15 серпня 1929 року в селі Сінне Волинського воєводства (сьогодні с. Садове Гощанського району Рівненської області) в українській сім’ї народилась Анна Валентинович, яка пізніше стала однією із засновників незалежної профспілки «Солідарність» у Польщі.
Доля відомої волинянки, яка стала легендою свого часу, трагічно обірвалась в страшній катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська. Тоді разом зі своєю делегацією польський президент Лех Качинський мав намір відвідати Катинське кладовище, що розташоване під Смоленськом. Кладовище є міжнародним меморіальним комплексом жертвам тоталітарних репресій…
Батьками Анни були Назар та Приська Любчики, для обох це був другий шлюб. В родині було багато дітей. Так, батько мав п’ятеро дітей від першого шлюбу, від другого — ще п’ятеро. Матір мала від першого шлюбу сина Івана. До слова, він пізніше був репресований до Сибіру і отримав вирок – п’ятнадцять років каторги за співпрацю з УПА. Пройшов час і брат повернувся з каторги, прожив аж до 2009 року.
Шкільну освіту Анна здобувала в селі Сінному. Коли дівчина мала вісім років, то втратила матір. Батько тоді одружився втретє і багатодітна родина поповнилась ще п’ятьма дітлахами від звідного шлюбу.
Перед війною родина знову зазнала лиха. Втратили все. Більшовики відібрали землю й усе чим родина володіла.
Дитинство і юність Анни Валентинович неповністю вивчене. Адже існує навіть інша версія біографії. Згідно із якою, Анна уродженка міста Рівному, і виїхала вона до Польщі у дванадцять років в 1943 році з польською родиною Телесницьких, де працювала служницею.
В 1950 році Анна закінчила курси зварювальників. Саме тоді розпочинається її робота на Ґданській корабельні. Це були не прості часи для Польщі. В суспільстві зароджувались настрої боротьби за незалежність та за права громадян. Анна не стояла осторонь і вступила до жіночої організації, де почала боротися за права робітників та проти комуністичної влади Польщі.
В 1970 році вона брала активну участь у страйках в Ґданську. В 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що її постійно переслідували комуністичні спецслужби.
8 серпня 1980 року, після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії, Анну Валентинович звільнили з роботи. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». З Анни Валентинович, фактично, розпочалась революція…
Серпневий страйк в Гданську (Польща), yа фото присутні Лех Валенса та Анна Валентинович, 1980. Фото з Вікіпедії
Анна Валентинович на мітингу з однодумцями по «Солідарності», 1980-ті роки. pbs.twimg.com
Анна Валентинович і Папа Римський Ян Павло ІІ, 1981 р. gettyimages.com
Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Валентинович на роботі. Другим звільнили легендарного Леха Валенсу. І хоча їх обох невдовзі поновили на роботі, «Солідарність» було не зупинити. Валентинович тоді поступилася першою роллю у керівництві профспілки на користь Валенси, адже вважала, що владі краще порозумітися з чоловіком, ніж із жінкою.
За організацію страйку в грудні 1981 р. Валентинович була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). А з грудня 1983 р. до квітня 1984 р. була ув’язнена.
Після повалення комуністичного режиму в Польщі в 1989 році Валентинович виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походять із руху «Солідарність».
В 2003 році вона відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії. Анна Валентинович не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування «Солідарності» в 2005 році. Проте від однієї нагороди вона все ж не могла відмовитись – це «Медаль Свободи» із з рук президента США Джорджа Буша.
Медаль Свободи
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
