Один англійський філософ на зламі ХІХ-ХХ століть заявив, що вся європейська філософія – це лише коментарі до Платона. І це не стільки, щоб принизити двотисячолітню історію розвитку філософії і возвеличити Платона, а скільки показати античні корені європейської цивілізації. Перш за все у сфері ідей.
Ми взяли кількох видатних філософів і припасували їхні сентенції та погляди до історії Луцька. І десь у глибині віків колективний луцький філософ нам усміхнувся.
Коли дворянин Альфонс Яр зрозумів, що він мислить, то виснував не тільки, що й існує (як це зробив Рене Декарт у XVIII столітті), а й що він хоче запустити електробізнес у Луцьку. Він за власні кошти побудував першу міську електростанцію на подарованій міською управою землі, влаштував електроосвітлення центральної вулиці і став продавати електрику міським абонентам.
Любарт Гедимінович, який народився за 600 років до Жана-Поля Сартра, дуже страждає від того, що робиться в Луцьку під замком через кількадесят років після його смерті. Базар і підстанція – це практично як екзистенційна проблема, яку неможливо вирішити. Луцьк приречений її терпіти.
Коли в 1626 році громада луцьких євреїв уже мала привілей (дозвіл) від короля Сигізмунда ІІІ на будівництво мурованої синагоги «такою ж великою і високою, як стара була», то й почала собі спокійнісінько будівельні роботи. Раптом деяким ченцям сусіднього домініканського монастиря захотілося підбурити свою братію проти того будівництва. Стали чинитися перешкоди, будівництво припинилося і ті змушені були подати до суду. Суд, врешті-решт, став на сторону іудеїв. А Сигізмунд був змушений видати повторний привілей на будівництво, нахамивши таким чином Геракліту. Дивись, мовляв, двічі в одну річку увійшов.
Відомий луцький поліцейський 1920-х Заремба мав проблеми з так званим Стахом. Знаний на весь Луцьк злодюжка постійно вислизав із рук поліції. І навіть коли одного разу його таким схопили, він зумів видертися через вікно у відділку. Більше його в Луцьку не бачили. Як сказав одного разу Григорій Савич Зарембі, коли вони разом квасили в Земана, Стах на новий путівець знайшов нові ноги.
Коли в Луцьку на початку ХХ століття переносили злощасний ринок з Парадного майдану, щоб на його місці зробити сад, то уже майже це зробили. Але це не подобалося купцям, які через міського голову лобіювали повернення ринку назад. Під час важливого слухання в міській думі не без участі голови до зали увірвалася когорта власників торгових рядів, яка змусила гласних проголосувати за повернення його назад. Бунтівникам нічого зрештою не вдалося. Так почалася історія центрального парку на місці драмтеатру, який ще пам’ятає старше покоління. Ось так група людей за економічним інтересом, не помножуючи сутностей без потреб, іноді відтинає важливі потреби більшості.
На злобу дня...
Скоріше навіть ворог, аніж ото такий друг. Це те, що насправді вирізняє Луцьк посеред інших міст – його великокнязівсько-литовська спадщина, постать Вітовта і його амбіція коронації. Вітовт хотів стати королем нового литовського королівства і йому це майже вдалося. На видатній для міста події 1429 року мед-пиво пив і сам Арістотель. Це він підкинув фразочку нашому князю.
Найпопулярніший луцький кондитер міжвоєння Цезаре Розаліні зумів вирішити класичне фроммівське питання. Він і був собою, тобто реалізувався як успішний кондитер. І мав з того добрий заробіток, виховував трьох дочок і займався благодійністю й політикою.
Фрідріх Ніцше сотворив надлюдину і проголосив Бога мертвим. І тепер замість праці в поті чола люди схильні вигадувати кожен свого князя, бургомистра, городничого, мера – вони шукають надлюдину, яка би вирішила їхні міські проблеми.
Альберт Айнштайн порадив застосувати ось такий варіант принципу відносності луцьким мешканцям Вульки на початку ХХ століття, коли в місті начебто планувався єврейський погром. Про нього дізналися мешканці Вульки. Тоді вони звернулися довійськовиків і попросили допомогти їм зі зброєю. А тим часом пустили чутку, що нібито євреї вже озброєні і з люб’язною гостинністю чекають погромщиків. Коли настав очікуваний день нападу, його не відбулося. Чорносотенці мали збиратися неподалік православного собору, за яким уже починається Вулька. Але вони обламалися – вправно поширений твіт про єврейську самооборону спрацював, ніхто нападу так і не здійснив. Чорносотенці розійшлися, а євреї з Вульки повернули військовим позичені 18 револьверів.
А який у вас улюблений філософ?
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
