Одним із Божих дарунків людству є світле й чисте почуття – кохання. Крізь роки-віки воно незмінно потрібне кожній живій душі. Адже здатне піднести до неба й сповнити життя змістом, подарувати людині таке необхідне відчуття всеохопного щастя й гармонії.
Особливо симпатичними виглядають зізнання у коханні минулих століть. Украй цінно відшукати їх. Поглянути, як висловлювали свої романтичні емоції, наприклад, у першій половині ХХ віку. Нині маємо добру нагоду на те подивитися.
Нашу поштівку надіслали з Луцька у серпні 1931 року. Зворушливий парубок з ніжністю і трепетом, видимою крізь рядки листа тугою, писав своїй коханій Талі:
«Droga Taluśku. Dzisiaj niedziela. Od samego rana pięknie mi się i tęskno mi za Wami. Chodzi jak tata po pokoju i myśli o Was. Może dzisiaj pojadę z p. N. do lasu sosnowego, ale to tylko project. Wczoraj byłem w kinie. Głupi obraz. Ściskam Cię serdecznie i wsypam. Mi[śko]»
«Дорогенька Талюсю! Сьогодні неділя. Од самого ранку гарно мені й [водночас] сумно за Вами. Ходжу, як злодій, по кімнаті й думаю про Вас. Може сьогодні поїду з паном Н. до соснового лісу, але то лишень задум. Учора був у кіно. Дурний образ… Обіймаю Тебе сердечно й засинаю. Ми[хась]»
Вельможна пані Талюська Сікорська мала отримати романтичний лист із теплими словами у польському Седльці.
На поштівковій світлині бачимо монастирський комплекс луцьких отців бернардинів. Одне із його приміщень у часі міжвоєння слугувало осідком воєводського уряду. На фото видніються постаті тутешніх чоловіків, зайнятих бесідою. Фотографу вдалося зазнімкувати і велосипед, на який опирається елегантний луцький міщанин.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
