що тепер у Томашівському повіті, Люблінського воєводства. У 1898 році (за іншими даними у 1900 р.) закінчив учительську семінарію в Холмі, а згодом сільськогосподарські курси у Пулавах.
Так як старший брат Антоній був священником у православній парафії міста Дубенка на Грубешівщині, очевидно, саме він посприяв тому, щоб молодого Семена взяли учителювати в місцеве початкове училище. За деякий час він опиняється вже у селі Скригичин, що неподалік Дубенки. Тут він виховував дітей за власною навчальною програмою в українському дусі, крім того, проводив нелегальні курси української мови для дорослих. Був організатором культурного життя в краї.
У 1908 році одружується з шістнадцятилітньою мешканкою Скригичина Марією Кушмірук, після чого село стало рідним осідком сім’ї Любарських. До Першої світової війни він не тільки навчав сільську дітвору у школі та старших на вечірніх курсах, направляв здібніших до вищих шкіл, але й проводив активну позашкільну діяльність. Був активним дописувачем в тогочасній російській пресі на тему історії та етнографії Холмщини, а також про буденність мешканців свого краю.
Під час Першої світової війни, яка вибухнула у Європі в 1914 році, був мобілізований, закінчив фельдшерську школу та служив у російській армії санітаром на фронті. Згодом перебував в евакуації у с. Полтєво Рязанської губернії, де весною 1917 року ініціював збори переселенців з Холмщини, які написали резолюцію до Української Центральної Ради, щоб колишня Холмська губернія увійшла до складу України.
Крім того, проводив активну організаторську діяльність серед холмщаків у евакуації. У вересні 1917 року у Києві проходив Всехолмський з’їзд, на якому присутній і голова УЦР Михайло Грушевський. Вирішено у межах колишньої Холмської губернії включити територію до складу тодішньої України, а також делегувати до УЦР представників краю. Серед тих, кого делегували представляти інтереси холмщаків у державі був і Семен Любарський, який був повноважним представником з питань еміграції, а згодом представником УЦР на Грубешівщині.
Став членом Холмського губернського виконавчого комітету. Після повернення на батьківщину, де встановлювалася Друга Польська республіка, інтернований у Грубешові з листопада 1918 року до лютого 1920 року, а пізніше і у червні–вересні 1920 року під час польсько-більшовицької війни.
У міжвоєнній Польщі брав активну участь в українському суспільно-політичному русі. Повернувся до свого господарства у Скригичині. Внаслідок освітньої державної політики не отримав більше вчительської посади. У 1921 році став делегатом першого Українського народного з'їзду Холмщини і Підляшшя. У 1922 році до Сейму та Сенату Польської республіки проводяться вибори.
В той же час Семен Любарський виступає як співорганізатор Українського виборчого комітету. Коли для спільного представництва національних меншин на виборах створюється «Виборчий Блок національних меншин» стає членом його центрального комітету. Виборці округу №28 Красностав-Грубешів високо оцінили його діяльність в краї і 25 тис. 556 голосами обрали Семена Любарського послом до Сейму ІІ Речі Посполитої.
Його заступниками стали Йосип Дуда та Микола Ваврисевич. На посаді посла займається освітніми, церковними, бюджетними справами, перебуває складі бюджетної, комунікаціійної комісій та комісії відбудови краю. Зберігає мандат до закінчення першої каденції 1927 року. У 1924 році встановлює зв’язки з групою автономістів-федералістів, які виступають за відокремлення Східної Галичини. В тому ж році обраний членом президії Українського народного комітету Холмщини і Підляшшя. Активно займається організацією освітнього товариства «Рідна школа» по селах краю. Виступає активним критиком релігійної та освітньої політики Польської держави.
Після того, як українська парламентська репрезентація розпалася на ідеологічні групи, лишився вірний національній ідеї і разом з Іваном Пастернаком та Сергієм Хруцьким приєдналися до Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО) у Львові. Семен Любарський став членом центрального комітету цієї партії від Холмщини та брав безпосередню участь у її з’їздах та роботі до початку Другої світової війни.
У липні 1938 року, коли на Холмщині починаються акції зі знищення православних церков, входить до складу делегації мирян, для передачі меморандуму владі з проханням припинити насильство щодо православних вірян краю. Внаслідок активної української суспільно-політичної діяльності влітку 1939 року, його тоді вже 61-літнього ув’язнено в сумнозвісному таборі у Березі Картузькій, де перебував до початку Другої світової у вересні того ж року. Після повернення додому (все ще до Скригичина), разом з становленням німецької окупації краю, активно працює над відновленням і організацією православної церкви.
Разом з Володимиром Косонецьким ініціював 5 листопада 1939 року скликання Церковного З’їзду в Холмі, яка обрала Церковну Раду та Церковне управління з метою створення самостійної холмсько-підляської православної єпархії з центром у місті Холм, що й вдалося згодом втілити. В той же час стає членом, а пізніше секретарем Духовної консисторії.
У 1940-ві роки мешкав у Холмі, у квартирі священика Володимира Мархеви, у якій була організована «бурса» для учнів гімназії, технічної школи та інших навчальних закладів. У кімнаті разом з бурсаками було ліжко для Семена Любарського. Людина поважного віку з вищою освітою, він був для учнів джерелом додаткових знань. З його подачі вони захоплювались активною діяльністю Холмського владики Іларіона (Івана Огієнка).
У цей же час Семен Любарський очолює місцеву друкарню і опікується бібліотекою. Ним же, у 1940 році засновується Холмський історичний музей імені Михайла Грушевського і також стає керівником закладу, який діє до радянської окупації в 1944 р. У вересні 1943 року брав участь в урочистостях, присвячених поверненню на Холмщину Холмської ікони Божої Матері, зокрема серед інших виголосив промову та охороняв її.
У 1944 році, у розпал польсько-української війни, а також з приходом на Холмщину Червоної армії, Семен Любарський проживає у Скригичині, де у тому ж році помирає. Щодо його смерті у відкритих джерелах є низка припущень. Зокрема про природну смерть, про вбивство зі сторони поляків (яка є найбільш ймовірною, виходячи з обставин того часу) і зі сторони радянської армії. В деяких джерелах вказується про те, що він похований у братській могилі, а місце смерті значиться село Скригичин. Інше джерело пише, що могила знищена. Ким і чому – наразі невідомо.
Після смерті Семена Любарського його дружина Марія та діти Василь, Володимир та Софія у рамках обміну населення між УРСР та ПНР переїжджають та оселяються на Волині, у селах Рожищенського району. У 1966 році Марія померла і похована у місті Рожище на старому кладовищі. Далі історію творили і творять нащадки цієї без сумніву величної людини. Але чи знають вони її про те, яких дідів вони онуки?
Після себе Семен Любарський намагався лишити очевидно і велику інтелектуальну працю. У 1943 році, на урочистому заході з нагоди 65-річчя з дня народження та 45-річчя з початку діяльності діяча, крім молебені та урочистостей, проведено також і збір коштів у фонд видання його праць. Усього зібрано 7 тис. злотих, але збір ще тривав, тож коли та які праці видано і чи взагалі видано хоч щось – на жаль не відомо. На сьогодні відомо лише про дві роботи Семена Любарського. Це спогади на півтори сторінки під назвою «Холмські святі крипти та їх історія» написані 1942 року та вміщені до 50 тому «Записок НТШ», видані у 2013 році. А також видані у 1940 році у Краківському українському видавництві «Холмські легенди й оповідання».
До речі, оригінал цього видання 1940 року сьогодні зберігається у Музеї історії села та побуту у ЗОШ І-ІІІ ст. села Копачівка. Є тут також копія статті 1943 року вміщена у газеті «Холмське життя», присвячена Семену Любарському до 65-річного ювілею. Інформація про видатного діяча є також на сайті Польського сейму, де згадуються усі посли та сенатори. Хоча понад усе хотілося б поспілкуватися з нащадками видатного хоч і незаслужено забутого Українця.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
