Микита Іванович Бура увійшов в історію як учитель, політичний, громадський і церковний діяч та депутат польського Сейму.
Життєпис волинянина розпочинається 31 березня 1896 року в селі Великий Олексин Рівненського повіту Волинської губернії (сучасний Рівненський район, Рівненська область).
Спочатку Микита закінчив чотирикласову школу, далі вище початкове училище. Відомо, що у 1920 році Микита завершив педагогічну освіту. Потім пішов працювати вчителем в село на території тогочасного Рівненського повіту. Проживав у селі Городок Рівненського повіту.
Паралельно із вчителюванням він брав активну участь в політичному та суспільному житті Волині. З 1922 р. Микита Бура працював в органах ґмінного і повітового самоврядування, і навіть був певний час війтом Рівненської ґміни.
Досить великою є роль Микити в застуванні та діяльності Волинського українського об’єднання, яке з’явилось в 1931 році. Бура був секретарем об’єднання до 1936 року.
Микита Бура, 1935, зображення з Вікіпедії
Рівне, 1933 р. polona.pl
Варто сказати, що Микита Бура користувався неабиякою довірою волинян, і в 1930, 1935 і 1938 роках був обраний послом до польського Сейму від Безпартійного блоку співпраці з урядом. В 1930 році Микола був вибраний від округу міста Луцька, а в 1935 та 1938 році від Рівного.
В 1933 році в Луцьку був створений Волинський громадський комітет допомоги голодуючим на Україні — українське координаційне об'єднання Волині, що постало як реакція на організований радянською владою Голодомор 1932–1933 років. Микита Бура разом із Сергієм Тимошенком, Олексою Алмазовим, Степаном Скрипником, брав активну участь в допомозі тим, хто страждав від голоду в радянській Україні.
У 1938-1939 роках Микита був віце-президентом Української парламентської репрезентації Волині.
Польський сейм, Національний цифровий архів Польщі
Проте політичній кар’єрі волинянина у 1939 році прийшов кінець. Адже він був арештований 17 жовтня 1939 року радянською владою і разом з родиною вивезений до Сибіру.
Микиту обвинуватили за статтею 54-4 Кримінального кодексу УРСР, а це надання допомоги міжнародній буржуазії: позбавлення волі на строк не менш як 3 роки, з конфіскацією всього або частини майна, аж до вищої міри покарання – розстрілу.
Проте в серпні 1943 року йому вдалось врятуватись із заслання в Сибіру. Микита разом із родиною прибув до Сполученого Королівства через Середній Схід з групою військовослужбовців Польських збройних сил (Армії Андерса). Перебуваючи в Лондоні, він підтримував зв'язки з польським еміграційним урядом у Лондоні. Став керівником канцелярії головного православного капелана в Польських збройних силах у Сполученому Королівстві.
У серпні 1945 році Микита став головою тимчасової управи Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах.
У січні 1946 р. волинянин був обраний першим головою Союзу Українців у Великій Британії, і переобраний роком пізніше.
У 1947 р. належав до ініціативної групи для створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) у Великій Британії, і в серпні того ж року призначений членом Церковної Ради УАПЦ у ВБ.
В 1948 році Микита Бура вирішує емігрувати до Канади. Про долю Микити на території Північної Америки відомо мало.
Торонто, 1948, i.pinimg.com
Помер 6 червня 1985 року на території Канади, де й був похований.
6 травня 1991 року його реабілітували висновком прокуратури Рівненської області.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
