Токар, муляр, ливарник, письменник. У якій професії тільки не пробував проявити себе Нестор Махно, аби заробити кеш на життя у Парижі. Він навіть вручну шив домашні капці та продавав їх.
У злиднях Парижу
Це тільки так здається, що життя у місті Ейфелевої вежі, поезії та круасанів – романтичне й безтурботне. На ділі столиця Франції – то рай для туристів, пекло для робітників. Саме до пекельної версії Парижу потрапив український анархіст Нестор Махно. Які ж чорти його туди заснесли?
Є така приказка: “комусь війна, а комусь мати рідна”. Поки точаться бої, в полі тріщить кулемет – Махно король життя. З ним хочуть укладати договори та союзи, він може добути гроші, зброю, їжу та одяг, відбивши це добро у супротивника. На війні тримається і Гуляйполе – його анархічна республіка. Поки Махно має революційну армію і арсенал тачанок, доти його селяни культивують прихильність до практичного анархо-комунізму. Його запрошують до альянсу більшовики аби дати копняка білим.
Та як тільки війна завершується, Махно стає непотрібним. Ленін і Троцький, які встановлюють радянську владу, диктатуру пролетаріату та державу СРСР, не хочуть бачити вільну та незалежну українську республіку Гуляйполе. Тому Нестор Махно перетворюється із топового союзника на одного з головних ворогів та бандитів. Вихід один – тікати.
Спочатку була Румунія, за тим – Польща. У 1925 році Махно дістався до Парижу. Чому саме Франція? Та бо ця країна – батьківщина великої революції, практичного комунізму, соціалізму, анархізму та всіх лівих практик. Саме там жили однодумці-анархісти Нестора Івановича, які квартирку могли підшукати, з роботою допомогти, грошей підкинути на перший час.
Життя у Парижі починалося, як взяття Бастилії – революційно та багатообіцяюче. Махно мешкав у подруги паризьких анархістів Мей Піккерей. Там і тепло було, і смачної їжі з кавою вистачало. До порівняння, інший український політичний мігрант, лівий соціаліст, головний отаманам військ УНР Симон Петлюра обідав та снідав у скромних забігайлівках, а про вечерю годі було і мріяти.
Та довго затриматися на одній квартирі Махно не міг. З квітня 1925 по червень 1926 він разом із дружиною Галиною Кузьменко та донькою Оленкою катався по таким от “впискам”, аж поки анархіст Бертран Фюш не знайшов йому квартиру в передмісті столиці – районі Вансенс.
Але за квартиру треба платити, тож Махно подався на роботу.
Work and travel українського анархіста
Він не знав французької. Тому працювати на добрій роботі, де би гарно платили, Нестор Іванович не міг. Тож спочатку довелося побиватися на підробітках у стилі “принеси, подай, тікай бо вдарю”.
Анархіст пахав у ливарному цеху, будучи помічником майстра. Далі довелося попрацювати на всесвітньо відомому заводі “Рено”. Там Нестор Махно вправлявся токарем – робив деталі до автомобілів. Ось така от еволюція – від тачанки до буржуазного авто.
Та виявилося, що тяжка фізична праця не для батька. Болячки, підхопленні у засланні, а також травми і рани отримані на полях битв війни та революції, зробили Махна непридатним до такої роботи.
Крім того, Махно трудився не тільки на промисловому виробництві, а й на культурному. Вправлявся у ролі працівника сцени “Ґранд Опера” та переносив техніку на кіностудії “Пате”.
Махно як Бегбедер. Копірайтерство, літературна та журналістська діяльність
Французький письменник Фредерік Бегбедер – рекламник реклами, бо ж його знаменитий роман “99 франків” саме про рекламний бізнес та PR. Паризький автор написав про те, в чому він добре знався, про ту сферу, в якій працював.
Так само і Нестор Махно. Живучи у злиднях Парижу та потерпаючи від важкої фізичної праці, анархіст отримав шанс стати письменником та рекламником одночасно. Йому лиш треба було написати книгу про свої революційні пригоди в Україні, заодно прорекламувавши їх. Тим паче – на це був запит серед французьких лівих. Вони хотіли читати Махна, бо на той час досвід України був мега-унікальним: принаймні у Європі, Гуляйполе виявилося єдиним прикладом побудови та функціонування вільної анархічної республіки. Іспанські анархісти з практичним прикладом впливу на владу будуть пізніше.
Паризькі анархісти дають Махну грант – гроші для написання та видання такої книги. За рік Нестор Іванович пише “99 франків українського анархізму”. Це була книга спогадів “Російська революція на Україні”, мемуари, де він у першому томі описав свої пригоди та життя включно до 1918 року. Але тут виплили два ньюанси: Махно був далеко не Бегбедером, Дюма чи Гюго. Літератор з нього виявився такий собі – навіть дуже кепський.
Анархістка Марія Гольдсміт намагалася тактовно сказати Махну, що він описує зайві деталі, нагромаджує текст і що варто динамічніше розвивати сюжет, описувати пригоди та досвід анархічної республіки. Махно тільки ображається на ці редакторські поради, закривається у собі, поринає у пітьму.
А дійсно, французів цікавили практичні кейси Гуляйполя, а не акції прямої дії у дореволюційний час, напади на інкасаторів, пограбування багатих та подібні речі. Бо ж паризькі ліві прекрасно розуміли, що досвід анархістів України та Росії до 1917 року – то більшою мірою бандитизм, що прикривався ширмою анархізму аби грабувати, гроші добувати, горілку попивати. Насправді – по різному бувало, українські анархісти жертвували награбоване для селян ще до того як це стало мейнстримом, однак у головах європейських лівих закріпився міф про соціальний бандитизм.
Махно неякісно написав нецікавий для парижан текст і цим самим у зародку вбив свій шанс стати топовим анархічним літератором Європи.
Паралельно практикувався як журналіст і колумніст газет “Анархічний вісник” та “Справа праці”. На круасан та чай вистачало, але не більше.
Помер Нестор Іванович у Парижі 6 липня 1934 року від туберкульозу. Урну з прахом Махна замуровано в стіні комунарів під номером 6686 у 87 відділі цвинтаря Пер-Лашез.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
