Джерело: ВолиньPost

У результаті пошуків вдалось натрапити на цікаві та дещо незвичні спогади про волинське містечко Любомль часів Другої світової війни.

В роки Другої світової війни, а саме в 1944 році в Любомлі перебували радянські солдати, один із них, Володимир Гельфанд, він щоденник, в якому окрім військових дій, описував все, що з ним відбувалось. Не дивлячись на те, що тривали військові дії, молодості ніхто не відміняв. Отож із молодим солдатом відбулась неординарна пригода, яка розбавила сірі барви війни і назавжди закарбувалась в пам’яті. Після війни Володимир Гельфанд опублікував свої спогади про колоритне містечко Мацеїв та те що з ним там сталось. 
 

Солдат Володимир Гельфанд

Отож кілька цитат із щоденника:

«19 жовтня 1944 р. Районний центр Волинської області. Містечко Мацеїв. Йде сильний дощ, і я вирішив сховатися в «Райспожиавспiлці», якось так звучить по-українські. Підводи транспортної роти далеко виїхали вперед, але мені все одно, бо я мрію доїхати до Любомля на авто.

Місцева секретарка тут дуже красива і розумна дівчина. Їй 27 років. Але краса її дивна. Яке чисте, біле обличчя, які широкі брови і ясний відкритий погляд! 

Накінець Любомль. Несподівано мені пощастило і тут я зустрів чудову дівчину. Вона невисокого зросту, фігура у неї хороша. Освічена, розумна, і вся кипить, дихає життям. Вона ніби манить до себе. Я тримався, намагався спочатку не видавати своїх почуттів. 

Вона запросила мене з Султановим на квартиру. Вона була з подругою. І ось я уже на квартирі. Лише тільки прийшовши в квартиру, я звернув увагу на карі глибокі очі, на високий ніжний лоб, на рожеві щічки і м'яку красиву фігуру. Дівчина захопилася мною, моїми віршами і, здавалося, зовсім не помічає мого друга Султанова. Їй не сподобались його звернення «мій дівчина», «хароший дівчина» і вона дала Султанову зрозуміти, що не схильна до нього. Він спохмурнів, насупився, і коли ми з ним випадково зустрілися поглядами, - метнув сердитий, швидкий погляд, демонстративно заглибившись в читання книги. Я не зрозумів його думок і вирішив, що він не особливо і засмучений відставкою Клави. Так її звали…

Я взяв її за руку, потім за плечі, пригорнув до себе. Вона не робила сама ніяких кроків назустріч моїм бажанням, але і не відхиляла моєї ніжності. 

Галя - інша дівчина, теж було пробувала почати зі мною «розмову», і навіть запропонувала сісти біля неї, але я, навіть сівши поруч, не дуже-то хотів «сентиментальничати» з нею, і вона зрозуміла, що все марно.

Капітан вийшов з Галею прогулятися, а я тим часом все більше насолоджувався жіночністю і теплотою моєї дівчинки: гладив її руки, шепотів ніжно і притискав губи свої до її плеча. 
На час нашого знайомства з Клавой я заріс і виглядав аж ніяк не свіжо. Моя щетина, очевидно, сильно колола… А Клава - о, це уособлення ніжності і блаженства! Я не пам'ятаю, як я її вперше обійняв, вперше поцілував, але пам'ятаю, що це було. Я був п'яний душею і тілом.

Але раптом влетів Микола.
- Підемо Володя, підемо капітан! - сказав він.
Капітан вийшов, з ним поговорив, і потім вони разом увійшли в кімнату і стали збиратися. Я дивувався, але, тим не менш, поспішив зібратися. Клава на прощання дала мені свою адресу...
На вулиці капітан раптом сказав, що це дуже чесні і далеко не розпусні дівчата, свої тим-більше, з рідних місць, і з ними потрібно бути ввічливим і не дозволяти собі вольностей. 

Я повернувся вночі до Клави. До пізньої глибокої ночі ми були разом. Я занурився в море любові з головою, мало не потонув у ньому. В цей день я був п'яний, як і напередодні, я любив Клаву, як треба любити справжньою любов'ю, а насолоджувався її ніжністю.
Клава теж мене обіймала, цілувала і гостро дивилася мені в очі своїм завзятим, але ласкавим поглядом...»

P.S. Можливо, героїні спогадів солдата прочитають ці спогади і згадають себе…

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.