Далекого 1797 року в невеликому поселенні під назвою Копачівка у сім’ї Бартоломея та Агнєшки Бродницьких народився син Вікентій. Бродницькі були однією з шляхетських родин, які заснували цей населений пункт та активно долучалися до суспільного життя краю. Мали вони й свій давній родинний герб – Лодзя. Зрештою, ця родина була однією з 35 шляхетських поселенців Копачівки – польського поселення дрібної шляхти. Серед таких же були представники збіднілої гілки Вільчевських, Тунських, Бернацьких, Романовських та інших.
Десь всередині 1820-х Вікентій Бродницький бере собі за дружину Аполонію Тунську, з якою переїжджають до села Карпилівка на Камінь Каширщині. Саме там, у 1825 році народжується перша у родині донька – Юстина, а згодом, у 1830 році і син Альберт (це ім’я варто запам’ятати, бо ми ще до нього повернемось). За деякий час сім’я переїжджає до села Растів, що тепер на Турійщині і там народжуються ще два сини – Томаш та Станіслав, який прожив всього лиш рік. Цікаво, що саме на синах Вікентія родинне дерево цієї гілки Бродницьких у сучасних генеалогічних базах обривається… Чи знають нащадки ким були їх не такі й далекі предки? Про це далі. Слід сказати, що Войцех Бродницький лишився у Копачівці, а його нащадки проживали в селі аж до виселення у 1945 році.
Коли Альберту, старшому з синів Вікентія Бродницького, виконується 15 років, він вступає до Санкт Петербурзького будівельного училища, де навчається впродовж семи років. Після закінчення навчання переїжджає до Катеринослава (тепер Дніпро), тогочасного центру Катеринославської губернії, складової Російської імперії. Тут Альберт працює помічником архітектора при Катеринославській губернській будівельній та шляховій комісії.
Вже у 1860 році виконує обов’язки губернського архітектора, керує поточним ремонтом будинку Дворянських зборів (це Потьомкінський палац, відомий нині як Палац студентів у парку Шевченка Дніпра). Крім того, він же керував поточним ремонтом губернської поштової контори, йому належав проект Волосько-Хутірської поштової станції. Він розробив проект мосту через річку Оріль біля села Перещепиного на півночі губернії. У 1859-му він розробив проект мосту через річку Мокра Московка у місті Олександрівську (нині Запоріжжя). Втім, фактично усі проектовані Альбертом Бродницьким об’єкти не збереглися до нашого часу. Таку ж долю отримав і кам’яний міст між вулицями Нагірною та Козачою у Дніпрі, спроектований ним на початку 1870-х років. Наприкінці 1860-х років Альберт спроектував для Катеринослава римо-католицький костел Святого Йозефа.
Реалізовано цей проект було після переробки П. П. Меркуловим наприкінці 1860-х років. Ця будівля стала, мабуть, єдиною, яку ми можемо побачити тепер, щоправда у суттєво зміненому вигляді – костел перебудували у 1950-х роках. Нарешті, у 1872-1874 роках Альберт Бродницький здійснював нагляд за будівництвом комплексу Катеринославської духовної семінарії. У 1865-1875 роках Альберт Бродницький був катеринославським губернським архітектором, тоді одним з наймолодших у імперії, а також дослужився до чину статського радника.
Після одруження Альберта з місцевою дворянкою Іриною Василівною Савицькою, родина поповнюється новими нащадками – синами Леонідом та Сергієм та донькою Ніною. Слід сказати, що усі вони також варті того, щоб якомога ширше про них розповісти.
Будинок, де проживав Леонід Бродницький
Отож, старший син Леонід Бродницький пішов стежкою батька і також став архітектором. Після закінчення у 1881 році хіміко-технологічного відділення Катеринославського реального училища, він здобув фах цивільного інженера, як і батько, у Петербурзькому будівельному училищі. 1886 року працює техніком губернської земської управи, а через десять років вже виконує обов’язки губернського архітектора. У 1894 році Леонід готує проект церкви Св. Миколи на Верхній колонії у селі Кам’янському (сьогодні цей римо-католицький костел прикрашає місто Кам’янське).
Спільно з С. Ю. Харманським у 1895-1896 роках Леонід Бродницький проектує будинок аудиторії народних читань біля Яковлєвського скверу (у 1906 році тут була перша адреса катеринославської «Просвіти»). У 1899-1902 роках доопрацьовує проект нового будинку губернського земства і здійснює нагляд за його спорудженням. 1904 року архітектор входить до складу комісії по будівництву поштово-телеграфної контори у Катеринославі. Того ж року за проектом Леоніда Бродницького був збудований будинок директора Катеринославського історичного музею Дмитра Івановича Яворницького.
Титульна сторінка проекту будинку Яворницького
Будинок Д.І. Яворницького
Років сто тому у виданні “Екатеринославские епархиальные ведомости” друкувалася реклама такого змісту: “Спорудження храмів. Катеринослав. Єпархіальний архітектор Леонід Альбертович Бродницький та інженер-архітектор Георгій Ілліч Туровець приймають замовлення на складення проектів (планів) церков, каплиць, іконостасів, огорож тощо”. На початку 1907 року (можливо 1908 року) 43-річний Леонід Бродницький раптово помирає, лишивши після себе трьох доньок після двох шлюбів.
Інший представник роду Сергій Бродницький також був активним суспільно-політичним діячем тогочасної Катеринославщини. Крім того, перебуваючи на високих посадах був добрим другом відомого дослідника козацтва, автора нетлінної «Історії запорозьких козаків» Дмитра Івановича Яворницького. Але про все по порядку. По закінченні 1878 року Катеринославської класичної гімназії вступає на юридичний факультет Харківського університету, здобуває правничу освіту. Певний час був головою комісії народних читань (створена 1883 року), яка й ініціювала побудову в місті народної аудиторії, в якій ставилися вистави, читалися лекції. Сам Сергій Бродницький був талановитий декламатор українських та російських віршів, яких він знав безліч. Часто виступав на користь незаможних студентів гірничого інституту. Та найбільше він відомий як голова Катеринославської повітової земської управи. Тут Сергій працював до революції 1917 року.
Разом з впливовим головою губернської земської управи, відомим у тогочасних політичних колах Михайлом Родзянком, Сергій Бродницький підтримав 1902 року ідею про відкриття в Катеринославі історичного музею на чолі зі своїм другом Дмитром Яворницьким. Згодом Сергій Бродницький став головою ради цього музею. Дружиною Сергія Бродницького була Софія Петрівна. Вона також була громадською діячкою і працювала в народній освіті. Їхня доля після революції 1917 року невідома.
Сергій Бродницький
Сергій Бродницький і Дмитро Яворницький
Ніна Бродницька – єдина донька у сім’ї Альберта та Ірини, як і її брати також відзначилася активною діяльністю на теренах Катеринославщини, хоча, все ж не такою бурхливою. Отримала вищу музичну освіту в Санкт-Петербурзькій консерваторії і з 2 вересня 1893 року викладала музику в Катеринославському єпархіальному жіночому училищі. 19 липня 1896 року Ніна Бродницька одружується. Її чоловіком став «состоящий при министерстве земледелия и государственных имуществ специалистом, прикомандированный к тульскому губернатору Борис Людвигович Гохгейм». Відтоді Ніну Бродницьку знали як Ніну Гохгейм. Під цим прізвищем вона фігурувала і у щорічному звіті про стан єпархіального жіночого училища за 1906-1907 роки.
Подальшу долю Катеринославської гілки родини Бродницьких, на жаль, не визначено. У Сергія Бродницького нащадків не було, а доньки Леоніда, очевидно, після одруження змінювали прізвища. До сьогодні ця родина в особах Альберта та його дітей Сергія, Леоніда та Ніни згадується серед мешканців колишнього Катеринослава з особливою шаною.
За усю зібрану інформацію, що стосується Катеринославської гілки Бродницьких, а також фотографії, велика подяка журналісту та краєзнавцю Миколі Чабану.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
