Джерело: Волинське агентство розслідувань

Обставини взяття в полон цілого підрозділу Збройних сил Російської Федерації дозволили радикально змінити зовнішньополітичну ситуацію. Весь світ отримав красномовні докази російського вторгнення в Україну. Це один з найважливіших моментів війни. Але хто і як це зробив?

«Цензор.НЕТ» зумів розшукати одного з українських військових, який безпосередньо брав у полон росіян. Це сержант 51-ї механізованої бригади Володимир Козак.

«Я був командиром розвідувального відділення у складі третьої батальйонно-тактичної групи 51-ї бригади. Всі були мобілізованими, на батальйон, може бути, декілька кадрових офіцерів було. Моя БМП була підбита раніше в бою під Старобешеве. Тому я без своєї машини отримав разом з групою бійців завдання з охорони бази постачання нашої батальйонно-тактичної групи в селі Дзеркальне. Нам були додані дві БМП, але у них не було снарядів. 24 серпня в 12:00 нашу базу накрили вогнем російські гаубиці ‒ був підірваний склад боєприпасів. Обстріли тривали і в околицях», ‒ розповідає він.

«О 17:00 я вивів бійців в секрет в посадці біля дороги неподалік села. І незабаром ми побачили, як по дорозі з боку Кутейникового на нас йдуть 10 солдатів. Вони йшли, як «телятка на пасовищі». Вони пересувалися не в бойовому порядку, і не були готові до бою. Ми взяли їх без будь-якого опору. Вони були вражені тим, що відбувається. Ми говорили з ними по-російськи. Вони розповіли відразу, що є російськими військовослужбовцями з 98-ї повітряно-десантної дивізії. Їх направили на маневри в Ростовську область. Вночі з 23 на 24 серпня вони перетнули кордон України. Вранці їх підрозділ у посадці в трьох кілометрах від Кутейникового потрапив під обстріл. Була знищена бойова машина десанту, один з них був легко поранений. Двоє їхніх товаришів були вбиті. Втративши техніку і зв’язок, десантники пішли кудись у пошуках медичної допомоги. Вони були шоковані тим, що потрапили в Україну і що тут справжня війна», ‒ додає військовий.

«Вони нас не очікували зустріти. І здалися без опору. Всю інформацію про подію одразу передали командуванню. Так що всі все знали. У той же вечір ми передали полонених у штаб ‒ за ними приїхав офіцер і солдати 51-ї бригади з іншого батальйону. Ми думали, що допомога прийде і до нас, адже у нас не було ніякого прикриття. Всі інші війська відійшли. Але полонених вивезли, а нам довелося залишатися на місці ‒ команди на відхід не було. Дзеркальне не було підготовлено до оборони. Це був тиловий обʼєкт. Там були небойові підрозділи зі складу роти матеріального забезпечення та зв’язківців. Офіцер на базу приїхав новий, всього декілька днів тому він був тиловик. Вранці 25 серпня Дзеркальне було атаковане російськими підрозділом з танками, БМД і «нонами». Засобів і сил у нашого відділення чинити опір російській батальйонно-тактичній групі не було. Ми потрапили в полон», ‒ продовжує Козак.

«Російські офіцери запитували у нас, куди ми поділи полонених десантників ‒ вони їх розшукували. Але ми все зробили швидко, оскільки розуміли, що за ними можуть приїхати. У полоні я пробув 17 діб ‒ у Сніжному. Потім мене передали нашим», ‒ йдеться в публікації.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.