Десь на зламі 1780-1790-х років до Луцька приїхала Юзефа Поляновська. Тут її підтримав близький друг родини Поляновських, луцький офіціал (особа, яка суміщає світські та церковні функції) Ян Підгороденський. Так склався світогляд Поляновської, що вона дуже хотіла допомагати хворим. Підгороденський виділив будинок, який належав луцькій католицькій адміністрації, і дав певні кошти на влаштування шпиталю.
25-річна дівчина Юзефа почала віддавати всю себе на благодійну справу. У Луцьку було багато людей, які потребували допомоги і притулку. В різних куточках і будівлях міста вона організовувала кімнати для них. В цьому її підтримували заможні мешканці та посадовці міста. Напочатку батьки Поляновської підтримували її з доходів із власного села під Луцьком. Вдавалося залучити енергійній благодійниці і безкоштовну допомогу приватних лікарів міста для допомоги хворим у її закладах. Серед них цікаві прізвища – Викісат, Петгейдер, Павсевич.
З часом масштаби діяльності Поляновської збільшувалися. У 1794 році вона очолила давній притулок, якій діяв у кафедральних спорудах. Жінка зуміла організувати сиротинець «Ангеліка», де почала діяти школа для дівчат і де постійно покращували рівень викладання. «Ангеліка» була єдиною вищою школою для дівчат на Волині. З часом кількість підопічних Поляновської зростала і в кафедральних спорудах їм стало затісно. Тому, коли помер граф Фрідріх Мошинський (внук короля Августа ІІ) і заповів значну суму грошей для освітньої і медичної діяльності Поляновської, то вона придбала в Луцьку будинки під шпиталь для хворих, калік та окрему будівлю для хворих на венеричні захворювання. Щорічно там лікували 100-125 людей.
«Ангеліка» Поляновської сьогодні - житловий будинок на Братковського
Слава про Поляновську пішла далеко. У варшавському католицькому тижневику «Czytelnia Niedzielna» в 1859 році описується, що і дружина російського імператора Павла І (мати імператора Миколи І) Марія Федорівна також не оминула увагою Поляновської.
«З поширенням розголосу по краю про блаженні плоди праці Поляновської, посипалися пожертви з найдальших провінцій: з Поділля, з Київського, з Литви, з Королівства і з Галичини. Найясніша Марія Федорівна (царева мати) також стала опікуватися Поляновською. Пожертвувала їй 1000 рублів і вручила орден за заслуги. Поляновська прийняла дарунки з вдячністю, але через свою скромність ордену ніколи не носила».
Юзефа Поляновська не мала медичної освіти, але вона змогла доглядати за хворими і змогла організувати не лише кілька міських шпиталів, а й утримувати школу для дівчат. Без сумніву, вона була головною дійовою особою медичної сфери Луцька кінця XVIII століття – до смерті в 1829 році. Вона заслуговує на пошану і пам’ять сьогодні не менше, ніж Балтазар Тишка.
Витяг з метричної книги луцького кафедрального костелу за рік 1829. Під номером 54 запис про смерть Юзефи Поляновської. Зображення з Головного архіву давніх актів у Варшаві
Коли жінка померла, католицький єпископ Каспер Цецишовський запросив до Луцька орден шариток (сестри милосердя), щоб ті опікувалися закладами Поляновської. Вона була похована на католицькому цвинтарі, де сьогодні Меморіал. Проте від її могили не залишилося і сліду.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
