Одним із джерел топоніміки – науки про походження географічних назв, є свідчення місцевих мешканців про появу того чи іншого населеного пункту під його іменем. Цей своєрідний сегмент усної історії – правдивий місток між минулим і нинішнім. Чимало респондентів, переповідаючи свою версію виникнення-назви міста чи села, апелюють до переказів дідусів-прадідусів.
Тож нині вашій увазі пропонуємо розмисли людей поважного віку стосовно їхніх рідних теренів – двох містечок Горохівщини.
***
Горохів
Людмила Макітра, 1928 року народження: «Кулись, ще як тут були гори, ту татари нападали на людей, а вуни хувалися у гори. Чириз те й Гурохів казали, бу гори хувают».
Горохів на поштівці початку ХХ століття. З колекції краєзнавця Андрія Кленка
Олена Харкова, 1914 року народження: «Старі люде говорат, що Горохів пішов від того, що в ті часи, коли бушувале татари, тутай буле велике гори і люде хувались за тії горе, шоби живими зостатись».
Берестечко
Олександра Видренська, 1910 року народження: «Кули то ше все те було, був у нас якийсь пан, чи то поляк. Уто де мій садок і всюди уті дирева русли. В нас на їх казали биристи.
Берестечко на міжвоєнній світлині
Мешканці Берестечка. Фото 1920-х років з сайту Lodomeria
Ну і той пан, Прунський чи Пронський уподобав ті биристи та став казати, що уто де ми живемо, Биристечко. А потом тут построїв субі на полі стовп мурований. І уто як вмирав, то сказав, що нихай його у стувпа замурують. Ту йуго туди замурували. Ту потім ще довго нас ним лякали».
Мурований стовп-усипальниця князя Олександра Пронського. Фото з Вікіпедії
Джерело: Шкляєва Н. В. Волинські села в народних переказах. – Луцьк : ВМА «Терен», 2011. – С. 25 – 26.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
