6 червня 1690 року в місті Луцьку в родині місцевих шляхтичів Пясковських гербу Юноша народився син, якому батьки дали ім’я Феліціан Юзеф.
На родинному гербі Пясковських на червоному полі був зображений білий баран, що стоїть на зеленій траві, права нога його піднята. Існує цікава легенда походження цього герба: лицар Юноша їхав із друзями на весілля. Поряд із ними бігло і веселилось біле ягня, що вважалось доброю ознакою. Незабаром вони зустріли тевтонських лицарів, які поверталися з мародерства. Юноша зміг їх перемогти. Дізнавшись про ще більший загін лицарів Тевтонського ордену на околиці міста, Юноша обманом викрав їх коней. Друзі змогли перемогти й цей загін. На весілля вони приїхали вчасно. В ознаменування битви щит Юноші червоний (тевтонська кров) і на ньому біле ягня, що принесло лицарю перемогу.
Проте повернемося до постаті відомого лучанина, чим саме він прославився? Феліціан Пясковський став автором цікавих спогадів про свої мандрівки до європейських держав. Через те, що колись люди не могли так часто і далеко подорожувати як зараз, ці мемуари стали цінним джерелом про далекі краї та європейські столиці.
Цікавих подорожей можливо б і не було, якби в 1708 році Феліціан не поїхав у пошуках щастя до Варшави. Там лучанин кілька років навчався в одному із колегіумів ордену піарів, мріяв поїхати далі до міста Дрездена, щоб здобувати освіту, проте не склалось через відсутність коштів. Тоді Феліціан пішов на певний час на службу до Єжи Домініка Любомирського, польського магната, військовика та тодішнього урядника Королівства Польського. Він став його особистим пажем.
Єжи Домінік Любомирський
Проте робота теж бажала кращого. Завдяки рекомендаціям свого старшого брата Антонія, Феліціан переходить на службу до Анни Малаховської, дружини познанського воєводи. Лучанин стає конюхом, відповідає за конюшню воєводи. Потім три роки (1714-1717) перебував на службі в сина Малаховської Яна, який був великим коронним канцлером. Саме з ним він вирушив у далеку подорож по Європі.
Весною 1717 року Феліціан разом із канцлером вирушили до Італії. Далека мандрівка, за спогадами лучанина, пролягала через Сілезію, Моравію, потім Австрію. Мандрівники зупинялись у Відні та Зальцбурзі. Першими італійськими містами були Больцано та Трентіно.
Це була і навчальна подорож, бо лучанину навіть довелось повчитись в університеті міста Падуя, який був створений ще в XIII ст., на факультеті права.
Потім Феліціан рушив до Риму та Венеції. В останній він здебільшого відвідував різні концерти та театральні постановки. Після Венеції лучанин знову відбув до Риму, де його чекало дещо особливе. Мова йде про аудієнцію в Папи Римського Клеменса ХІ, який перебував на своїй важливій посаді з 1700 до 1721 року.
Папа Римський Клеменс ХІ
Потім мандрівники направились на південь Італії до міста Неаполь. Там вдалось побувати в знищеному колись вулканом місті Помпеї, проте головною метою відвідин Неаполя була релігійна ціль. Саме в цей період року відбувались святкові процесії, пов’язані зі Святим Януарієм, який відомий в католицькому світі дивами, які регулярно відбуваються з його мощами. Перша згадка про це диво відноситься до 17 серпня 1389 року.
Суттю дива є розрідження, а іноді навіть закипання засохлої рідини, яка вважається кров'ю святого. У звичайний час ампула з кров'ю знаходиться в закритій срібними дверима ніші в Скарбниці святого Януарія. Під час вилучення ампули і переміщенні її кров в ампулі розріджується. На чудо збирає величезну кількість паломників і цікавих. Диво відбувається тричі на рік, а саме в травні, вересні та грудні. В один із цих періодів лучанин якраз перебував у Неаполі. Найімовірніше, це був грудень, бо наступний пункт місто Турин Феліціан відвідав 16 грудня 1717 року. Саме в цьому місті він разом із канцлером Яном Малаховським затримались на довше, бо навчались в Королівській Академії.
Навчанню нових учнів, зокрема, і нашого земляка сприяв сам італійський монарх Віктор Амадей ІІ. Там Феліціан був півроку. Нові здобуті теоретичні та практичні знання були пов’язані з лицарством.
Наступною країною була Франція, до якої добирались не безпосередньо через Альпи, а через Геную та Середземне море до французького порту Марсель. Спочатку мандрівники певний час гостювали в Ліоні, а 26 липня в’їхали до Парижа. Там перебували півроку. В грудні лучанин амбітно заявив, що покидає компанію та залишається в Франції, країна йому дуже сподобалась і він вирішив кардинально змінити своє життя і вступити до лав французької королівської гвардії.
Собор Святого Януарія в Неаполі
Але одного бажання Феліціана було замало. Йому відмовили, бо був він чужоземцем, а служба була дуже відповідальна й пов’язана з національною безпекою. Проте лучанину запропонували варіант стати солдатом-мисливцем французької армії. Феліціан Пясковський радо погодився. Він навіть брав участь в битві проти іспанців під керівництвом графа де Конті. Лучанин проявив себе в бою і був підвищений до поручника. В 1719 році він був учасником «французької військової кампанії» до Іспанії.
В листопаді 1719 року, після участі у військових діях з іспанцями, Пясковський вирушає до французького регіону Бретань та оселяється в місті Ренн, проте не надовго, бо планує далі здобувати освіту, лицарську. Для цього він їде в місто Анже, де півроку вивчає мистецтво лицарського бою.
17 червня 1720 року Феліціан переїздить до Парижа на три місяці. Там він вивчає історію, місцеві палаци, храми, занурюється в атмосферу французької столиці.
28 вересня 1720 року лучанин вирушає додому і цей шлях був теж дуже цікавим. Не міг мандрівник оминути місто Нансі, де знаходилась лицарська академія, і там йому вдалось повчитись кілька місяців, а проживав Феліціан у місцевого князя.
Місто Нансі
В місті Віссембур лучанин завітав у гості до Станіслава I Лещи́нського, правителя Речі Посполитої, короля Польщі, який на той момент перебував у еміграції. Пізніше він очолить вдруге польський престол у 1734 році. Знайомствам лучанина можна було лише позаздрити. Далі через місто Франкфурт, Дрезно та Вроцлав, Феліціан доїхав до Польщі 3 листопада 1720 року.
Вперше мемуари з подорожей по Європі Фелісіана Пясковського були опубліковані у Львові в 1865 році.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
