Луцький караїмський письменник Олександр Мардкович не лише писав і тим самим зберігав караїмську мову, а й популяризував караїмську культуру, був видавцем луцького часопису Karaj Awazy. Одна з його статтей – про караїмські прислів'я. Подаємо її у перекладі з караїмської Володимира Шабаровського. Перекладено за виданням: Mardkowicz A. Kart da kartajmahan sezłer  // Karaj Awazy. − Nr. 8. − Łuck, 1935. 

 

Старі невмирущі слова

Якщо хто захоче спізнати народ не лише зовні, а й з голови до ніг, захоче заглянути, як мовиться, йому в душу, то нехай звернеться до давніх приказок і прислів’їв цього народу. Короткі вислови, що весь свій зміст (часто дуже глибокий) умістили в кількох словах, скажуть дослідникові більше за довгі багатосторінкові твори. Ці короткі і крилаті фрази, невідомо ким створені, кружляють у народі, як гарні золоті червінці, що їх кожен готовий взяти і заховати до скарбниці своєї пам’яті.

У них, як у бронзі, застиг точний і неспотворений образ народу. Тут знайдеш усе: його радощі і сльози, погляди на життя, вчинки. Дізнаєшся, кого він любить, кому симпатизує, кого шанує, кого висміює впродовж століть.

На превеликий жаль, наші батьки не записали своїх мудрих висловлювань, не подбали за те, щоб зафіксувати їх у скарбниці караїмської літератури. Вони вважали, що як вони самі перейняли з вуст батьків ці приказки і зберегли їх, доповнюючи плодами власної мудрості і розуму, так само і діти їхні зроблять. Проте не знали вони і не відали того, що життя їхніх потомків піде іншим шляхом. Що прийде час, коли зібраний багатьма поколіннями скарб танутиме, як весняний сніг, поки геть змаліє. І такий час настав. 

Караїми, що живуть у Криму, записали свої прислів’я на сторінках книжок, що їх вони називають меджума. Про це розповідав Б. Кокенай у статті «Меджума − караїмська книжка», надрукованому в шостому номері «Карай авази». Чи привезли караїми, перші поселенці, цей звичай на свою нову батьківщину, Польську державу, − ми не знаємо.

Якщо й були колись тут такі сімейні хроніки, то треба думати, що вони давно втрачені, як і пам’ять про них. Тепер ми з посвітом у руках шукаємо старі прислів’я, ці втрачені перли, і важко вирвати їх з міцних лабетів забуття.

Цього разу видаю на світ більше число прислів’їв. На них лежить печать справжнього караїмства: тут, у караїмських головах і очах, нуртують повсякденні справи.

Нехай ця збірка разом з матеріалами, надрукованими в календарі «Luwachłar»  і шостому номері «Карай авази», стане тим маленьким камінчиком, що його рука автора поклала на будівлю караїмської науки.

Я вірю, що у своєму труді наші будівники цього дому не залишаться на самоті, він зводитиметься і гарнішатиме, приносячи користь науці і честь нашому малочисельному народові.

Зібрані тут прислів`я я поділив на кілька частин відповідно до їхнього змісту.

Прислів`я

І. Про віру
−    Від землі до неба недалеко − одне зітхання;
−    Бога просити легко, друга − важко;
−    Молитва наполовину зменшує страждання;
−    Віра без добрих вчинків − як корона без голови;
−    Душа в гріху − як поліно у вогні: бачить погибель, а втекти не може;
−    Брудними руками і зі злим серцем молитовника не розгортай.

ІІ. Про караїмів
−    Той караїмом зветься, хто правду любить;
−    Коли на долоні виросте волосся, тоді караїм зробить поганий вчинок;
−    Караїма вода не бере, а бере земля;
−    До Луцька йди по розум, а в Деражню − по млинці;
−    Великий був Луцьк, а тепер йде до кінця;
−    Одеса бере зелень, а повертає солому (Про еміграцію молоді до Одеси та інших великих міст − примітка О. Мардковича);
−    Як їдеш на село, то бери на віз великого живота;
−    Селяни − то комерсанти: міняють старий сир на останні новини.

ІІІ. Про інші народи
−    У поляка і в піхвах шабля танцює;
−    Росіянин поляка обійняв, тільки рука в нього залізна;
−    У поляка в поясі червінці, в селянина − сало, в єврея − часник, а в караїма − молитовник;
−    Солдат − як ведмідь: якщо ситий, то нікого не чіпає;
−    Як селянин вип’є кватирку, то в нього починається мова;
−    Єврей на ярмарку шукає гріш, а караїм − кінський хвіст.

ІV. Про жінку й діти
−    Перша жінка − золотий дукат, друга жінка − глиняне золото;
−    Послухаєшся жінки, ясно стане в шатрі, не послухаєшся − зайде сонце у дворі;
−    Якщо б’єш жінку, то рука болить, якщо не б’єш − свербить; 
−    Якщо сусідка каже: «Твій пиріг згорів», то не виймай його з печі: він сирий;
−    Кричали гуси на річці: «Шеломіт вийшла заміж»; неправда, казали качки, тільки заручилася; 
−    Що це втнулося? Після шлюбу роза в терен обернулася;
−    Іде Малуня жару позичити − кури попрокидалися, повертається − спати збираються;
−    Як дівчина замітає, так жінка варить їсти;
−    Не та жінка, що, зачувши скрипку, танцює, а та, що знає потреби дому;
−    Є одне сонце − батько − і один місяць − мати; вони день і ніч тебе оберігають;
−    Слово матері − закон Тори;
−    Росте дитина і росте її різка;
−    Учень у першому класі менший від кота, а в другому − більший за коня;
−    Перша дочка − радість, друга дочка − печаль, третя дочка − кара;
−    Чому зірка не світить? Бо в кенасі свічка горить.

 V. Про природу
−    Тлуста тутешня земля, тільки ми худорляві;
−    Кожна земля болото, а рідна − золото;
−    Степ батько, а ліс − ворог;
−    Удень степ співає пісні, а вночі шепоче таємниці;
−    Де хліб росте, де сіль добувається, а одне одного знаходять;
−    Високі хліба − багато соломи, повні хліба − сита людина.

VI. Про життя і смерть
−    У житті всяке трапляється, тим-то воно життям називається;
−    Життя як голка: коротке і гостре;
−    Життя має дві сторони: одна сторона − цукор, друга сторона − перець. Цукор дитина злизує, перець на старість залишається;
−    У книзі життя заповнено три сторінки: перша сторінка − сподівання, друга − печаль і сльози, третя − гріхи. Четверта сторінка − добрі діла − порожня: нічого не зроблено, нічого й не записано;
−    Один день наганяє другого, а старість тримає батіг;
−    Смачний сухий хліб в юності, а м`який − в старості;
−    Смерть − то Господнє сито: дрібна мука туди йде, груба − тут залишається;
−    Якщо відходить праведний чоловік − печаль тут і радість на небесах, якщо пропадає грішник − тут радість, а там печаль;
−    Ставить війна в полі намет − смерть відчиняє ворота;
−    В дорогу без палиці, а на той світ без добрих вчинків не вибирайся.

VII. Про радість і смуток
−    Радість пішки ходить, горе на крилах літає;
−    Де біда переночувала, там її піт ще рік чути;
−    Радість у цьому світі − як вода в джерелі: без кварти не нап`єшся, а кварта десь поділася;
−    Добре весілля: скільки ротів, стільки овець;
−    Після весілля в домі, як після сарани в полі: в кожному кутку порожньо;
−    Щастя і горе − двоє подорожніх: одне десять хат минає, а в одинадцяту заходить, друге знає кожні двері;
−    Хто бачив козу без рогів, а чоловіка без журби?
−    Багатому вітер носить відро, а з бідного здирає сорочку.

VIII. Добрі поради
−    Стій на слові, як земля на своїй основі;
−    Гаси вогонь водою, а зло дружбою;
−    Не відчиняй невідомого ключем ворожбита − він проклятий;
−    Не давай золота, а спитай краще, як моє здоров’я;
−    Дивись на вогонь здалеку, а пекучу справу відклади набік;
−    Зачиняй двері від підглядача, а рот від випитувача;
−    Якщо каже ворог, щоб іти сюди, то завертай туди;
−    Якщо ти на дорозі, то не шукай ширшої, якщо в тебе є хліб, то не прагни пирогів;
−    Бійся лісу, стережися зла − вони небезпечні;
−    Не лови рибу за хвіст, не починай пісню з кінця;
−    Вогню не жалій, посуду не давай;
−    Цілуй руки старому, виконаєш приписи Тори;
−    Не кажи дочці, щоб дивилася на нареченого, а кажи, щоб дивилася на його працю;
−    Будь чиста, як сніг, урожайна, як дощ, весела, як день Шавуоту  (Побажання жінкам − примітка О. Мардковича);
−    Незрілого плоду не їж, незакінченої роботи не гань.

IX. Про працю
−    Працю шануй шість разів, а суботу − один раз;
−    Працю починай вранці, а веселощі ввечері;
−    До їди спізнишся − голодним залишишся, до роботи спізнишся − голодний будеш;
−    Хто за плугом ходить, того Господь любить;
−    Мельник − то справжній володар: йому служать вода і вітер;
    І дурень коня запряже − мудрець запріг вітра.

X. Різне
−    Крила дані птахові, щоб високо літати, розум дано людині, щоб піднімалася вище від птахів;
−    Кінь знає свій шлях, а людина ні;
−    І в самотнього є близькі: на могилках;
−    Хто за вітром ганяється, той вітром укривається;
−    Гріх − як вовк: поки не роздирає, то ховає зуби;
−    Хто полічив гріхи за два вечори, той знає кількість піску в морі;
−    Два яблука з дерева пізнання з’їдено, а зерна з них по всьому світові розійшлися;
−    Світло знань сильніше від сонця: ніч його не вкриває, хмара не заслоняє;
−    Велика охота до малої сили − як гарячий кінь до старого воза;
−    Мідь і горілка − обидва важкі, одне на руки, друге на голову;
−    Як на небі зірка шлях показує, так мужикові на землі корчма;
−    Сліпому зорі не потрібні;
−    Вогонь беруть від вогню, а розум від розуму;
−    Одне честь віддає голові, а десятеро − шапці;
−    Шапка голову стереже, голова − мозок, мозок − думку, та все марно: думка на кінчику язика виходить на волю;
−    Якби те, що людина людині зичить, збулося, світ би перевернувся;
−    Якби віз робив зиму, то завжди сніг лежав би;
−    Нема льоду, щоб від сонця не розтав; нема горя, щоб із часом не пройшло; 
−    При́клад будує і приклад руйнує;
−    Не кожен сивобородий − мудрець;
−    Недуга приходить від поганих очей чи поганого повітря;
−    Чужий хліб смачний, але на користь не йде;
−    Без солі картопля, зате своя;
−    Молитва − як муха, в кожну дірку пролізе;
−    Пан пообіцяв мужикові хату, а челядники дали поламану дошку;
−    Мужик не покриває голову: шапка дорога, голова дешева;
−    Якщо миша несповна розуму, то вона просить кота; якщо селянин несповна розуму, то він повстає проти пана;
−    Птаха пір`я гріє, а людину − надія;
−    Надія не скупа: вона все обіцяє, але наказує чекати;
−    Собака гавкав і перестав: нічого не помагає;
−    Якщо почнеш справу з компаньйоном, то закінчиш її з руїною;
−    Біла гуска з болота виходить і білою залишається;
−    Той самий камінь і для каменування, і для будівництва;
−    Та пісня вдала, що в меді і сльозах скупана;
−    Біднякова милостиня мовчки надходить, а багачева на дворі гуркотить;
−    Тіло гнітити − вовка зловити, душу гнітити − голуба розтоптати;
−    З левом будь як лев, з ягням будь як ягня, тільки з ослом не будь як осел.

XІ. Веселі жарти
−    Спитало горло в пирога: коли ще побачимося?;
−    Спитала миша в кота, коли він спить;
−    Не журися, що не маєш чобіт: свиня в чоботях ходить і свинею залишається;
−    Колесо безголове: міряє, міряє шлях, а міри не знає;
−    Почула гуска, що її пером вчений написав книжку, та й питає: «А чи вдалася наша книжка?»;
−    Де мітла лінується, там вітер бородою двора замітає;
−    Теперішнє кохання: настав вечір поженилися, настав ранок − розлучилися;
−    Що привіз, брате? − Повний віз товару. − На продаж? − Безплатно віддам. − Що за товар? − Чотири дочки як сонце.
 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.