Палаци Волині: Гриців
Містечко Гриців над красивою Хоморою, допливом Случі, належало до маєтностей Острозьких. В 1605 році містечко знаходиться у князя Януша Збаразького, а від його спадкоємців - переходить до Любомирських. Станіслав Любомирский в 1752 році продає Гриців разом з прилеглими селами Міхалові Грохольському (нар. 1704) з Грабова гербу Сирокомля, земському судді Брацлавського воєводства, одруженому на Анні Радзімінській. Опісля Міхала, Гриців дістається його синові Марціну Грохольському (1727-1807), воєводі брацлавському, одруженому на Цецілії Мичка-Холонєвській. Марцін відписує Гриців наймолодшому з п'яти синів - Людвікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській. Черговим дідичем грицівського ключа і містечка стає єдиний син Людвіка - Мечислав Грохольський (1812-1899) з дружиною Стефанією Гіжицькою гербу Годзава. Після смерті Мечислава добра грицівські, значно зменшені, припали молодшому з двох його синів Володимирові Грохольському (1857-1914). Старший син Мечислав Стефан (1850-1911) осів в Колодяжному, маєтку дружини Ольги Свейковської.
Міхал Грохольський, в місцині, де колись стояв замок Збаразьких, розпочинає будувати садибу. Її проект зберігся в давніх зібраннях Станіслава Августа, що знаходилися в кабінеті гравюр Варшавського університету. Згідно проекту, будівництво реалізовано частково; головний корпус палацу мав зв'язуватись критими галереями з двома бічними павільйонами. Але елементи паладіянського стилю - галереї, павільйони не були збудовані. Сам палац вибудований згідно проекту, дещо в спрощеному вигляді. Напевне, докінчити будівництво завадила смерть фундатора. Остаточно довершити розпочате зумів син Міхала -Марцін в 1782 році, відмовившись від багатьох авторських деталей.
Зображення з сайту grocholski.pl
Згідно проекту, двоповерховий головний корпус палацу мав вигляд прямокутний і високий з чотирьохсхиловим дахом. Парадний фасад в центральній частині чітко окреслений ризалітом з відтятими і, виділеними вертикальними пасами, кутами. На першому поверсі ризаліт має двері й прямокутні вікна, а на другому - п'ять високих вікон-дверей (порте-фенетре), які містилися в неглибоких нішах напівкруглих в горі.
Ризаліт, увінчаний широким поофільованим карнизом, замикала низька стіна аттику, з багатою гооорізьбою двох картушів з гербами Сирокомля й Корчак Грохольських і Холонєвських, а також графську корону. На краях стінки аттика постаклено кам'яні вази. Покривав ризаліт ламаний мансардовий дах з вазою в центрі.
Проект, окрім дверей-вікон другого поверху ризаліту, карнизу, декорованого аттика, передбачав побудову тут портика на вісім пар тонких колон, що підтримували б балкон, оточений балюстрадою з чотирма вазами, на який виводили б троє дверей. Але цей задум«лишився не виконаним, про що свідкують малюнки Н.Орди з 1871 p., перекази та фотографії палацу.
Згадує про нього лише Й.Карвіцький в кінці XIX ст., описуючи його, як збудованого "в стилі рококо, оздоблений красивим колонним під'їздом". Можна припустити, що, очевидно, портик існував, але з якихось причин на початку XX ст. розібраний.
Парковий фасад має також ледь виступаючий ризаліт, на якому троє дверей-вікон на першому поверсі і на другому - подібні до парадного ризаліту двері-вікна, що виводили на балкон з чавунною балюстрадою. Ризаліт парковий, як і парадний, мав стінку аттика й вази.
Замість багатого оздоблення, передбаченого проектом, вікна й двері отримали прості, гладкі обрамлення. Лише вікна першого поверху, де містилося більшість парадних залів, а звідси вищі ніж на другому поверсі, прикрашено горизонтальними наличниками. Поверхи розділялись на фасадах неширокою опаскою, а також мали профільований карниз.
За переказами, просторий передпокій (вітальня) з двосторонніми сходами, що вели на другий поверх, було декоровано фресками польських королів. На першому поверсі, знаходилось кілька парадних залів - бібліотека, їдальня, стіни якої покривали панелі. В залах - ліпні оздоби, підлога викладена дубовим паркетом; деякі - окрім грубок, мали каміни. Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною була велика зала Бальна другого поверху, зі стелі якої звисала кришталева люстра. Меблі із магонію, виготовлялися місцевими майстрами.
Історичну й культурну цінність в палаці представляла книгозбірня, головно із-за геральдичної й історичної літератури, родинних архівів. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старі вироби з срібла.
Малюнок Наполеона Орди
Поблизу палацу, з правої сторони, Людвік Грохольський збудував в XIX ст. садибну каплицю в стилі неоготики за проектом Костянтина Броель-Платтера. Квадратна, висотою в палац, на всіх кутах виступали вежки, покриті гострокутними шоломами. Чільний фасад в горішній частині закінчувався вежею-дзвіницею із високою шпилястою главкою і хрестом.
Інтер'єр каплиці прикрашала скульптура із білого мармуру, яка стояла у вівтарі - непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії знаного волинського скульптора Оскара Сосновського.
Навпроти палацу, на протилежній стороні великого партеру-травни-ка стояла в'їздна брама із двох кількаметрових пілонів і двох нижчих крил з фіртками. Обидва пілони декорувалися з обох сторін парними колонами і вгорі на широких карнизах скульптурними фігурами. Огорожа садиби - дерев'яні штахети, вмонтовані в муровані обтиньковані кам'яні стовпи із кам'яними кулями. До брами в'їзджали по мосту, перекинутому через рів, залишений з давніх оборонних валів і ровів замку.
Родина біля палацу
Пейзажний парк тереном біля 20 гектарів лежав обіч паркового фасаду, збігаючи по пагорбку до ставу, утвореного річкою Хоморою.
Велику кількість старих срібних речей замурували Грохольські в одному із підвалів палацу в неспокійні часи 1917-1920 pp. Знайшли цей скарб лише тепер.
Садиба в Грицеві зазнала, як і більшість садиб краю, руйнації, нефахових вульгарних змін: перед фасадом висаджено ялини, які закрили його, чим внесено десонанс в гармонію палацу й партеру, фасади палацу спрощено й облицьовано плиткою, майже немає деревостану парку, палац виглядає провінційною будівлею. Нова культура не створила нічого нового, але зруйнувала старі, свої естетичні, мистецькі й культурні цінності садиб кінця XVIII-XIX ст.ст.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
